Епіграф.
Врачом, ти можеш і не буть,
а от людиною – ти буть об’язан.

Був приємний сонячний день квітня, я вела старшого синочка у дитячий садок, а думки мої були далеко! Завтра строк моїх других пологів. Я збиралася народжувати свою донечку у 5 пологовому будинку, але 4 дні по тому, він зачинився на мийку і тепер я у відчаї не знала, що мені робить і куди бігти. Моя гінекологша порадила свою давню подругу з якою разом, колись, приймали пологи у пологовому будинку № 2. Сказала, що вона більше 30 років приймає пологи і з радістю мені допоможе. Я їй подзвонила, і ми домовилися, що коли почнуться перейми я їй передзвоню і вона приїде.

З такими думками одвела синочка у садок і пішла на базар. Коли торби з продуктами вже відтягли руки до землі, несподівано відчула щось подозрітєльне у низу пузіка. Так як останні два місяці в мене постійно все боліло, то особливо не збентежилась.

Але ближче до обіду я зрозуміла, що це вже явно “воно”, хоча і зовсім інші відчуття, ніж першого разу. Ситуація виходила з під контролю: малий у садочку - забрати нема кому, чоловік у відрядженні – приїде вночі, свекор на дачі, свекруха по справам – на телефонні дзвінкі не відповідає! Вирішила, що піду за малим, а там видно буде.

Але свекор щось відчув і приїхав о 5-тїй вечора додому, я його зразу відправила за сином у садочок, доварила їсти, привела себе у порядок, дочекалася таки свекруху і о 21 годині подзвонила лікарю. Усе! Попрощалася з сином і поїхала на швидкій до пологового будинку!

О 21-30 була на місті. Перше, що почула, від своєї лікарки: “Де це ти забарилась, я тебе вже 15 хвилин чекаю! Перевдягайся, і мерщій за мною!”. Першу дитину мені стимулювали, і відчувши усі прєлєсті цього процесу я була рішуче настроєна відмовитись, від будь яких втручань. Десь біля 22-ї години, після різних приємних процедур, видерлася на крісло і так як перейми були терпимі, то я була впевнена, що час іще є. Не вспіла я умоститися, як хлюпнули води. Моя люба лікарка зробила це без усяких вагань і нічого не питаючи. А потім каже: “Шийка згладилася, але матка відкрита тільки на 3 см. Це дуже погано, другі затяжні(!!!) пологи, дитина страждає, крупний плід (десь 3.700). Треба колоти фолікулін”.

На мої заперечення відповіла: “Так треба для дитини, пологи затяглися...” і всадила мені пару ампул. Все так швидко закрутилось, що ніхто не згадав про хворобу серця, тахікардію і пр. Вже народивши одну дитину, я й гадки не мала, що може бути гірше. Але через 5 хвилин після уколу я вже верещала так, як ще ніколи у житті не кричала. Запідозрив неладне, акушерка стала терміново ставити крапельницю, приговорюючи: “Січас, січас сердечко поддєржім”. Але я, раптом, відчула, що дитина вже йде. А моя люба лікарка не давала мені встати з ліжка, тримала мене силою (баба здорова) і казала: “Дєточка, терпи, це голівка проходе крізь кості таза! Треба лежать, зараз крапельницю поставимо і полегшає!”

І тут я заверещала: “Які кості таза, голівка вже проходе крізь кості влагаліща!!!” В мене почалися такі потуги, що мене вигібало само собою у дугу. Лікарка продовжувала щось своє “добре” лопотіти, коли акушерка, побачивши таке, зробила великі очі і закричала – “Мерщій хватай крапельницю і біжи за мною!”

Легко сказать, да важко зробить. Я підхопилася, як навіжена і з крапельницею на перевєс, тримаючи дитинку рукою поміж ніг побігла за нею. На першому ж повороті я вирвалася уперед і вже по заду чула її вказівки: направо, наліво, завертай, праве крісло, залазь. Лікарка зосталася далеко по заду. Видно норми ГТО у молодості не здавала!

Судомно вилазячи на крісло, тикаючи кудись крапельницю, я чула як акушерка кричить: “Хто не будь – щось під неї постеліть!” Але ніхто нічого не встиг, бо санітарочки і чергового лікаря десь не було. Після перших же потуг я побачила великі перепугані очі акушерки, яка комусь казала: “Дуже крупна дитина... ручка вийшла вперед... дитина не йде... що робить?”, а потім закричала до мене: ”Тужся скільки зможеш, дух не переводь”. Я її послухала, вхопилась за поручні і дала газу. На третій потузі моя дитиночка народилася. Зразу за нею пулею вилетів послід.

Коли донечку поклали до мене на живіт, я плакала і не могла зупинить сліз, щось їй казала і гладила мокру голівку. Потім побачила, що поруч лежить жіночка, яка народила трохи раніше першу дитину, вона геть не розуміла, що це зі мною. Я тоді й сама не розуміла, що це і є щастя – справжнє, велике, всеперемагаюче щастя. Потім спробувала дати малечі поїсти, але руки так тремтіли, що не могла її до себе притиснуть, вона бідненька тільки полизала язичком трошки. А я дивилась, які в неї великі сірі очі і яка вона в мене красунечка!

Коли мені сказали, що моя дитинка народилася з вагою 4.400 і росточком 58 см, я трохи не звалилася з крісла, яка ж вона в мене Дюймовочка. Мій зріст 158 см, тобто я лише на один метр вища за неї, крім того, десь 7 місяців із 9 у мене був страшенний токсикоз і я набрала за всю вагітність – 3 кг! Ну як не дивуватись?

Тут все приємне закінчилося, донечку забрали, моя люба лікарка без наркозу наклала шви і о 22.30 сказала: “Ну, дєточка, я поїхала додому, бо вже пізно.......”

Я її, конєшно, розумію – вуха від моїх криків позакладало і марно півтори години бідна згаяла, напевне на серіал не встигала! Коли санітарочка везла мене в палату, то весь час оправдовувалась, що її не було, бо їй сказали, що мені народжувати ще не скоро. Та яка мені вже була різниця.

Якихось півгодини жаху - і життя знову триває, моє і доньчине, тепер ми разом! Зразу з плати подзвонила чоловікові, якій тільки-но приїхав і довго розпиналася, яка донечка у нас гарна і вродлива, і які в неї великі оченята. Через 7 годин принесли мою красунечку, коли я доповзла до колисочки і побачила її, то спочатку не повірила, що це вона. Уся червона, опухла, оченят зовсім не видно, так набрякла шкіра. Я досі ще, коли дивлюся на перші фотокартки, то плачу, скільки ж вона витримала, моя малесенька, як же вона бідна страждала від тих диких пологів.

А через кілька годин прийшов чоловік, радісний, веселий після моїх розповідей про красуню донечку. Зазирнув у колисочку і... закляк на місті, як вкопаний. А потім тремтячим голосом каже: “А ты уверена, что тебе нашу девочку принесли? Ты же говорила, что она красивая и глаза большие!!! Зараз сміємось, коли згадуємо! А тоді було не до сміху. Потім, коли він побачив донечку розмотану, то здивовано сказав: “ Я не спрашиваю, как ты её родила, но мне очень интересно, как она у тебя там помещалась?!!!”

Ще смішно було, коли мене моя досвідчена лікарка виписувала, вона навіть забула мазок узять і шви познімати. Тільки про конверт з грошима не забула. Це вже напевне старість до неї підступає не замєтно. А потім, ще півроку, донечка моя не спала ні вдень ні вночі, кричала навіть на руках. Видно згадки про народження не давали їй спокою. Себе не жалію, а її, кохану, до сльоз.

Послєсловіє: Я вважаю, що реанімації ми запобігли, тільки дякуючи акушерці. За це я їй дуже дякую. А ще дякую своїй досвідченій лікарці, яка не заважала акушерці робити свою справу, після того як довела нас до критичного стану.

І дякую Богові, за те, що він був зі мною, за те, що, діти мої здорові, за те, що моя родина щаслива, за те, що я маю Віру, Надію і Любов!

Я щиро бажаю усім матусям знаючих і людяних лікарів і здоровеньких діточок.

З найкращими побажаннями,
(Вогкий) Памперс.