Норми українського законодавства в сфері інтелектуальної власності розподіляються на три самостійні правові інститути:

  • авторське право та суміжні права;
  • право на об’єкти промислової власності;
  • право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

Інститутом авторських і суміжних прав регулюються правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням творів науки, літератури та мистецтва, в тому числі комп’ютерних програм, баз даних, а також виконань фонограм, відеограм, передач організацій мовлення тощо.

Інститут прав на об’єкти промислової власності регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, географічних зазначень походження товарів

Інститут прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин, комерційної таємниці (ноу-хау).

Що ж стосується таких об’єктів прав інтелектуальної власності, як наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції, то в більшості держав світу вони не виділяються. Ці об’єкти є специфічними для українського законодавства.

В медичній галузі всі три перелічені інститути інтелектуальної власності мають місце. Так об’єктами авторського права можуть бути наукові статті, монографії, тексти концепцій і програм, методичних рекомендацій, курси лекцій, типові форми для опитування пацієнтів, комп’ютерні програми, бази даних, відеофільми, сюжети медичних радіо- і телепередач тощо.

Об’єктами промислової власності – винаходами можуть бути медичні інструменти, медична техніка, засоби медичного призначення, лікарські препарати, штами мікроорганізмів, способи профілактики, діагностики, лікування, прогнозування захворювань, дослідження біологічних середовищ, моделювання патофізіологічних процесів, виконання оперативних втручань, способи виготовлення лікарських засобів тощо.

Власне патентне законодавство України існує з 1992р. З цього моменту творцям була надана можливість захищати результати своєї технічної творчості (тобто об’єкти промислової власності) відповідними охоронними документами України. Крім того, була надана можливість в разі доцільності переоформити охоронні документи колишнього СРСР на охоронні документи України. Саме так в Україні почав формуватися власний ринок об’єктів промислової власності.

На сьогодні в Україні зареєстровано близько 52000 патентів на винаходи, 28000 свідоцтв на знаки для товарів та послуг, 6500 патентів на промислові зразки. Цей ринок можна розподілити на сегменти відповідно до різновидів об’єктів промислової власності. Стосовно винаходів найбільша кількість патентів припадає на медичну галузь, в тому числі на фармацію.

Отже, доцільно розглянути основні аспекти охорони винаходів в Україні, яка здійснюється згідно із Законом України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15.12.1993р. із змінами та доповненнями.

Відповідно до положень цього Закону правова охорона надається винаходу, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності. Це особливо стосується винаходів в медичній галузі. Об’єктом винаходу може бути:

  • продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин);

  • спосіб;

  • застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Не можуть одержати правову охорону: відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, комп’ютерні програми, результати художнього конструювання тощо.

Відповідно до Закону винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

Патентним відомством України видаються охоронні документи на винаходи, які засвідчують пріоритет, авторство і право власності на винаходи – патенти, а саме:

  • деклараційні патенти (за заявками на які проводиться експертиза за формальними ознаками та на локальну новизну);

  • 20 – річні патенти (за заявками на які проводиться експертиза на відповідність умовам патентоздатності).

За офіційними даними 87 % загальної кількості патентів на винаходи складають деклараційні патенти.

Власнику патента України на винахід належать:

  • право власності на винахід;
  • виключне право на використання винаходу;
  • право забороняти іншим особам використовувати винахід без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається законодавством порушенням прав власника патенту;
  • право опублікувати в офіційному бюлетені патентного відомства України «Промислова власність» заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання винаходу (право видачі «відкритої ліцензії») та право на відкликання цієї заяви;
  • право порушувати судові справи проти несанкціонованого використання винаходу та вимагати від порушника відшкодування заподіяних збитків.

Права, що випливають з патенту на винахід, діють від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту. Виключне право охороняється за патентом України тільки на території України. Право власника патенту називається виключним тому, що власник є єдиною особою, якій законодавством дозволено використовувати винахід доки інші особи не одержать на це дозвіл від власника.

Однак, дуже важливо усвідомити, що володіння патентом не дає жодних інших переваг і не є показником того, що винахід має комерційну цінність. Простіше одержати патент на винахід, ніж досягти комерцій­ного успіху від його використання.

Крім того, володіння патентом на винахід (корисну модель) в медичній галузі не є дозволом на застосування його у медичній практиці!

Право власності на винахід, що засвідчується патентом, надає його власнику повноваження, подібні до тих, що надає право власності на будь-який об'єкт, який чинним законодавством визнаний товаром. Зокрема, у власника патенту є можливість обрати будь-яку форму підприємницької діяльності щодо організації використання свого винаходу, а саме:

  • розпочати власне виробництво продукту, який виготовлено із застосуванням запатентованого винаходу, та його збут;

  • внести право власності на запатентований винахід чи право на його використання як свій внесок у статутний фонд підприємства, що створюється або вже діє, тобто використати зазначені права як інвестицію;

  • передати свої права на винахід тощо.

Всі зазначені дії стосовно використання запатентованого винаходу можуть здійснюватись лише власником патенту, і жодна особа без дозволу власника не має права вводити в господарський обіг продукт, який виготовлено із застосуванням запатентованого винаходу, а також застосовувати спосіб, що охороняється патентом на винахід.

Власник зберігає виключне право на використання винаходу тільки на період дії патенту та за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

Однак, якщо винахід не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання було припинено, він зобов'язаний дати дозвіл (ліцензію) на використання винаходу будь-якій особі, яка має бажання та виявила готовність використовувати винахід. У разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного договору ця особа має право звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу.

Якщо є декілька співвласників патенту на винахід, то:

  • винахід, патент на який належить кільком особам є їх спільною власністю;

  • частки власності кожного із співвласників визначаються угодою між ними, а за її відсутності визнаються рівними.

У разі відсутності угоди між співвласниками щодо визначення їх взаємовідносин при використанні вина­ходу, кожен має право:

  • особисто використовувати винахід за своїм розсудом;
  • самостійно порушувати судові справи проти порушників патенту.

Однак жоден із співвласників не має права без згоди решти власників патенту давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання винаходу іншій особі або передавати право власності на винахід.

Суб’єкт, який вважає, що він створив винахід (тобто об’єкт інтелектуальної власності), відносно якого він бажає узаконити свої права, повинен ознайомитись з основними положеннями відповідного чинного законодавства, чітко уявляти собі необхідність та достатність своїх дій і як можна раніше звернутись по допомогу до спеціалістів у сфері охорони інтелектуальної власності. Питання своєчасного захисту таких об’єктів є актуальними ще й тому, що ці об’єкти у ринкових умовах стають таким «товаром», який дуже швидко старіє, втрачає свою конфіденційність та цінність. Тому саме такий підхід дозволить уникнути помилок, які, як правило, призводять до різних правових порушень, нанесення собі або іншим особам матеріальної або моральної шкоди.

Зазвичай можна і самостійно здійснити захист створеного об’єкта інтелектуальної власності, однак, як свідчить кількість судових справ з питань порушень прав інтелектуальної власності, що має тенденцію до різкого зростання, такі ініціативи дуже часто закінчуються у судах.

Взагалі права на об’єкти інтелектуальної власності регулюють майнові та пов’язані з ними немайнові відносини, що виникають в зв’язку із створенням та використанням таких об’єктів. При цьому різні маніпуляції з такими правами здійснюються тільки на підставі існуючих різноманітних договорів (авторський договір, договір про передачу права власності, ліцензійний договір, договір автора/винахідника з роботодавцем та ін.), які є основним правовим інструментом регулювання громадських відносин.

Права, що випливають з патенту на винахід, можуть передаватись у повному обсязі або частково. Винахід може бути відчуженим у будь-який спосіб: продажем, даруванням, обміном тощо.

Правовою формою передачі права власності на винахід є договір про передачу права власності на винахід, який означає передачу власником прав, що випливають з патенту, будь-якій фізичній або юридичній особі, яка стає правонаступником власника патенту. Однак, при передачі права власності на винахід власник патенту не може залишити за собою будь-якого права на використання винаходу, встановити будь-які часові або територі­альні обмеження прав, що переходять до правонаступника.

Шляхом передачі права власності на винахід у співвласність іншій особі власник патенту може на законній підставі залучити інвестиції для організації виробництва із застосуванням запатентованого винаходу.

У договорі про передачу права власності на винахід (відповідно до чинного законодавства) повинні бути зазначені:

  • сторони договору:
  • для юридичної особи — повне офіційне найменування та юридична адреса;
  • для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові та адреса;
  • номер патенту;
  • назва винаходу;
  • предмет договору, який повинен містити бажання власника передати своє право власності на винахід та згоду правонаступника прийняти це право;
  • підписи сторін;
  • дата укладання договору.

Договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовій формі та підписаний сторонами договору.

Право на використання винаходу може бути передано у повному обсязі або частково шляхом видачі до­зволу (ліцензії) на його використання тобто на основі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір є угодою, за якою сторона, що володіє виключним правом на використання винаходу (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання винаходу, а ліцензіат зобов'язується сплачувати ліцензіару платежі та здійснювати інші дії, що передбачені договором.

Предметом ліцензійного договору є право на використання запатентованого винаходу разом з іншими правами інтелектуальної власності, що передаються за ліцензійним договором. Саме предмет договору є основою для визначення обсягу прав ліцензіата, встановлення правових меж, в яких він може використовувати одержані за договором права, а також підставою для виплати ним ліцензійних платежів ліцензіару.

В ліцензійному договорі повинні (відповідно до чинного законодавства) бути зазначені:

  • сторони договору:
  • для юридичної особи — повне найменування та юридична адреса;
  • для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові та адреса;
  • номер патенту;
  • назва винаходу;
  • предмет договору;
  • обсяг прав, що передаються;
  • права та обов'язки сторін;
  • вид ліцензії;
  • територія дії ліцензійного договору;
  • строк дії ліцензійного договору;
  • підписи сторін;
  • дата укладання договору.

Якщо не передбачено інше, ліцензійний договір набуває чинності стосовно сторін з моменту його підписання сторонами. Стосовно інших осіб ліцензійний договір вступає в дію тільки після його реєстрації у патентному відомстві України.

Укласти ліцензійний договір на використання запатентованого винаходу можна від початку дії виключних прав, тобто від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту на винахід і тільки в межах строку його дії.

Можна укласти ліцензійний договір і тоді, коли подана заявка на винахід, але патент ще не одержано. В такому разі необхідно у договір включити умову про конфіденційність стосовно винаходу та зазначити, що після одержання патенту цей ліцензійний договір буде зареєстрований у патентному відомстві України в установленому порядку.

Рубрику веде
старший науковий співробітник Укрмедпатентінформ,
патентний повірений України
Жданова Наталія Миколаївна