Ми всі офісом вирішили поїхати на один день на екскурсію кудись.Довго думали куди і вирішили поїхати в Кам'янець-Подільський.
Вибрали суботу в кінці вересня.

Поїхали ми брати білети, як виявилося що на п'ятницю практично взяти їх не реально.Стали ми в різні каси(бо 14 білетів одразу не дають-це колективна заявка) і взяли білети розкидані по 2-х вагонах, всі верхні місця.
Але хіба для нас це перешкода? Приїхали ми на вокзал, загрузилися в поїзд. Всім окремо їхати-сумно.Тож почали переселяти весь вагон, щоб сісти разом в одному купе. Люди з радістю пересідали, бо всі зрозуміли що така шумна компанія-це надовго. Провідниця потім довго ходила та бурчала на нас, це мені нагадало Вєрку Сердючку. Їхати було весело і нам і всім сусідам найближчим по плацкартному купе.

Зранку коли ми вийшли з поїзда нас зустріла екскурсовод, з якою я домовлялася заздалегідь. Нас посадили в мікроавтобус і ми вирушили до Хотина.

 

Погода видалася просто чудовою, сонце сіяє, небо чисте та голубе. Від Кам'янця до Хотина кілометрів 25.Поки ми їхали, нам екскурсовод розказувала історію виникнення самої території на якій побудований Кам'янець.
Поки ми їхали я роздивлялася природу, села коло Кам'янця. Моє рідне місто знаходиться на Галичині, від Кам'янця це приблизно 200км. Мені здалося що все дуже схоже в Кам'янці на мою Батьківщину і з тим же все дуже різне.
Приїхали ми в Хотин рано, було десь вісім годин ранку. Коли ми підійшли до Хотинської фортеці - у мене захопило дух......................Я не могла нічого навіть сказати, настільки там було гарно. Нам відкрилася така панорама, що словами передати неможливо, це треба бачити. Ми стояли на високій горі, де внизу розкинувся Дністер і на його березі велично стоїть Хотинська Фортеця. І я в той момент просто відчула всією своєю душою, яку ця фортеця має могутню історію.

Ми зайшли на подвір'я Фортеці, там дуже гарно і видно що за нею доглядають. Ми побродили по мурах фортеці, а потім слухали розповідь про воєнні дії, які відбувалися під стінами цієї величної споруди. Хотинська Фортеця славиться найбільше у світі тим, що остання битва під Хотином з султанським військом закінчилася поразкою турків і з того часу почався розвал Османської імперії.
Хотинська Фортеця мала воєнне значення, і на її подвір'ї побудований великий колодязь під накриттям, в разі облоги ним було зручно користуватися. Вийшов невеликий казус у нас з тим колодязьом.Частина народу стояла слухала екскурсовода, а частина побігла пити воду з того колодязя (там було відро з набраною водою та кружка). І екскурсовод з великим захопленням нам розказує про воєнну історію фортеці, про те які були жорстокі тоді часи, про полонених, яких кидали з високих мурів фортеці та у колодязь.І тут вона каже фразу: до цього часу колодязь ще до кінця не почистили та не дослідили.........................І тут вибухає регіт..........там толпа наших стоїть коло того колодязя і всі пють з відти воду.....................

 

Після оглядової екскурсії по Фортеці ми пішли пити каву в кафе, яке знаходилося на цій території. Ми сіли за столик, який стояв на дворі з видом на фортецю та Дністер. Було дуже все чудово, ми сиділи і насолоджувалися краєвидом та тишиною.Навіть не хотілося нікуди уже їхати.

По дорозі з Хотина назад в Кам'янець ми зупинилися на мосту, звідки стрибають вниз головою за 50 доларів. Слава Богу, але та контора була ще закрита, і наш весь офіс лишився живий, бо бажаючі стрибнути вниз у нас були. Мені навіть страшно було по ньому ходити, він так хитався під вагою проїжджаючих машин, що хотілося стати ногами швидше на тверду землю.

По приїзду в місто ми почали оглядову екскурсію старого центру Кам'янця. Мене здивувала чистота міста і неповторна краса його природних ландшафтів.

Відвідали ми Римо-Католицький костел. Мене там найбільше вразила скульптура дівчини з мрамору якогось російського скульптора, який в 18-19 ст. працював в Італії.
Історія скульптури: у однієї заможної польської родини була дочка років 18, яка при катані на коні впала з нього і отримала смертельну травму. І в пам'ять своєї дочки вони замовили її скульптуру у вигляді ложа, на якому вона лежить на подушках під простирадлом, а коло неї стоїть її ангел.
Коли я побачила цю скульптуру, я довго не могла від неї відійти. Наскільки автор на кам'яному мраморі передав всі тонкі лінії її тіла, одягу, обличчя. Мені здавалося що вона спить, і що з неї зараз спаде та простинь.У мене склалася думка, що вона жива та справжня.

Після огляду храму ми пішли в Фортецю, яка знаходиться в Камянець-Подільському. Тут уже більше відчутно дух туристів ніж у Хотині, народу багато. Але велич Фортеці від того не менша. Багато цікавого нам показали у відреставрованих залах фортеці, цікаві історії розповіла наша екскурсовод.І втомлені від жари та голоду ми після оглядин всіх визначних памяток Фортеці пішли обідати на центральну площу міста коло Ратуші.В кафе у нас був замовлений обід.Коли ми туди прийшли, директор кафе вірменин сам власноручно уже жарив для нас шашлик.Ми тим часом вивчали меню і дуже тішилися з невідомих нам назв, наприклад :хомячок у мішечку. Нам так і не вдалося попробувати це блюдо, бо розміри наших шлунків цього уже не дозволили.Після ситного обіду на сонечку нас так розморило, що ми полягали там же в центрі міста на травичку і почали споглядати на центральну площу на яку через кожні 10 хвилин приїжджав новий весільний кортеж. Стільки весіль одразу я не бачила навіть у Києві скільки я побачила у Камянці за 2 години лежання на траві в центрі міста.

Потім усі бажаючі пішли в музей там же в центральній Ратуші.Називається він-Музей катувань. Назва говорить сама за себе.Знаходиться він у підземелі Ратуші, включають відповідну музику з стонами та криками.І немолода уже жіночка загробним голосом розказує про жахливі знущання катів минулих століть над людьми.Добре що музей складається з двох кімнат і екскурсія закінчилась дуже швидко, але вийшла я з відти з дуже великими та круглими очима.Подумала, добре що я живу в теперішній час.

Ввечері ми почали збиратися на поїзд, до ЖД вокзалу ми пішли пішки. Мої враження були дуже чудовими від міста, від природних каньйонів, архітектури. Я їхала зі сподіваннями гарно провести час, а їхала назад з хорошим настроєм, чудовими враженнями від побаченого. За один день ми не змогли обійти все, тому плануємо на наступний раз обов'язково поїхати весною.