Кондрацкая Ирина Николаевна

Артеріальна гіпертензія (АГ) є найбільш розповсюдженим хронічним захворюванням у світі і значною мірою визначає високу смертність та інвалідність від серцево-судинних і цереброваскулярних захворювань. Відомо, що розповсюдженість АГ вдвічі вища в осіб з цукровим діабетом (ЦД) по відношенню до загальної популяції.

Підвищений артеріальний тиск (АТ) є одним з важливих факторів ризику серцево-судиних захворювань як у загальній популяції, так і у хворих з цукровим діабетом. Припускають, що 35-75 % усіх випадків серцево-судинних та ниркових ускладнень ЦД обумовлені саме артеріальною гіпертензією. Підвищення артеріального тиску є фактором ризику розвитку не тільки ішемічної хвороби серця, а й гострих порушень мозкового кровообігу. З іншого боку, у хворих з ЦД підвищений АТ призводить до сильнішого ураження периферійних судин, перш за все судин нижніх кінцівок, що веде до зростання кількості ампутацій.

Зростання систолічного артеріального тиску на 10 мм рт.ст. призводить до збільшення частоти розвитку серцево-судинних захворювань на 15%. Одночасно було доведено, що інтенсивний контроль та корекція артеріального тиску у хворих з ЦД значно зменшує ризик розвитку та прогресування цих ускладнень. Так, за результатами популяційних досліджень, було показано, що у хворих на АГ зниження рівня артеріального тиску на 4/3 мм рт.ст. зменшувало відносний ризик інсульту на 23%, частоту коронарних подій – на 15%, частоту виникнення серцевої недостатності – на 19% та знижувало загальну смертність на 14%.

Однак, цілий ряд медикаментозних препаратів, які широко використовують при лікуванні АГ посилюють інсулінорезистентність та сприяють прогресуванню метаболічного синдрому.

В останні роки відбулися значні зміни в підходах, що визначають початок та інтенсивність антигіпертензивної терапії у хворих з цукровим діабетом. Ці зміни стосуються вимог до більш раннього та агресивного проведення корекції навіть незначно підвищених показників артеріального тиску. Рівень артеріального тиску у хворих з ЦД не повинен перевищувати 135/80 мм рт.ст. Однак, антигіпертензивна терапія у хворих з цукровим діабетом не повинна обмежуватись лише корекцією артеріального тиску, але і мати також органопротекторну (захисну) дію. Так, на сучасному етапі до антигіпертензивних препаратів, що призначають хворим на ЦД, висувають додаткові вимоги: позитивний або нейтральний вплив на вуглеводний та ліпідний обміни; відсутність впливу на прояви гіпоглікемії; позитивний вплив на чутливість тканин до інсуліну.