Родинні свята
Народні вірування про вагітних жінок та немовля
Баба-повитуха, Бабулья, Бабка
Одвідки
Хрестини
Гостина після христин
Пострижини

Родинні свята

Поза календарним циклом свят є ще події в житті людей та родин, що не зв"язані з якоюсь окремою порою року, але мають свое велике й переломне значення. Це народження, одруження, смерть. Довкруги них маємо особливо багато різних обрядів та звичаїв, бо ж мова тут не лише про життя та добро одиниць, а й цілої родини - роду. Від числа його членів, від добре дібраних подруж залежало його життя, добробут та живучість. А хто вмирав, залишався далі в роді і відроджувався в нащадках. Тому й був звичай, надавати дітям імена померлих предків, а покійних членів роду споминали й гостили при нагоді кожного більшого свята в році.

Поява кожного нового члена роду була великою й радісною подією для всіх. Обряди при народженні дитини є виключно родинним обрядом, бо головну роль у цьому обряді відіграває новонароджена дитина, а в подальшому плані рідні та хрещені батьки тобто родина. Ці обряди є одним з важливих народних обрядів всіх народів світу.

Народні вірування про вагітних жінок та немовля

З народженням дитини та хрещенням було колись пов'язаних багато народних обрядів, звичаїв і вірувань. На матір і дитину, слабких у той час та безпомічних, чекало багато небезпек, від злих сил та від людей. "Нечистий" міг навіть забрати у матері дитину та підкинути свою. Тому треба було їх належно охороняти, і це робила баба-повитуха. Вона була не лише помічницею породіллі, але й жрицею, яка вводила нову дитину у члени роду. Та всі її завдання зовсім відпадають, коли сьогодні діти народжуються переважно в лікарні і там мають точні приписи, як необхідно обходитися з ними.

Ще у стародавні часи вірили про таємний зв'язок ще не народженої дитини з вчинками вагітної жінки. Коли жінка була вагітна, то її було заборонено дивитися через "щилюбину" (щілину), бо вірили, що дитина, яка вродиться буде косоока. Люди вірили, що вагітній жінці не вільно торкатися рукою свого обличчя, коли вона перелякається вогню (пожежі), бо дитина котра вродиться матиме на личку червону пляму (цятку). Якщо жінка доторкнеться за інше місце тіла, напр. за шию, то у дитини на тому місці буде червона цятка - "вогник". Вірили і вірять до нині, що вагітній жінці не можна нічого відмовити, коли вона прийде щось позичити. Сусідці, яка не позичить вагітній, наприклад, хліба, солі, муки тощо, все в хаті чи в коморі погризуть миші. Якщо в якійсь сім'ї умре перша дитина, друга і третя то надавали наступній, що вродилася ім'я батька або матері, бо вірили, що тільки тоді дитина буде годуватися. Вірили, що тоді захищатиме дитину від смерті покровитель батька чи матері.

Баба-повитуха, Бабулья, Бабка

До другої світової війни, а навіть кілька років опісля, акушерок майже не було. Часом літня жінка, яка вміла упоратися з родами, "бабила" цілим селом. В кожному селі була така старша, досвідчена жінка, яку звали "бабульою" або попросту "бабкою" чи "бабою". Коли вже жінка мала родити дитину кликали до породу бабу - повитуху (кликав її здебільшого чоловік), яка "відбирала" дитину від роділлі. Після народження дитини баба в'язала її пупа, обмивала, завивала її у льняні пелюшки, доглядала жінку у пологах, давала її необхідні поради та вказівки щодо піклування про немовля та відносно дбання про власне здоров'я. Перед породом, щоб полегшити роди, баба тричі обводила вагітну жінку навколо стола. Коли вродилося дитя, бабуля в'язала пупа прядивом (ниткою) з льону. Прядивом з конопель не можна було пупа в'язати, бо люди вірили, що ця дитина не буде плідна.

В деяких селах був колись такий звичай, що після зав'язання пупа дитині баба повитуха чим скоріше сповиває дитину - як це дівчина в підштанки, а як хлопець, то в ніжну спідницю, звану "сподаком". Бо вірили, що як завинути дівчину в підштанки то будуть її хлопці любити, а як хлопця загорнути в жіночий "спуодак", то його дівчата любитимуть.

Потім бабка брала і купала в воді, до якої вкидала свячений вінок сплетений з зілля. Давніше бабка хрестила дитину. Питала бабка і матері, як дитину назвати. Як хрестила, то читала молитву. Бо боялися, щоб не вмерло, як слабе вродиться.. Це був "хрест з води". Був він, звичайно, більш первісною традицією, ніж мав релігійне значення. Викупавши дитя бабка давала його на руки матері і казала: "...цю воду треба вилити після заходу сонця, щоб дитя добре спало, щоб не плакало, щоб не хворіло, щоб чарів (вроків) не боялося". Води з купелі не лили на стежку, бо вірили, що "люди можуть за ногами і дитя забрати". Виливали воду під пліт або молоде деревце.

Прийнявши дитину, баба готувала "крупник" (горілку з медом) і давала через годину після пологів породіллі та бризкала краплю цього напою на вуста немовляти. Тій бабі званій за послугу при породі нічого не платилося. Запрошували її обов'язково на хрестини, де після гостини давали бабі повитусі подарунки, як напр. хустку, сорочку, блузку тощо.

Після народження, немовля клали з початку біля матері, а згодом в колиску. Немовля сповивали в льняну пелюшку, накладали льняну сорочечку і зав'язували цупко мотузком в льняне полотно. Руки і ноги були зав'язані прямо, щоб дитина не могла ними ворухнути, бо вірили, що як руки і ноги не будуть прямо зв'язані, то будуть криво рости. Дитину накривали теплою суконною хустою, званою "опийохою" або подушкою. Дитину колихали в колисці. Колиска була виплетена з лози (молокити, пруття). Завішували її під стелею на таких чотирьох конопляних мотузках званих "вервечками". Закінчення "вервечок" було зачіплене на крюкові вбитому в балку. Дитину в колисці колихалося тримаючи за такий мотузок, причеплений до боків колиски. У перші місяці життя дитини ретельно стежили, щоб ніхто її не зурочив. Для запобігання різного лиха червоною ниткою перев'язували руку немовляті.

Одвідки

Характерною рисою народного обряду при народженні дитини є одвідки. Обряд відвідування жінки після пологів є старий як світ. Цей обряд є дуже розповсюджений серед слов'янських народів. Одвідки відбувалися в першу неділю після народження дитини. На одвідки ходили родички, сусідки, куми та жінки з села. На одвідки ходили тільки жінки. Чоловікам і дітям ходити на одвідки було заборонено. До часу одвідок заборонено було також заходити дітям, парубкам і мужчинам до хати, в якій жінка вродила малу дитину.

Зараз, після повернення з пологового будинку, ще існує декілька звичаїв. Наприклад, гарний звичай, якщо дитині кладуть у головах хліб - знак життя, та ніж - на оборону перед злом.

Хрестини

Немовля вже зовсім у руках батьків. Їх старалися влаштувати як найшвидше, ще навіть того самого дня, бо перед христинами мати не сміла кормити дитя. Це знов виконують тепер тільки в випадках небезпеки життя дитини, що хрестять її зразу. Та з цього нам вказівка, щоб не проволікати з христинами, а влаштувати їх як найшвидше.

Хресних батьків запрошував зараз же у день народження батько, заходячи до їх хати та обмінюючи з ними бохонець хліба. Установи хресних батьків вимагає не лише стародавній звичай, але й Церква. Між хресними та рідними батьками постає певне споріднення. Куми вважаються ніби членами одної родини. Також і діти їх належно поважають, не забувають відвідати вперше зі святою вечерею, зі свяченим чи з засіванням.

Обов'язок піклування про хрещенників з боку кумів тривав до часу їх одруження. Був звичай, що на всі важливіші родинні урочистості, в яких головну роль відігравала їх хрещена дитина, були запрошувані хрещені батьки. Важливу роль відігравали хрещені батьки у весільному обряді. Брали вони участь у гостині під час заручин їх хрещениці, давали своє благословенство під час "поклонів" своїй хрещениці чи своєму хрещеникові, брали участь в весіллі, їхали у перездві до молодого чи молодої, обов'язково своїй хрещеній дочці чи синові, зараз за рідними батьками давали дорогі весільні подарунки.

Гості, які сходяться на христини, приносять у хату хліб, сіль та овочі - знаки добробуту. Кума приносить кілька метрів білого полотна - це обрядове "Крижмо". Ним покривають дитину під час хресту, а після шиють із нього білля дитині. На узгіднену неділю несли дитину до церкви хрестити або везли, як не було церкви в селі.

Приходить також бабуля. Купає вона перед виїздом до церкви дитину і вбирає її до хресту. Кума переважно бере дитину на руки і завиває її в теплу суконну хусту звану "опинохою". Як була зима, то дитину огортали ще в кожух або в подушку і так везли до хресту. Готуючи дитину до хрещення, клали її на ліжко і під голівку (під пелюшку) клали різні предмети, що мали відповідати майбутньому заняттю дитини. Як завивали дитину до хресту то був такий звичай, що кума або мати дитини клали під полотно, в яке завинуте було дитя, голку, щоб, як це була дівчина, була вона доброю кравчинею, а як це хлопець, щоб був добрим кравцем. Клали також олівець, щоб дитина добре вчилася. Клали теж хліб і гроші, щоб дитина як доросте ніколи не голодувала і не бідувала....

В церкві до хресту тримав дитину трохи кум, а трохи кума. Вважалося доброю ознакою, коли під час хрещення дитина плакала. Як мовчало, то щипали, щоб кричало, щоб на життя йшлося. Як священик охрестить дитину, то куми повертають з церкви додому. Давній батько і мати дитини до церкви не їхали, а залишались дома і готували хрестини. Після повороту з церкви, куми входять з дитиною до хати і вітають батька і матір та домочадців словами: "Слава Ісусу Христу", а також поздровляють усіх іменем охрещеної дитини. Рідний батько чи мати переймає від них охрещену дитину в свої руки і кладовить в колиску.

Гостина після христин

Річ самозрозуміла, не лише у нас. На хрестинах подавали на стіл м'ясо, ковбасу, капусту, драглі, сир, масло, пироги та різні напитки як: горілка, вино, пиво, компот з сушених фруктів званий "юшкою". Якщо хрестини відбувалися у піст, то подавали постяні страви як: оселедці, смажену рибу, кисіль з гречаної чи вівсяної каши окрашеній олієм, гриби, сир, варені грушки, хліб і пироги. На хрестинах всі сиділи за столами, їли, пили та співали пісень. Співали пісень різноманітних, які хто знав: і веселі, і сумні, і українські, і польські, і російські. Переважали на хрестинах однак пісні веселі, жартівливі, бо той обряд є радісний, а не сумний. Всі радувалися з новонародженої дитини. Як хрестини випадали у піст, то пісень не співалося.

Із замітних звичаїв - прощаючи гостей, мати роздає "виноград", тобто варені яблука й грушки, а також, на пам"ятку, "квітки" -китички із колосків, зілля та калини.

Пострижини

Цікавий наш традиційний обряд "пострижин", тобто першого стриження волосся дитині. Не раз роблять це зразу при христинах, не раз пізніше, аж до п"ятого року життя. Дитину саджають на вивернений вовною вверх кожух - знак повноти й добробуту. Хтось, дуже часто, власне, хресний батько, витинає їй по жмуткові волосся над чолом, над потилицею та над обома вухами. В давнину був для хлопців теж обряд "посадження на коня", бо ж чоловік мав бути лицарем-войовником і вміння їздити на коні було його основною вмілістю. Всі ці обряди - це введення дитини в життя і в родину та охорона перед "злом".

У 2003 році визначають такі родинні свята:

8-9 вересня - Рожаниці (жіночі родинні і родильні свята)
24 жовтня * - Свято Мокоші (жіноча Богиня родючості)
23 грудня * - Свято Рода (другий день Різдва, родинні зустрічі)

* Свята, дата яких щороку змінюється, тобто є рухомою: вони залежать від Великодня, фаз Сонця, Місяця і стану Природи. Всі інші свята є постійними.

1. Українські народні звичаї в сучасному побуті. Л.:Фенікс.,1990
2. Валентин Борисенко. Обряди життєвого циклу людини, в: Холмщина і Підляшшя, Київ 1997, с. 281-285.
http://www.harazd.net/~nadbuhom/zns_zwycznardyt.htm