Після того як я народила свою донечку Софієчку в Києві в ПАГ і була дещо розчарована тим, як все відбулось, я багато чула про пологові будинки де все інакше… Чула про київські пологові будинки дружні до дітей. Але найбільше мене інтригували Житомирський пологовий будинок та Луцький.

І от, коли ми з чоловіком вже чекали на другу дитину, я завела розмову про те щоби народжувати не в Києві. Від Житомира він мене відмовив, бо довго їхати і можемо не встигнути. А оскільки в Луцьку живуть його батьки, то питання де народжувати мало очевидну відповідь.

Залишимо розповіді про те, як всі дивувались коли я розповідала що їду народжувати до Луцька – особливо батьки чоловіка. Вони бо не чули про нову програму, котру розпочали в Луцькому пологовому будинку. На диво не чув про це і молодий лікар, що вів мою вагітність. Власне і я майже нічого конкретного не знала крім того, що там особливе ставлення до породілі і дитини. І шукала я не стільки методик ведення пологів, котрі і в Києві використовуються, а власне оце ставлення.

Отже почну розповідь. Що я там побачила - окремі пологові зали обладнані: ванною для перечікування перейм, магнітофоном – для прослуховування музики, шведською стінкою (мені тільки потім стало зрозуміло для чого), спеціальним пологовим стільчиком, фітнесболом, ліжком, пеленальним столиком. Більшою частиною цього мені не довелось скористуватись – оскільки приїхала я вже з повним розкриттям, бо воліла перечекати перейми вдома у ліжку. Ніякої клізми чи гоління тут не вимагають і не пропонують. Мене одразу провели до зали і від мене не відходили черговий лікар з акушеркою. Нажаль мій чоловік не встиг приїхати з Києва, тому народжувала я сама. Для цього потрібно було дещо докупити в аптеці, зазвичай вони посилають чоловіка породілі, але в моєму випадку це все зробила акушерка без зайвого слова. В цей час я переживала останні перейми і диктувала свої данні. Намагалась використати шведську стінку але якось не виходило. І тут почались справжні потуги. Мене поклали на ліжко… пологи хоч другі, але я якось розгубилась і не знала що ж робити. Навіть було закричала, але лікарка мене зорієнтувала що робити – тужитись… Нажаль схватки чомусь почали зникати, а тужитись правильно у мене не виходило. Мене підняли і поставили до стінки, до шведської стінки. І тут я вже зрозуміла для чого вона. Присівши, я трималась за стінку і тільки тепер я зрозуміла як тужитись… тут же відбулось випорожнення шлунку та сечового міхура – що з одного боку принесло полегшення, а з іншого показало як же правильно тужитись, впіймавши це відчуття було вже набагато легше продовжувати. Мене знову поклали – але в цьому положенні (а в ньому я проводила перші пологи і дуже довго намагалась народити) очевидно мені не можна народжувати – просто пропадали перейми з потугами. Тоді ми спробували стільчик і … я відчула як голівка мене розпирає. Знову відібрали стілець і знову до стінки, наприсядки, вчепившись руками в сходинку я упивалась тим як я, саме я керую процесом, я відчувала як просуваю дитину крок за кроком, поки не появився чуб і мене підхопивши за руки, в раскорячку повели на ліжко, де мене швидко помили і з наступною потугою в три заходи появився синочок. Нічого такого в перші пологи я не відчувала. Не було відчуття того що я народжую, було відчуття що мною народжують… (Бо тоді мені довелось поставити капельницю з окситоцином) Тут я все пам'ятаю і ці відчуття просто чудові. Варто зазначити, що я випорожнювалась декілька разів (на спеціально постелені одноразові пелюшки), і все це сприймалось акушеркою майже з радістю, поки я ходила між потугами – мої ноги протирали від виділень і крові (перепрошую за деталі, але – мене це теж вразило), бо про мене піклувались наче про рідну дочку.

Одразу як з'явився наш малючок, а він виявився величеньким, його поклали мені на живіт, натягли шапочку і шкарпетки, накрили пелюшкою і ковдрою. І він одразу почав шукати груди, повзти і поводитись дуже по дорослому %-) В цей час мене протирали, зашивали (мене не різали, але дали порватись), народжували дитяче місце. Тут варто окремо зупинитись – перед початком пологів мене перепитали чи не проти я активного ведення третього періоду пологів. Це коли вколюють окситоцин для кращого відходження плаценти. Нажаль цим питанням я окремо не займалась, тому не знала що до чого, але власне погодилась на це, бо якось було не до того. Я підписала згоду, мені зробили пробу на реакцію. І власне після пологів вкололи окситоцин (цього я не відчувала) і я дуже швидко народила плаценту. Мені навіть запропонували її забрати, але я була зайнята спогляданням мого диво-хлопця, котрий несамовито смоктав мої груди. В пошуку він так високо піднімав голову і так шалено повз вперед що проминув груди, а стягнути його внизу було важко %-) він упирався. Коли мене вже зашили, помили, обтерли, поміняли пелюшки, то нас залишили відпочити на дві години. І так ми і лежали, насолоджуючись один одним. Вже тоді його поміряли, зважили, вдягли і нас разом перевели до палати.

Всі палати одномісні, оскільки я з іншого міста, то мені потрібно було заплатити або 400 грн за звичайну палату, або 700 за палату люкс. Я обрала люкс – через наявність там душу і туалету, і не пожалкувала. Плата офіційна, іде через банк. Крім душу і туалету там виявився телевізор, холодильник і умивальник, котрий є в кожній палаті, навіть в простій. Також ліжечко для дитини (прозора така ванночка на колесах), пеленальний столик, тумба і спеціальна пересувна лампа для того, щоби гріти малючатко. А також дзеркало, картина на стіні і шикарна кнопка – за допомогою якої можна викликати персонал.

Про персонал окрема розмова. Я розумію, що методики ведення пологів змальовані вище практикують і в Києві, і власне ті півтори години, за котрі я народила свого синочка були надто короткими :-) Але оте ставлення до нас в післяпологовому відділенні мене дуже приємно вразило!

Після того як нас прийняли, нас оточили такою увагою і турботою, що годі було і уявити в такому офіційному закладі як пологовий будинок. Можливо мені просто поталанило з медсестричками… а може у них там більшість така. Я дуже хвилювалась чи стане у мене сил з перших годин піклуватись про малюка – адже він весь час був зі мною, а я була досить втомлена після пологів… Але мої сумніви розвіялись. Малючка оглянули, перевдягли, приклали до моїх грудей і пообіцяли приходити за першим же викликом. Зазирали до нас досить часто, пересвідчитись чи нам щось треба і запитати чому ж я нікого не викликаю. Поки я підвівшись на лікті дивилась вони пояснювали як і що робити, як мити, вдягати, доглядати. Під вечір вимили його. Мені навіть не довелось би вставати, якби медсестричка не повела мене за руку до туалету – адже через певний час після пологів необхідно вже походити. Двічі на день шкіра синочка вимагала певного догляду, тож медсестрички приходили і робити всю процедуру, не довіряючи мені %-) Першу ніч ми спали добре, а на другу щось так сильно почало турбувати малючатко… я не змогла справитись, але навіть не встигла подумати про кнопку як уже з'явилась медсестричка (вона почула плач і прибігла), котра показала як і зробила компрес на животик. Через декілька годин тихого сну, знову проявились газики і знову почувши плач, з'явилась медсестра, навчивши мене робити масаж (не те що я не вміла, але якось розгубилась спочатку) і ставити газовідвідну трубочку. Чим дуже допомогла. По-перше, морально (в 3 годині ночі, коли дитина не бере груди і репетує не своїм голосом), по-друге, навчально. Оскільки поправилась я швидко, то вже через якийсь час сама воліла займатись малюком, але кожна наступна медсестричка все ж пропонувала свою допомогу. Зокрема ходили перевіряли чи не застужую я малюка – і докоряли за зняті шкарпетки чи шапочку (а жарко таки було).

Окрім того вразив натуральний підхід – мінімум обробки. Мінімум застосування олійок, кремів, навіть перекису. Я вже не кажу про зеленку чи щось подібне. Шви мені наклали такі, що самі розсмоктуються, зеленкою не обробляли. Те саме з малюком – на пупок ніякої зеленки. Ніяких олійок на шкіру – тільки в тих місцях де потрібно і по-мінімуму. Все має йти своїм шляхом – чистота, сухість і увага, ну і грудне вигодовування – ось те, що потребує малюк. Про ГВ не буду говорити багато, але разів п'ять на день мене питали чи він їсть, чи прибуває молоко і перевіряли чи правильно я прикладаю. Нагадували що годувати треба за потребою, а ще краще гріти малюка своїм тілом і не відкладати його в окреме ліжечко.

При цьому їм вдавалось обійти всі палати і кожному приділити стільки уваги скільки вони потребували. І ще одне – це не помітно одразу, бо настільки природньо, але… Але потім уже усвідомлюєш, що не було такого ставлення до тебе наче ти хворий, як зазвичай буває. Дуже надихає підтримка персоналу і їхня віра в те, що ти здоровий, сильний і здатний на подвиг %-)

Питання плати – я народжувала з черговою бригадою. В цьому будинку не прийнято домовлятись, наскільки я зрозуміла. Зазвичай щоби віддячити черговій бригаді місцеві платять 50 доларів лікарю і 20 акушерці. Я заплатила 100 і 40 відповідно, зі своєї ініціативи.

Ще одне питання, на котрому хотілося би наголосити. Після народження плаценти ще в пологовій залі лікар декілька разів натискала на живіт, видавлюючи лохії. Такого в перших пологах зі мною не робили, але мені на місці пояснили – це для швидшого відходження виділень. Сиджу і думаю – це добре?

І ще – весь персонал пишається тим, як вони ведуть справи. Тим, що вони використовують такий підхід до породілі і дитини. Для них це ще в новинку – останні три роки. Але скоро це стане нормою :-)

Так що я думаю запрошення медсестрички приїжджати ще ми приймемо. Роки за три-чотири :-)

Автор: Тетяна - tetty@ua.fm

Форум для батьків

Чекаємо й на ваші розповіді про пологи!

Пишіть: адміністратору форума