Січень снігом січе, а мороз вогнем пече
Січень – просинець
Що такє кутя? З чого готовили? Святвечір. Традиції та обряди
Щедрувальницькі звичаї
Колядування. Новорічна атрибутика українського народу. Дідух

Святки:

2 січня – Гната
6 січня – Свят-вечір, багатий вечір, багата кутя, вілія.
7 січня – Різдво
8 січня – Богородиця
13 січня – Меланки, щедра кутя
14 січня – Новий старий рік, Василі
17 січня – Богоявлення, або бабин вечір.
18 січня – Голодна кутя, голодний свят-вечір
19 січня – Водохрещі, Йордана
20 січня - Івана Предтечі, Хрестителя

 

Січень снігом січе, а мороз вогнем пече

Січень хоч і започатковує рік, але після грудня вважається другим місяцем зими, і отже, є чи не найхолоднішим. Не випадково, що в народі з цього приводу існує чимало прислів”їв та приказок. Одне з них стверджує: „Січень снігом січе, а мороз вогнем пече”. Воно й не дивно, адже за своїм характером це місяць дивних контрастів. Чи не тому про нього мовиться: „Сонце хоч і блищить, проте й мороз тріщить”. Саме на січень, який пересікає зиму, припадають водохрещенськи морози, що стали символом зимової холоднечі. Відтак серединний період, що ділить зиму (січе) навпіл, на думу деяких мовознавців, і дав назву місяцеві.

За іншими свідченнями, наші пращури заготовляли лісоматеріали для зведення осель взимку, коли дерево „спало”, перебувало в стані спокою. Вважалося, що зведене з такого матеріалу житло довговічніше, краще зберігає тепло, його не точить шашіль, і в нього не влучають блискавки. Відтак сезон лісосік, який припадав на другий зимовий місяць, і прислужився його первісній назві – „Съчень”.

Січень – просинець

Січень – року початок, зимі середина, найсуворіший місяць зими. Народна мудрість каже, що у січні сонце повернуло на літо, а зима – на мороз. У цьому місяці найясніші, сонячні, але разом з тим, морозні дні. Сонце іноді при сильному морозі видається наче у кільцях. Це ознака стійких морозів. За таку особливість і дістав місяц січень у давнину назву просинець, а ще – льодяний місяць, лютовій.

Під міцною кригою застигли річки та озера. У казковий красі заснули бори та діброви. Глибокий зимовий спокій охопив природу.

Та що це? У морозняній тиші лісу чути якісь дивні звуки: то кришталевий дзвін, то тихе булькатиння. У глухому куточку засніженого лісу, серед острівця зелено-сріблястих ялин, дзвенить незамерзле джерельце. Клубочиться хмаринка пари, а над нею на голих гілках дерев, що нахилились до води, дрімають рябчики – гріються. Такі джерельця не замерзають і в люті морози. Часто біля таких міць узимку збираються всі мешканьці лісу не тільки напитися, але й погрітися. А навколо пасує холод, усюди лежить сніг.

Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов”язано не тільки з новорічною обрядовістю. Зимовий період дозволяв селянам спочити од тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскільки вільного часу було удосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля.

Протягом усіх різдвяних свят, які тривали два тижні – від Різдва (7) й до Водохрещ (19), - в кожній господі варили кутю – багату, щедру і голодну.

Що такє кутя? З чого готовили? Святвечір. Традиції та обряди.

Напередодні Різдва, себто 6 січня, кожна родина готувала першу кутю. Традиційно для неї використовували ячмінь, там, де його не було, - пшеницю. Приправлене збіжжя ставили в добре натоплену піч, щоб воно впріло.

Кутя

Пшеницю (0,5кг) , або ячм інь перебрати, перемити, всипати в окріп, а коли закипить - вилити на дуршлаг, перемити холодною водою, зложить в каструльку, за лить водою, скип’ятити, накривши кришкою, i поставити в гарячу піч на чотири години. Коли впріє до м’якості, винути і поставити у холодне місце.

Вимити 1 склянку маку, обдати окріпом, злити воду, перемити у холодній воді, злити її, ще раз обдати окріпом, обдати холодною водою, злити її, терти у кам’яній чашці, поки не побіліє і не розітруться зерна, положити 0,5 склянки цукру чи 2 ложки меду, змішати з пшеницею, підлити трішки охолодженої кип’яченої води, додати горіхів.

Узвар з сушених фруктів
Вимити сушені яблука, груші, вишні... На 1 л узвару беруть: суш ка – 125 г, цукор – 75 г, мед – 50 г.
В арити (при закритій кришці) до готовності. Узвар заправити цукром і медом довести до кипіння і охолодити.

Надвечір господар йошов до стайні, наскубував запахущого сіна і, внісши до хати, робив на покутті кубельце. Господиня при цьому казала:

Сьогодні у нас узвар і кутя, щоб курчата лупилися до пуття!

Святвечір , або багата кутя, - чисто родинне свято. Як правило, його справляли увечорі, коли на схилі неба спалахувала перша зірка. Годилося, щоб у цей час були вдома всі члени родини. Господиня перед цим мала наготувати дванадцять пісних страв. Найосновнішою їжею були, звичайно, кутя й узвар. Після ритуальної трапези діти відносили символічну вечерю дідусям, бабусям та повитухам, а також хрещеним.

Щедрувальницькі звичаї

Наступною була щедра кутя. Її готували напередодні Нового року (13 січня). Увечорі підліткові дівчатка поодинці чи гуртом обходили оселі сусідів та родичів, щоб защедрувати. Нині мало хто знає про щедрувальницькі звичаї. Їх нерідко плутають з колядниками та посівальниками. Натомність це була окрема передноворічна дія, в якій брали участь лише дівчата. Обходячи оселі, вони щедрували, тобто виконували величальні пісенні тексти господарям, а ті, в свою чергу, обдаровували їх смачними гостинцями.

Як тільки наступав досвіток старого Нового року, сільські оселі оббігали юні посівальники. Якщо напередодні господарями щедрувань були дівчатка, то тепер таким правом користувалися лише хлопчики. Кожен намагався якомога раніше засіяти, щоб отримати подарунок. Починали цю дію з хрещеного батька чи матері, аж потім навідували сусідів.

За звичаєм, засівальників, як і щедрувальників, приймали залюбки. Віддарунками були яблука, горіхи, насіння тощо. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями.

Засівати оселю годилося лише житнім зерном (в рідких випадках – пшеничним). Інші злакові не використовувалися, це вже тепер нерідко спостерігаємо спотворення давнього обряду, коли сусідські хлопчаки можуть засмітити сучасне помешкання горохом, манкою та інш.

Засівальник мав розбірливо продекламувати поетичну примовку-побажання. Особливо цінувалися найбільш оригинальні.

Місяченьку, мій братику,
Зійди рано, постій мало,
Поки я бички позапрягаю,
Жито-пшеницю порозсуваю.
Роди, Боже, жито й пшеницю
Без куколю, без метлиці,
А нам, діткам, - по варениці.

З Новим роком пов”язано чимало вірувань. Одне з них було в особливій пошані. Вважалося, хто першим війде до оселі – чоловік чи жінка, - то, корова, відповідно, приведе бичка або теличку.

Нарешті надходила третя і остання кутя. В народі називалася вона „голодною”. Готували цю страву напередодні Водохрещ (Йордана). Власне, цим дійством і завершувалося багате різдв”яно-новорічне святкування.

Колядування. Новорічна атрибутика українського народу.

І все ж найпоетичнішим різдв”яно-новорічним дійством було колядування. Воно тривало від Різдва до старого Нового року, а подекуди й до Водохрещ. Різдв”яні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегіть вибирали ватагу, міхоношу, „коз”, „пастуха з пугою”, тощо. На них, як i личить світлоносцям, осяйне вбрання. Свитки розшиті узорами, хмеликами помережені. На грудях в кожного променіє образ сонця, на спині квітує триєдине дерево життя. На шапках у колядників - променисті зорі. Кожен в руці має храмовидну палицю з чотирма дзвониками. У ритм ходи чи сп і ву , вони мелодийно видзвонюють небесними переливами. Над усією ватагою сяє восьмипроменева зоря, яку тримає сам Коляда - ватажок колядницький. Ї ї він повсюдно засвічує, особливо у темноті, виповідуючи цим з'яву красного Світила у новому літі. Міх у Мїхоноші всіяний зорями. В нього не тільки складаються дари, а й звідтіль посилається, провіщається доля господареві та його родині.
Колядники підперезані червоними пасами, їхня хода і дії , як провісників світла, величні й урочисті, піднесені й ґречні.

Заходячи на подвір”я, колядники починали забавну виставу із пісень-колядок та жартівливих сценок.

Коляда веде дійство. Всевід провіщає прихід на землю космічних сил i енергiй. Його слово стосується і пресвітлого свята" і господаря прекрасного. Звіздар провіщає долю не тільки на нове літо, а й на все життя. Маланка дає лад у хаті й на землі , і співдіє відповідно до сюжету в однойменній Щедрівці. Промінь Сонця, котрий переорює новолітні перелоги, уособлює золотолемішний плуг. За ним ходить Орач у всьому білому. Він же й Сівач, якому завжди .попомагае Маланка-Біланка. Образ родючості втілено в зоряній, життєносній Козі, що витанцьовує. Саме як родюча сила, вона зображена на двоконічних горщиках трипільської культури.

Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити.

Традиційним вкраїнським символом на Новий рік була не зелена ялинка, а Дідух!

Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув”язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб Дідух вмів стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки Дідуха – а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, - обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдв”яних свят. Він символізував спільного предка.

Слово Дідух має давнє коріння. Неважко здогадатися, що мова йде про дух діда, чи дідівський дух - символічних репрезентаторів родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя од пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій. Тому в давнину , чотири рази на рік , улаштовували сімейну "вечерю для дідів" на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні обрядові страви - колово та кутю, що вважалися їжею богів.

Його присутність привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів , Дідух був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов од родини, через нього здійснювався духовний зв'язок між предками і нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій - поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги,- то духи предків, освячені поважним Дідухом, оберігали родину від злих і нечистих сил.

На сьогодні обряди, пов”язані з Дідухом, майже втрачені.

Особлива роль належала хатнім прикрасам. Напередодні Різдва виготовляли „голубці” у вигляді птахів, павуків. Для цього брали шкарлупу з-під яйця, з обох боків проколювали два отвори і просовували кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалась в давніх із небесним світилом – сонцем.

Як віскіпоко давнього новорічного ритуалу до нашого часу зберігся звичай усвятковувати вікна. Прикраси робили з соломи. Виготовляли різноманітні ромбики, кубики і вставляли їх у вікна. Такі прикраси створювали особливий новорічний настрій. Біля вікон чіпляли хрестики, як оберіг від нечистої сили.

Святки:

2 січня – Гната

В цей день заборонялося пряти. Жінки виробляли обрядове печиво, а дівчата робили новорічні прикраси.

6 січня – Свят-вечір, багатий вечір, багата кутя, вілія.

Це одне з найурочистіших свят. Його відзначають напередодні Різдва.

Зі свят-вечором пов”язан обряд приготування куті та одинадцяти пісних страв, серед яких обов”язково мали бути борщ, риба, пироги з квасолею, капустою, картопля та узвар.

Кутя неодмінно має стояти в новому горщикові протягом усіх праздників. На місці, де мала стояти кутя, - покуті – раніше робили кубельце з сіна. В нього і ставили горшик, прикривши хлібом з дрібкою солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури.

Як тільки на небосхилі з”являється перша підвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим – з дванадцяти різноманітних страв, а звідси й назва „Багата кутя” чи „багатий свят-вечір”.

Першим займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляли тихцем. Глава сімейства пропонував пом”янути покійників і запросити їх до свят-вечора. Слідом за господарем виголошували молитву всі присутні.

На багату кутю зоряне небо – кури добре нестимуться і вродить горох.
Місячна ніч – врожай на баштани
Ожеледь на деревах – вродять горіхи й садовина.
Сніг іде – врожай на яблука.
Іній або сніг – на мокре літо і дорід зернових.

7 січня – Різдво

Одне з найбільших релігійних свят. З ним пов”язують народження Ісуса Христа.

Як стверджуе християнське вчення, діва Марія, прийшовши до Віфлієма, народила сина і сповила в яслах. Від того, червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі називають „яслами”. Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті Христа, тому при поминках обов”язково готують цю страву, і її ще називають „четвертою страшною кутею”.

З початком Різдва вже можна було вживати скоромину. Власне, до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м”ясних страв.

По полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати.

Не дивниця, що на Різдво метелиця.
Якщо сонячний день – дорід на хліб.
На Різдво іде сніг – заврожаїться озимина.
Зелене Різдво – білий Великдень.

8 січня – Богородиця

На Богородицю відвідували Бабів, які помагаюсть у пологах, причащаючи вечерю, справляють панахиди по померлих.

13 січня – Меланки, щедра кутя

Зранку починали готувати другу обрядову кутю – щедру. На відміну від багатої, її можна було заправляти скороминою. Кутю також ставили на покуть, дотримучись попередніх обрядів. Пекли млинці із салом, готували пироги, вареники.

Звечора і до півночі оселі обходили щедрувальники.

Дівчата гадали.

Якщо на Меланії відлига, то чекати теплого літа.
Зоряне небо – добре нестимутися кури
Багато пухнастого інею на деревах – до врожаю зернових і доброго медозбору.
Сильний мороз і сніг – на врожай хліба.

14 січня – Новий старий рік, Василі

За євангельским вченням, у цей день Христові зробили „обрізання”, а тому намагалися нічого не різати.

На Новий рік припадає свято Василя, який вважається покровителем землеробства.

17 січня – Богоявлення, або бабин вечір.

Краплять хати свяченою водою.

18 січня – Голодна кутя, голодний свят-вечір

Готують третю й останню кутю свят. Називається вона голодною тому, що з цієї пори і до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди не їли. Власне, це був останній день колядок.

19 січня – Водохрещі, Йордана

Це третє і завершальне велике свято. З ним пов”язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду.

Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважали своєрідним спасінням од багатьох недуг.

Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози.

Коли риба табунами ходить – на рої добре.
На Водохрещі день теплий – буде хліб темний.
Якщо пасмурно – хліба буде вдосталь.

20 січня - Івана Предтечі, Хрестителя

У цей день виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покутті від багатої куті, і, розламавши на шматочки, годували тварин. Цим днем закінчувалися святки.

Література:

„Місяці зими” Алевтина Волкова. Перлинка. К.:Лелека, 2002.
Від роду до роду. Л.М.Кудріна.Х.:Торсінг, 2002.
Український рік. В.Скуратівський.К.:Веселка, 1996