13 жовтня – день мого народження і на першому УЗД мені поставили саме цю дату пологів. Отак подаруночок собі зроблю. Це ж треба було так відгадати. Та не все так стається, як загадується.

Свій день народження я вирішила провести дома. Від святкової вечері в ресторані я відмовилась. Не хотілося дивувати присутніх там людей своїм животиком (все-таки 40 тижнів) та лякати їх у разі настання перейм. У фільмі «Дев’ять місяців» такий епізод має місце і я б не хотіла опинитися на місці героїні. Тож весь святковий день я приймала поздоровлення від рідних і друзів по телефону та була переповнена бажанням, щоб почалися пологи. Ввечері пішла з чоловіком на прогулянку, вже розуміючи, що народження нашого малюка сьогодні не буде. Та нічого, може завтра – завтра свято Покрови. Чому б і не в святковий день народитися малюку. Хай буде завтра.

14 жовтня. Всю вагітність я проходила без проблем. Три останні місяці просиділа на дачі, на свіжому повітрі, де поруч сосновий і змішаний ліс. За три тижні до встановленої дати пологів я з чоловіком пройшли курси по підготовці до пологів. Він дуже хотів народжувати разом зі мною. Тож я останні півмісяця щодня робила вправи, що допомагають розкриттю матки та задля зменшення болі при переймах. Сьогодні я більш інтенсивно робила ці вправи і не один раз, і зранку і ввечері. Була прогулянка навколо озера. І цей день не порадував змінами, які чекалися вже давно.

15 і 16 жовтня. Вихідні пройшли у чеканні. Дуже хотілося шоколаду. Я взагалі його дуже люблю, але останній місяць не їла, бо знала, що для пологів і малятка він зовсім не корисний. Взялась за фізкультурні вправи - помила двоє дверей у квартирі. Хотілося, щоб фізична праця допомогла народженню. Та пузожителю дуже подобалось знаходитись в животику. Вже було важкувато сидіти та спати. Йшов 41 тиждень. Ввечері з чоловіком спостерігали, як маля штовхається ніжками. А ще кожного вечора «животик починав щикати», це маля наковталося околоплідної рідини. Ну що ж, подивимось, що подарує нам день завтрашній.

17 жовтня. Сьогодні поміряла свій тиск – як у космонавта. А передчуття пологів не з’являється. Записалась на завтра до свого лікаря-акушера на прийом. Зранку подзвонив мені мій брат і сповістив радісну новину – в мене народився племінник. Тепер черга за мною.

Подзвонила до однієї з своїх найкращих подруг, щоб привітати її з днем народження. І сьогодні на запрошення посидіти в ресторані, щоб відсвяткувати свято, я не відмовилась. Хай там що, може хоч зміна приміщення і сміх у компанії сприятиме відходженню вод.

Вечір вдався веселим, добряче насміявшись, мені дуже хотілося, щоб з ресторану мене забрали в пологовий будинок. От було б що згадати! Пізно ввечері в гарному настрої ми з чоловіком повернулися до нашої домівки. Всі присутні на святі побажали мені, щоб сьогодні уночі почалось тайне дійство – народження. Дома я підійшла до дитячого ліжечка, яке вже давненько чекало на свого нового господаря, і гладячи животик, просила своє малятко, щоб швидше народжувалося. Казала йому: «Тебе вже всі тут зачекалися, тебе всі тут дуже люблять і дуже хочеться подивитися на тебе. Народжуйся, будь ласка». Спати вночі було важко, спати можна тільки на бочку, а так хочеться лягти на спинку. Здавалося, що коли розроджуся, то буду спати на спині і тільки на спині.

18 жовтня. Доброго ранку, мій любий пузожителю!
Виспалося дитятко, сьогодні гарно і я виспалась. Хто у нас повинен народитися ми до цього часу не знаємо. Жодне УЗД не показало стать дитини. На другому УЗД на 22 тижні повернулося дитятко попкою. Чоловік сміявся, казав, що встидається, мабуть буде дівчинка. Була надія на останнє УЗД на 37 тижні, та у таємному місці було багато пуповини.

Після обіду я пішла на прийом до лікаря. Поміряли серцебиття малюка і результат був не дуже втішаючим – 280-290 ударів/сек. замість норми – 240. Моє самопочуття було чудовим і тиск у нормі. Та лікар застережив, що дитяткові мало місця, можлива гіпоксія плоду. Сказав бути цю ніч дуже пильними і прислухатися до малюка, а завтра вранці до лікаря в пологовий будинок на прийом. А я вже й так прислухалась і прислухалась, і просила вмовляла: «Народжуйся, моє малятко, тут так добре, тобі буде затишно і не буде стискати твоя теперішня домів очка - животик».

19 жовтня. Я дуже чекала та не знала, коли це почнеться. А почнеться це сьогодні! Вранці на огляді лікар повідомив, що розкриття шийки матки вже два сантиметри і роди почнуться сьогодні. Відпустив до дому і наказав, як тільки почнеться - одразу телефонувати.

Дома вже всі сумки були спаковані: для маляти, для мами і для тата. Десь біля 13 години почало легко-легко потягувати внизу живота, як потім виявилося – це були перші перейми, але до 20.30 в мене думки не було, що це вони.

Відійшли води! Нарешті розпочалося!

Зателефонувала лікарю та чоловіку. Перейми почалися інтенсивні, що дві хвилини. Незабаром ми вже були у пологовому будинку. У дородовій кімнаті, де я була разом з чоловіком, перейми тривали більше хвилини, а відпочивати доводилось тільки 50, пізніше 40 секунд. Дуже допомогла порада, яку я прочитала під час вагітності у журналі «Моя дитина», користуватися під час перейм секундоміром. Коли я знала, що біль триватиме хвилину, чоловік заспокоював словами, дивлячись на годинник та тримаючи мене за руки, що залишилось 20, 15, 10 секунд. Мені це дуже допомагало! Допомогли і заняття з підготовки до пологів, на яких ми вивчали і тренували правильне дихання.

Через 6 годин знаходження в пологовому будинку, в черговий раз, лікар, прослухавши сердечко малюка, застережив, що можлива гіпоксія (задихання) малюка. І справді вийшли зелені води. Було прийнято рішення робити кесарів розтин. У мене покотилися градом сльози, адже я була впевненя, що зможу народити малюка сама. Навіть всі статті, що стосувалися кесаревого розтину та народжених діток таким чином, я перегортала, знаючи, що мені це не знадобиться. А виявилося все навпаки.

Хочу поділитися відчуттям безпорадності, яке я і мій чоловік відчули в момент, коли всі лікарі говорять йти на операційний стіл, а ми не сподівалися на такий перебіг обставин. Ні я, ні мій чоловік ніяк не могли вплинути на нашу ж подію, яка з нами трапляється. Безпорадність. Відчуття, коли ти віддаєш себе і життя своєї майбутньої дитини в руки лікарів.

Я відійшла від наркозу, побачила чоловіка, який одразу запитав: «Хочеш взнати, хто в нас народився?» Звичайно, що я відповіла: «Так». «Дівчинка»- сказав він і це пролунало, як благословіння з неба! Цей момент я запам’ятаю назавжди.

Пізніше чоловік мені розповідав, що я просиналась від наркозу десь з півгодини і що дві три хвилини запитувала його: «Хто у нас народився?» І кожен раз він мені відповідав, що народилася дівчинка. Я щасливо усміхалася і знову засинала. Чоловік тепер жартує, що новину про народження доньки я отримувала більше десяти разів і кожен раз, ніби, вперше.

А ще молодий тато гордий з того, що донечка перші хвилини свого життя провела з ним, на його животі. Коли він мені розповідав про свої враження від тих хвилин, його очі випромінювали таке щастя, таку любов, яку можуть випромінювати очі батька, який народив свою дитину. Розповідав, що був здивований, звідки у неї крихітної, щойноз’явленої на світ Людини стільки сили! «…Я її стягую на низ живота, а вона за хвилин п”ять проповзала до моєї шиї. І так хвилин сорок», - розповідав Тато донечки. Це незабутні моменти ЩАСТЯ!

Я дуже рада з того, що мій чоловік був поруч зі мною. І моя донечка з перших хвилин свого життя відчувала поруч свого тата і маму. І, не зважаючи на відмовляння його батьків та деяких наших друзів, не йти у пологовий будинок на роди, МІЙ ЧОЛОВІК НАРОДИВ ДОНЕЧКУ!

Люба донечко, тепер всі ми щасливі, що ти прийшла у наш світ і обрала нас своїми батьками. Тут, у нас, у цьому світі, багато сонця, тепла, квітів, дерев, пташок і звіряток. Це все тепер твоє, разом із радостями, щастям і любов’ю. І хай найдобріші феї оберігають твій сон, і хай прилітають найгарніші метелики погратися з тобою, і хай завжди лунає прекрасна музика. Будь щаслива. І хай охороняє тебе Бог!

Для Катрусі від мами

Форум для родителей

Ждем ваши рассказы о родах! Пишите:
администратору форума