Українські діти потребують захисту. Найменші громадяни мають права, які держава у своїй Конституції зобов’язалася виконувати. Оцінка ситуації у сфері захисту прав дитини в Україні постійно здійснюється державними структурами. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: 15 травня 2003 року наша країна підписала Конвенції ООН про права дитини. Цей міжнародний документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту і забезпечення належних умов для виховання дітей. Кожна держава, яка підписала цю Конвенцію, зобов’язана підготувати національний звіт щодо становища дітей у своїх країнах, використовуючи однакові індикатори. Крім того, відповідні дані надають недержавні організації національного та регіонального рівнів для того, щоб можна було об’єктивно оцінити виконання прав дитини у конкретній країні. На сьогодні в Україні найголовнішими проблемами, які потребують особливої уваги суспільства, є такі порушення прав дітей, як недбале ставлення та злочинні дії по відношенню до малолітніх, а саме примушування до праці і торгівля дітьми.

Діти-сироти в Україні
За даними, наведеними у Державній доповіді про становище дітей в Україні (за підсумками 2005 року) у навчально-виховних закладах, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, виховується близько 25 тисяч дітей, з них приблизно половина у школах-інтернатах, близько 5 тисяч осіб — у будинках дитини системи Міністерства освіти і науки, 3, тисяч — в дитячих будинках системи Міністерства охорони здоров’я, 3,2 — в будинках-інтернатах Міністерства праці та соціальної політики України.

Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разом з тим, соціальне сирітство набирає загрозливих масштабів. Діти України сиротіють, маючи живих батьків: щороку близько шести тисяч дітей залишаються без батьківської опіки. При цьому всиновити чи удочерити тих, хто опинився в інтернаті, можуть далеко не всі українські громадяни через низький рівень матеріального забезпечення.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, — це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюються міні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60–70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто.

Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми.

Верховна Рада України прийняла Закон про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, в якому, зокрема, зазначено: "... право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженні навчання до 23 років. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання та виробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах. При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування. Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до 23 років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум". Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства".

Отже, певною мірою проблеми самостійного життя вирішуються для тих, хто йде вчитися до професійно-технічних та вищих навчальних закладів. Складніше тим, які мають розпочати трудове життя відразу після закінчення школи. Забезпечення таких дітей житлом та робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не реалізуються. До речі, у разі відмови в прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти державна служба зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", може застосовувати штрафні санкції за кожну таку відмову у п’ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Наприклад, у 2002 році на підприємствах, в установах і організаціях виявлено 455 порушень, за якими накладено штрафні санкції на загальну суму 334,6 тис. гривень. Проте ці кошти йдуть на користь держави, а не вихованців інтернатів, які залишаються і без грошей, і без роботи.

Проблема сирітства в Україні породжує й іншу проблему. Діти, залишені батьками, які не потрапили до інтернату чи втекли з нього, часто стають жертвами торгівців живим товаром. Їх продають з метою трансплантації органів або з метою сексуальної чи трудової експлуатації.

Торгівля дітьми
Як бореться наша держава з цим явищем?

Стаття 149 Кримінального кодексу України встановлює:
1. Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Експерти наголошують, що, згідно з текстом статті, притягти до відповідальності за здійснення будь-якої незаконної угоди щодо передачі людини можна тільки в тому випадку, якщо має місце її переміщення через державний кордон України. Під дію закону, таким чином, не підпадають ситуації, якщо такі дії відбуваються в межах України.

Потребує уваги і проблема захисту жертв торгівлі дітьми та їх реабілітація, розробки на національному рівні керівних принципів щодо захисту жертв до, протягом і після кримінального розслідування. Навіть у разі доведення факту продажу чи використання дитини з метою сексуальної чи трудової експлуатації потерпілим важко домогтися компенсації. Звинувачену у торгівлі дітьми людину можуть посадити на 15 років за грати, конфіскувавши при цьому її збереження та майно. Проте коли доходить до цивільного позову про відшкодування моральних і матеріальних збитків потерпілих, то виявляється, що майно та гроші вже конфісковані і стягувати нема чого. Якщо, за рішенням суду, призначена конфіскація, то найчастіше трапляється так, що потерпіла особа знову ж таки не може отримати через суд відшкодування. Як правило, люди, які займаються торгівлею людьми/дітьми, намагаються робити так, щоб за ними не числилося майно. Офіційно вони також не мають коштів на банківському рахунку. До того ж потерпіла сторона може висувати вимоги на більшу суму, ніж пропонуватиме суд, а у засудженого взагалі може не бути коштів на рахунку — лише квартира. Ускладнює цей процес ще й те, що потерпілим дітям-сиротам дуже складно знайти представників, які б відстоювали їхні права в суді.

"За оцінкою Ради Європи, в українських шпиталях крадуть новонароджених дітей та використовують їх для трансплантації органів. Я переконана, що в Україні були факти викрадення дітей", — повідомила доповідач Парламентської асамблеї Ради Рут-Габі Вермот під час візиту до Києва у 2005 році. — Про такі випадки надходили повідомлення з багатьох міст України. У 2001–2003 роках лише у Харкові з однієї клініки зникло до 300 немовлят". Пані Вермот нарікала також на те, що деякі з чиновників, з якими вона мала розмову, зокрема з МВС, недостатньо серйозно сприймають цю проблему. Раніше Міністерство внутрішніх справ та Генпрокуратура повідомляли про те, що підтверджень фактів торгівлі дітьми в Україні не виявлено.

Запобігти торгівлі дітьми намагався і Центр усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України. З 19 вересня 2005 року було тимчасово призупинено прийом документів від громадян США, Італії, Іспанії, Німеччини, Франції, Канади у зв’язку з відсутністю інформації про дітей, які були раніше усиновлені громадянами цих країн, що передбачено українським законодавством. Вжиті заходи дали позитивний результат, що засвідчує динаміка подання звітів: за 11 днів їх надійшло більше, ніж за півріччя. На сьогодні продовжується спільна робота з Міністерством закордонних справ України та закордонними дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні. Після цього обмеження для іноземців прийом документів буде поновлюватися окремо по кожній країні з урахуванням надходження відповідних звітів. Проте в цій ситуації є і зворотній бік: іноземці усиновлюють українських дітей, які мають захворювання, що важко лікуються в Україні. Таким чином, хворі українські діти через це обмеження позбавляються відразу двох речей: можливості бути здоровими і мати сім’ю.

Ганебні факти торгівлі людьми підтверджує і Департамент Сполучених Штатів Америки: "Україна є державою, з якої чоловіки, жінки та діти продаються у країни Європи, Близького Сходу та до Росії з метою сексуальної експлуатації та примусової праці. За даними останніх досліджень,в Україні спостерігається феномен внутрішньої торгівлі людьми для всіх форм експлуатації та дедалі зростаюча проблема торгівлі неповнолітніми. Україна продовжує бути країною транзиту на Захід жертв торгівлі людьми азіатського та молдавського походження". Такий висновок зробив Державний департамент США у п’ятій щорічній Доповіді щодо торгівлі людьми. У ній, зокрема, зазначено, що "…міністерство внутрішніх справ у 2005 році відкрило 269 нових справ, завершило 72 розслідування та висунуло звинувачення у торгівлі людьми 138 особам. За фактами торгівлі людьми розпочато 68 судових розглядів. Суд визнав обвинувачених винними у торгівлі людьми в 67 випадках. На жаль, до позбавлення волі були засуджені лише 22 особи, інші засуджені умовно. Протягом звітного періоду правоохоронні органи успішно нейтралізували 17 організованих злочинних угруповань, причетних до торгівлі людьми. Однією із проблем є факти змови з метою торгівлі людьми та причетність до неї державних посадових осіб. Цим, можливо, й пояснюються дуже м‘які вироки". Непроста економічна та соціальна ситуація, яка склалася в Україні, дала поштовх до росту дитячої злочинності.

Дитяча злочинність
Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, попереджуючи наступні злочини особи, яка ще недостатньо сформувалася як особистість.

Українські правники виділяють дві групи неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом: 1. Неповнолітні правопорушники, які були засуджені до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі (такі неповнолітні перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та кримінальної міліції у справах неповнолітніх).
2. Неповнолітні правопорушники, які перебувають у місцях позбавлення волі — виховно-трудових колоніях. Існує ще одна група — ті, хто повернувся з місць позбавлення волі і має соціальні проблеми після свого повернення.

Метою державної системи охорони правопорядку України (ст. 50 Кримінального кодексу України) є не тільки покарання за вчинений злочин, а й виправлення засуджених, перевиховання та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Щодо неповнолітніх, які порушили закон, широко використовується практика звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування примусових заходів виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності, адміністративного покарання. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання у разі щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки. Тоді до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені п. 2 ст. 105 Кримінального кодексу України: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача його під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Останніми роками спостерігається тенденція до застосування альтернативних форм покарання.

Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.
Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, а також ті, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.
Дітям, які перебувають у цих закладах, гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров’я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, що їх замінюють, відпустку, листування, отримання передач, посилок від батьків або гуманітарних, благодійних та інших організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.
Згідно зі ст. 33 Закону України "Про охорону дитинства", затримання та арешт неповнолітніх застосовуються як винятковий захід і тільки у випадку та порядку, встановлених законом. Про це негайно повідомляються батьки дитини чи особи, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій, щоб примусити її дати показання або визнати свою провину.
До кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Неповнолітні від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності, зокрема, за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій та злісне хуліганство.
Відповідно до ст. 63 КК України покарання у вигляді позбавлення волі може застосовуватися на строк від одного до 15 років залежно від тяжкості злочину. Засуджені, які досягли 18-річного віку, для подальшого відбування покарання переводяться до виправно-трудових колоній загального або посиленого режиму. Однак з метою соціального захисту неповнолітніх ст. 27 Виправно-трудового кодексу України передбачає, що для закріплення результатів виправлення та перевиховання, закінчення загальноосвітнього чи професійно-технічного навчання засуджені, які досягли 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання, але не більше, ніж до досягнення ними 20-річного віку.

Виконання визначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі покладено на спеціальну систему виправних установ. Загальне керівництво цими установами здійснює Державний департамент України з питань виконання покарань. У структурі Департаменту існує 11 виховно-трудових колоній для неповнолітніх: 10 — для юнаків (Дубенська, Ковельська, Кременчуцька, Павлоградська, Перевальська, Маріупольська, Прилуцька, Курязька, Самбірська, Бережанська) і одна — для дівчат (Мелітопольська). У всіх колоніях функціонують загальноосвітні середні школи та професійно-технічні училища, в яких підлітки мають можливість навчатись та отримати професійну підготовку. Нововведення в українській судовій системі для неповнолітніх
Нині українські правники, задіяні в судовій системі, звернулися до більш досконалої правової системи, яка б одночасно і захищала підлітка, і запобігала повторному скоєнню злочину. Йдеться про ювенальну юстицію, яка успішно практикується в інших країнах.

У 1917 році у Києві, Харкові, Одесі, які тоді входили до складу Росії, були створені спеціальні суди для неповнолітніх. Функції судді виконував мировий суддя, в компетенцію якого входили розгляд справ неповнолітніх та судовий нагляд за роботою установ, що брали на себе турботу про малолітніх правопорушників.

Характерними особливостями цього суду були: - одноособовий розгляд справи мировим суддею, який обирався із числа місцевих жителів певного судового округу;
- спеціальна професійна підготовка судді (знання дитячої психології, при цьому перевага надавалася лікарям і педагогам);
- широка предметна підсудність;
- відсутність формальної судової процедури (у тому числі формального обвинувального висновку);
- спрощений судовий розгляд, який полягав у бесіді судді з підлітком за участі його опікуна;
- застосування опікунського нагляду як засобу впливу;
- оскарження рішень суду в особливому відділі з’їзду мирових суддів.

Нині ювенальна юстиція України отримала новий поштовх. У більшості судів вже запроваджена спеціалізація з розгляду справ неповнолітніх. Суддів орієнтують на те, щоб вони вивчали не лише правову тематику щодо цієї вікової категорії, а й психологію та педагогіку. У серпні цього року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон про захист прав неповнолітніх, у якому визначена необхідність створення спеціальних судових палат для розгляду справ неповнолітніх. Рекомендації з цього питання були направлені в суди. Концепція щодо створення ювенальної юстиції в Україні була розроблена робочою групою у складі фахівців з Верховного Суду, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Фундації "Захист прав дітей", Українського центру "Порозуміння" і після червневих парламентських слухань передана в Міністерство юстиції для підготовки відповідно законопроекту.

Робоча група так обґрунтувала необхідність змін в українській юстиції:

Чинниками, що вплинули на вибір саме цього напряму у сфері захисту прав дітей, — при виникненні конфлікту із законом — стали: різкий спад виробництва, розбалансування економічних відносин, зростання безробіття, зниження сукупного доходу сім’ї, руйнування інституту дитячих дошкільних закладів, зменшення доступності медичних послуг, погіршення екологічних умов тощо. Ці обставини призвели до погіршення демографічних показників, росту дитячої безпритульності та злочинності.

В нових умовах держава має запровадити більш прогресивну систему соціальної реабілітації дітей, які вступили у конфлікт із законом, яка б відповідала сучасним вимогам. Міжнародна та вітчизняна практика свідчать, що запровадження ювенальної юстиції є важливим фактором, який позитивно впливає на суспільство та сприяє зміцненню позицій місцевих громад. Ефективною складовою ювенальної юстиції є програми з відновного правосуддя: це й виховний вплив на правопорушника, і профілактика вчинення повторних правопорушень, і сприяння соціальній адаптації та реінтеграції правопорушників у суспільство.

Ювенальний суд як центральний орган ювенальної юстиції розглядає справи про злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків по відношенню до дитини; цивільні справи, де постраждалою стороною є дитина. При цьому ювенальне судочинство має бути якомога більше гуманізованим, і Концепція пропонує для цього такі механізми: зміна преференцій у судочинстві — поступовий перехід від виконання каральних функцій правосуддя до відновних, реабілітаційних та охоронних; утвердження нового погляду на жертву як важливий суб’єкт судового процесу; застосування принципу використання неюридичних знань (з психології та педагогіки) в ювенальному судочинстві України.

Пропонується особливий підхід до неповнолітніх під час досудового слідства: надання переваги запобіжним заходам, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою; особливі умови утримання неповнолітніх під вартою; дотримання прав дитини, визначені міжнародним та вітчизняним законодавством у процесі досудового слідства.

Крім того, пропонуються такі напрямки гуманізації ювенального судочинства: розвиток альтернативних заходів кримінального переслідування (програми відновного правосуддя); розвиток та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим у процесі здійснення правосуддя.

Важливим етапом становлення ювенальної юстиції є створення інституту пробації для неповнолітніх, до функцій якого, зокрема, належатимуть: підготовка соціально-психологічної характеристики неповнолітнього правопорушника для органів системи правосуддя; підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального заходу впливу (виховного та профілактичного характеру) на неповнолітнього правопорушника, а також підготовка матеріалів щодо забезпечення його цивільних прав, зокрема, прав на житло; профілактика повторного правопорушення шляхом надання соціально-психологічної підтримки неповнолітньому правопорушнику; сприяння його соціальній адаптації та реінтеграції.

При написанні статті використовувались наступні джерела:
Сімейний кодекс України, ВВР, 2002, N 21-22, ст.56
- Конституція України
- ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ //Відомості Верховної Ради, 2003, NN 40-44
- Кримінальнй кодекс України// ВВР, 2001
- Закон України "Про зайнятість населення"
- Закон України "Про охорону дитинства"
- Тематична державна доповідь про становище дітей в Україні на тему "проблеми бездоглядності та безпритульності дітей" (надана Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді)
- Державна доповідь про становище дітей в Україні (надана Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді)
- П’ята щорічна Доповідь Державного департаменту США про торгівлю людьми (www.state.gov/g/drl/rls/hrrpt/2004/41715.htm)
- Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей: Прийнята на Всесвіт. зустрічі на найвищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об'єднаних Націй у м.Нью-Йорку 30 верес. 1990 року
- Декларація прав дитини: Проголош. Генер. Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листоп. 1959 р.
- Дитинство в Укрїні: Права, гарантії, захист - Childhood in Ukraine: Rights, Guarantees, Protection: Зб. док. Ч.1 /М-во України у справах сім'ї та молоді; Укр. ін-т соц. досліджень.- К.: Столиця, 1998.- 245 с.

2006-04-25 | Автор: Джеральдіна Морріссон

http://osvita.org.ua