Три роки тому у нас народився син.
Ми з чоловіком чекали цієї миті. І на пологи прийшли разом.
Нажаль, родова діяльність була відсутня. Все закінчилось операцією. Наш малюк перебував без води більше 9 годин. Звичайно, зараз я знаю, що без води, якщо все нормально, малюк може бути і більше 20 годин. Проте, коли під загрозою життя доля двох близьких людей, наш тато, тобто мій чоловік, розмірковувати не міг. Ми погодились на операцію, бо боялись наслідків.

Пізніше я намагалась зрозуміти причину всього що сталося. Ми готувалися до пологів, я займалась в групі вагітних, читали звідусіль різну інформацією, спілкувалась з різними людьми. Вагітність загалом була без ускладнень.
Я добре харчувалась і відпочивала багато. Знала про те що таке пологи і як себе в них вести. Чекала і бажала свого малюка. Ми не думали про погане. Я попросила благословення у священика. АЛЕ ... у мене був все ж таки глибоко десь в душі був страх пологів. Я їх уявляла як смерть і народження. Тобто переродження самої себе, власне через смерть. Пізніше в розумних книжках я прочитала, що дія окситоцину, якщо є хоча б натяк на страх, уповільнюється. Навіть якщо він захований десь дуже глибоко.

З лікарем наперед ми не домовлялися. Вважали, що це неважливо. В принципі, я і сьогодні так думаю. Якщо є можливість самостійно народжувти, то домовленість тут ні до чого. Мені зробили загальний наркоз. І я поринула в сни глибокі і веселі.

Свого сина я побачила через 35 годин після пологів, коли мене перевели з реанімації в звичайну палату. Мій чоловік познайомився з синульою відразу після народження. Він тримав його на руцях і милувався. У нього було багато радості і гордощів, що він був з сином в перші хвилини його життя.

А я лежала в палаті. Коли не бачиш дитя, то виникає дивне відчуття, що ніби нічого і не було: ні пологів, ні вагітності. Починається якась апатія до оточуючого світу.

Виходити з гіпнозу було дуже важко. Є різні причини. Можливо через те, що в минулому я палила, можливо був неякісним наркоз, можливо моє серце вже пережило забагато таких наркозів, а можливо і ще багато інших причин.

Довго ще тягнув шов, болів живіт. Заставив піклуватися про себе мій син, якого мені вперше принесли годувати.

Він був прекрасним ангелятком. Йому потрібна була здорова і красива мама. У мене боліла спина, я довго лежала без рухів. До того ж щодня мені кололи багато болючих уколів. Все це було важко витримувати. Але радість, яку випромілював синочок, допомогала триматися на ногах з посмішкою. Мені ще доводилось по телефону заспокоювати маму та інших родичів і знайомих, що все добре, все прекрасно.

Лікар, який оперував, порадив народити другу дитину через три роки. Це насправді найкращий період, бо шов вже не молодий і не старий, на ньому ще не має різних утворень. Два роки ми з чоловіком вірили в те, що ми зможемо народити дитя природнім шляхом.

Я завагітніла взимку. Нажаль, нам зустрічалися спочатку одні нехороші лікарі. Вони помилялися жахливо у своїх діагнозах. Але до родів ми знайшли лікаря, якого шукали.

Варто зазначити, що лікарі не хочуть братися за другі пологи без операції, якщо вже був кесарів розтин.
Він нам розповів про всі ризики, про умови народження природнім шляхом. Головне, що ми дізналися про причини, коли не можна народжувати природнім шляхом. А саме: коли багато вод, коли великий плід, коли низько плацента, коли не рівномірний шов.

Майже всю вагітність я вірила в чудо. А за кілька днів до пологів лікар розвіяв всі наші надії. Шов у певних місцях був занадто тонким. Отож, я плакала, чоловік втішав. Він знову не міг ризикувати життями дорогих йому людей. Я почала збирати всіляку інформацію про кесарів розтин під епідуральною анастезією. Я готувалась морально і психологічно.

Лікар запропонував лягти в лікарню, коли вже нам виповнилось 38 тижнів. Він сказав, що ми почекаємо. Сталось так, що того ж дня і була операція. Здорово, що ми з чоловіком не вибирали дату народження. Ми знову з чоловіком йшли на пологи разом. Але мабуть все ж таки розумно зробив лікар, що наш тато залишився, так би мовити за лаштунками.

Моя, наша доця появилася на світ через 5 хвилин від початку операції. Це просто блаженне щастя бачити і чути своє дитя відразу! Це просто шалена радість! Бажаю всім пройти через це!

А потім відразу після операції до нас прийшов наш тато. Він був просто білий як стіна. Та коли він почув мій голос, спокійний і здоровий, посміхнувся. От і сталось те, про що ми мріяли. У нас двоє прекрасних діток.

Після операції я встала вже через 14 годин. А ще через 3 години сама пішла за своєю доцею. У реанімації була прекрасна медсестра, яка всю ніч від нас не відходила. Хвала і шана таким людям. Мій шов мене значно менше турбував. Спина майже не боліла. Мої перші і другі пологи просто не можна порівняти. Вони різняться у вьому.

Хочу ще сказати, що під час операції я дізналась все про свої органи, які бачили лікарі. Вони і між собою розмовляли і зі мною ділились побаченим.

Наш синуля сумував без мами і радів, що в нього тепер є сестричка. Він з гордістю розповідає всім, що він тепер братик. А я завжди мріяла саме про таку різницю між дітьми. Мрії справджуються, потрібно вірити в це!

Titashka

Форум для родителей

Ждем ваши рассказы о родах! Пишите:
администратору форума