Шановна редакціє!
Мені всього 30 років, а я маю дуже багато захворювань. Одне з них — пароксизмальна тахікардія. Після кожного нападу цієї хвороби відчуваю жах і спустошення. Дуже прошу розповісти про це захворювання.

Оксана Б.
Одеська обл.

Відповісти на запитання читачки ми попросили фахівця Київського обласного кардіологічного центру Олександра ШАДРІНА.
Пароксизмальна тахікардія — це раптове прискорення серцевого ритму. У порівнянні з нормальним серцевим ритмом — 60—80 ударів за хвилину воно є значним: понад 140 ударів за хвилину. Воно зазвичай не залежить від впливу якихось зовнішніх чинників: стрес, фізичне навантаження, біг, висока температура тощо, які теж можуть спричинити прискорене серцебиття. До того ж при дії зовнішніх чинників ритм, як правило, прискорюється до меншої величини — 100—120 ударів за хвилину і нормалізується відразу після їх усунення.

Лікарі розрізняють кілька видів пароксизмальної тахікардії. Синусова пароксизмальна тахікардія діагностується при досить стабільній роботі серця, однак значно прискореному пульсі. Надшлуночкова пароксизмальна тахікардія спричинюється різнобоєм режиму роботи між частинами серця — передсердям і шлуночком. Шлуночкова пароксизмальна тахікардія, пов’язана з патологією шлуночка серця, є дуже складним зорушенням і потребує реанімаційних заходів.

Причини виникнення пароксизмальної тахікардії можуть бути різні. Одна з них — гіперплазія (збільшення) щитоподібної залози, при якій відбувається різке збільшення викиду тиреоїдних гормонів у кров, що і спричинює стійке посилене серцебиття. Частіше це трапляється у жінок. На другому місці серед причин виникнення пароксизмальної тахікардії стоять зміни у серцевому м’язі — міокардні дистрофії будь-якого походження (спричинені запаленням серцевого м’яза внаслідок інфекційного ураження чи частих застуд, кардіосклеротичними явищами, пов’язаними з атеросклерозом судин). На третьому місці — вегетативно-судинна дистонія. Можуть бути й інші причини, приміром вроджена патологія. Це спостерігається нечасто і потребує хірургічного втручання.

Діагностика пароксизмальної тахікардії починається з визначення пульсу і прослуховування фонендоскопом серця — таким чином можна зафіксувати порушення ритму серцебиття. Наступний крок — зняття електрокардіограми серця в момент приступу, яка дасть змогу побачити, в якій саме ділянці серця відбулося порушення. Остаточно картину прояснить ультразвукове обстеження серця, за допомогою якого можна визначити стан серцевого м’яза, наявність дистрофічних явищ. Необхідним для постановки діагнозу є ліпідне обстеження крові, яке покаже рівень холестерину в крові, а отже зорієнтує щодо атеросклеротичних явищ в серцевих судинах, які теж можуть зумовлювати порушення ритму.

Лікування пароксизмальної тахікардії полягає передусім у лікуванні захворювань, що спричинили це явище. У жодному випадку подібні напади не можна пускати на самоплив. Що раніше хворий звернеться до лікаря, то більше шансів, що вони не стануть постійними і не перейдуть у хронічний стан. Приступи пароксизмальної тахікардії краще знімати в умовах стаціонару за допомогою крапельниць, хоча в деяких випадках це можуть зробити і лікарі швидкої допомоги. Якщо з якихось причин швидко дістатись до лікаря не можливо, можна спробувати зняти напад, досить, сильно натискуючи двома пальцями через закриті верхні повіки на очні яблука, або обпертися двома кулаками на край столу, налягти на них грудьми так, щоб відбувся відчутний натиск у ділянці сонячного сплетення.