Організація-розробник:
Харківська медична академія післядипломної освіти

Укладачі:
завідувач кафедри медичної паразитології та тропічних хвороб, д. мед. н., професор Бодня К.І.,
Повгородня О.І.,
Мироненко В.Б.,
Цапко Г.О.,
Микулинський М.А.,
Танчук Ю.В.,
Головачов А.О.

The main institute-elaborator:
Kharkiv Medical Academy of Post-Graduate Education

Compliers:
Bodnia K.I.,
Povgorodnia O.I.,
Myronenko V.B.,
Tsapko G.O.,
Mykulinskyi M.A.,
Tanchuk Yu.V.,
Golovachov A.O.

Широкий дослідницький інтерес викликає значення імунологічних змін у патогенезі паразитарних хвороб чи окремих синдромів. При паразитарних хворобах зустрічаються всі типи імунопатологічних реакцій, часто при одній нозоформі спостерігається комбінація їх різних типів. Причини формування імунодефіцитних станів при паразитозах різноманітні. Узагальнення накопичених у літературі фактів привело до важливих науково-практичних висновків. Встановлено, що паразитарні хвороби приводять до різноманітних форм придбаної імунологічної недостатності – від вимикання відповіді Т-системи імунітету на будь-які антигени, включаючи антигени збудника (малярія, вісцеральний лейшманіоз), до менш виражених дефектів імунітету. Первинний імунодефіцитний стан сприяє клінічній маніфестності і своєрідності проявів хвороби, активному перебігу, тривалій дії деяких збудників, повторним зараженням (токсоплазми, лямблії, пневмоцисти, токсокари, гостриці й ін.). Алергізация при лямбліозі підтримує чи ініціює хронічні алергодерматози (нейродерміт, екзема й ін.).При ефективній дегельмінтизації раптове усунення гельмінта, особливо тканевого, з одночасним припиненням його імунодепресивної дії й надходженням у тканини значної кількості продуктів розпаду гельмінтів, що гинуть, може сприяти спалаху імунопатологічних реакцій. При дегельмінтизації в ряді випадків, розвивається нечітко виражений синдром паразитарної абстиненції, який дедалі поступово зникає. Очевидно, чим триваліше й інтенсивніше інвазія, тим глибше й значніше паразитарна абстиненція. Тому для успішної боротьби з паразитарними інвазіями особливо важлива в даний час розробка раціональних схем призначення імуномодуляторів хворим протозоозами і гельмінтозами під час курсу антипаразитарної терапії і на період реконвалесценції.В Рекомендаціях розглянуто особливості протікання багатьох гельмінтозів та наведені сучасні схеми лікування, розроблені авторами з використанням Циклоферону. Автори наголошують, що в сучасних умовах необхідно продумати питання про перехід до нової стратегії боротьби з паразитарними хворобами з акцентом на адаптаційні можливості організму людини, з відмовленням від масового застосування лікарських препаратів специфічної дії з профілактичною метою. Відомі способи лікування паразитарних інвазій із застосуванням імунокоректора левамізолу. Препарат здатний відновити зміну функції Т–лімфоцитів і фагоцитів і внаслідок його тимоміметичного ефекту, може регулювати клітинні механізми імунної системи. Левамізол, вибірково стимулюючи регуляторну функцію Т – лімфоцитів, може виконувати функції імуномодулятора, здатного підсилити слабку реакцію клітинного імунітету, послабляти сильну і не діяти на нормальну. Однак препарат не має інтерфероніндукуючої активності, викликає ряд побічних реакцій організму (головний біль, порушення сну, підвищення температури тіла, зміна смакових відчуттів, диспептичні явища, нюхові галюцинації, алергійні шкірні реакції, агранулоцитоз).В даний час великий інтерес у клініцистів викликають результати застосування нового перспективного імуномодулятора – циклоферону – для корекції розладів імунного статусу.

Циклоферон є низькомолекулярним індуктором інтерферону – похідним 10 – карбоксиметилен – 9 акриданонау (акридоноцтової кислоти) і має цілий ряд фармакологічних властивостей (низька токсичність, відсутність алергогенної, мутагенної, ембріотоксичної дії на організм). Важливою фармакологічною властивістю акридоноцтової кислоти є відсутність метаболічного розщеплення в печінці і кумулювання в організмі. За своєю хімічною будовою акридоноцтовая кислота являє собою плоску трициклічну гетероароматичну систему з N – карбоксиметильним заступником. У її будові легко виявляється фрагмент N, N – ді – заміщеної фармакологічно активної амінооцтової кислоти – гліцину. Така унікальна хімічна будова акридоноцтової кислоти дозволяє припустити наявність у неї високої біологічної активності, обумовленої, як легким проникненням в органи і тканини організму, так і можливим впливом на рецепторний апарат клітини і впливом на метаболічні реакції в організмі.Циклоферон, безсумнівно, перспективний індуктор синтезу інтерферону, що має власну (не тільки опосередковану через ендогенний інтерферон) імуномодулюючим дію. Тому великі можливості вбачаються у застосуванні циклоферону в комплексному лікуванні більшості паразитарних інвазій, корекції розладів як інтерферонового, так і імунного статусу при паразитозах. В даний час препарат «Циклоферон» є економічно доступним для клінічної практики, не має вікових обмежень, або протипоказань і може бути рекомендований для широкого впровадження для лікування й профілактики паразитарних інвазій. Проведене в Україні комплексне вивчення епідеміологічної ситуації по опісторхозу показало його широке поширення серед дорослих і дітей у населених пунктах, розташованих у басейнах рік Дніпра, Нижнього Бугу, Сіверського Дінця та їхніх приток. Найбільша інтенсивність цієї інвазії зареєстрована в Сумській, Полтавській і Чернігівській областях, в окремих населених пунктах яких ураженість досягала 35-61%.У діагностиці і лікуванні опісторхозу досягнуті визначені успіхи завдяки виконанню Республіканської програми по боротьбі з цією інвазією, розробленої в 1984 році, а також міжвідомчої цільової комплексної наукової програми «Опісторхоз», що передбачає розв’язання вузлових питань боротьби з опісторхозом, розробку нових методів його профілактики, діагностики і лікування. Однак дослідження останніх років показали, що ситуація по опісторхозу залишається складною, а проведені заходи недостатньо ефективні. Тому необхідно удосконалити шляхи застосування антигельмінтних препаратів, включаючи в комплексну терапію імуномодулюючі препарати, що підвищують ефективність лікування опісторхозу і його ускладнень.У розвитку патологічного процесу при опісторхозі велике місце займають імунологічні та імунопатологічні реакції. Тому велике значення в структурно-функціональних порушеннях органів гепато-панкреато-дуоденальної зони (ГПДЗ) має паразитогенна імунодепресія, що справляє інгібуючу дію на обмінні процеси, ферментативну активність, що ускладнює всмоктування хіміотерапевтичних антигельмінтних, антибактеріальних та інших препаратів. Негативно позначаються на органах ГПДЗ токсична дія антигельмінтних засобів, сенсибілізуюча дія алергенів гельмінта, аутоімунна дія продуктів некрозу тканин хазяїна внаслідок цитопатогенетичної дії антигельмінтиків і продуктів розпаду гельмінтів.При опісторхозі відбуваються деструктивно-запальні зміни з порушенням білковоутворюальної, ферментативної, дезінтоксикаційної, метаболічної та інших функцій печінки. При цьому зміни функціонального стану печінки відбуваються частіше, ніж виявляються клінічно. Антигельмінтна терапія в більшому чи меншому ступені (залежно від препарату) внаслідок інтоксикаційного впливу також служить додатковим негативним чинником. Виходячи з того, що розвиток опісторхозу супроводжується зміною імунного статусу, а імунодепресивний вплив паразита може стати причиною неефективної антигельмінтної терапії, необхідно включати в комплекс лікувальних заходів імуномодуляторні препарати. До таких препаратів відноситься циклоферон, який раніше при опісторхозі не застосовувався. Поставлене завдання розв’язується в такий спосіб: у дорослих одночасно з початком комплексної специфічної, загальнозміцнюючої і симптоматичної терапії додатково призначають циклоферон 12,5 % у дозі 250 мг на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23 дні лікування.При досягненні терапевтичного ефекту прийом циклоферону продовжується протягом 3 місяців по 500 мг 1 раз на 5 днів. В Рекомендаціях також наведені сучасні відомості та схеми лікування стосовно таких захворювань: ентеробіоз, лямбліоз, токсоплазмоз, демодекоз. За більш докладною інформацією звертатись до авторів або “Рекомендацій”. Останні розраховані на інфекціоністів, акушерів-гінекологів, педіатрів, терапевтів, лікарів загальної практики/сімейної медицини, студентів та інтернів вищих навчальних медичних закладів.