В.Л.Новак, П.В.Гриза
Інститут патології крові та трансфузійної медицини АМН України Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького

“Охорона здоров’я України” - № 3-4 (6-7) – 2002

(V.L.Novak, P.V.Gryza
Institute of Blood Pathology and Transfusion Medicine of Ukraine AMS; Danylo Halytskyi State Medical University, Lviv)

Служба крові — одна з головних галузей національної системи охорони здоров'я — побудована за регіонально-територіальним принципом і складається з 68 станцій переливання крові (СПК), з них: 1 республіканська СПК, 24 обласні СПК, 2 обласних центри крові (ЦК), міський ЦК, 40 міських СПК та 600 відділень трансфузіології (ВТ), які входять до структури лікувальних закладів. Служба крові в Україні має організаційно-штатну структуру, в якій можна виділити три основні ланки.

Перша ланка — спеціалізовані установи служби крові — підпорядковані Академії медичних наук (АМН) України, Інститут гематології та трансфузіології АМН України (Київ) та Інститут патології крові та трансфузійної медицини АМН України (Львів). Основні їх завдання — пошукові фундаментальні наукові дослідження в галузі гематології та трансфузіології; розроблення загальної концепції розвитку служби крові України та проектів законодавчих і нормативних актів щодо служби крові; пошукові фундаментальні наукові дослідження в галузі експериментальної, клінічної та виробничої трансфузіології; розроблення теоретичних основ клінічної та виробничої трансфузіології; надання консультативно-методичної допомоги закладам служби крові з питань виробничої трансфузіології та лікувальним закладам з питань клінічної трансфузіології.

Друга ланка — спеціалізовані заклади служби крові: республіканські, обласні та міські СПК і ЦК, підпорядковані управлінню охорони здоров'я обласної або міської державної адміністрації. Основні завдання СПК і ЦК — забезпечення лікувально-профілактичних закладів компонентами та препаратами донорської крові; планування, комплектування, організація медичного огляду та облік донорських кадрів; обстеження донорів крові та її компонентів; заготівля донорської крові, її компонентів та виготовлення препаратів плазми крові; впровадження нових технологій заготівлі крові, її компонентів та виготовлення препаратів плазми крові; надання організаційно-методичної та консультативної допомоги лікувальним закладам з питань клінічної трансфузії; контроль за правильним використанням компонентів та препаратів донорської крові; аналіз випадків посттрансфузійних ускладнень та розроблення заходів з метою запобігання їм; організація пропаганди донорства серед широких верств населення із залученням засобів масової інформації.

Третя ланка — ВТ, що є структурним підрозділом медичного закладу на 150 і більше ліжок.

Завдання ВТ — забезпечення лікувальних закладів компонентами, препаратами плазми крові, груповими і антирезусними сироватками (реагентами); заготівля компонентів донорської крові відповідно до потреб лікувального закладу; організація зберігання та раціонального використання крові, її компонентів і препаратів плазми, групових і антирезусних сироваток (реагентів); запровадження у комплексну програму лікування нових препаратів плазми крові та кровозамінників, проведення гемотерапії за спеціальними-методами (обмінний, обмінно-замінний, внутрішньоартеріальний, внутрішньокістковий, плазма, цитаферез); ізосерологічне обстеження крові хворих та здійснення індивідуального підбору крові донорів і хворих на сумісність; своєчасна передача невикористаних компонентів донорської крові на СПК для перероблення; збір та проведення аналізу результатів трансфузійної терапії в лікувальному закладі.

Значна частина СПК та ВТ не виконують планових завдань по заготівлі крові і стали нерентабельними, у зв'язку з чим і виникла необхідність реорганізації служби крові з перерозподілом деяких функцій та виробничих завдань. Середній вік парку технологічного обладнання у закладах служби крові — 15— 20 років. Зношеність основних фондів станови» 90-95%. Так, у виробництві альбуміну здебільшого використовується технологія 40-50-х років XX ст.

Недостатнє фінансування закладів служби крові для придбання сучасного технологічного обладнання, витратного матеріалу для заготівлі крові та її компоненти тест-систем для виявлення трансмісивних інфекції спричинило використання застарілих, не завжди безпечних технологій, призвело до різкого зменшення обсягів випуску компонентів препаратів плазми крові, зменшення спектра виготовлення препаратів плазми та диспропорції між потребою лікувальних закладів у компонентах і препаратах плазми крові та їх виробництвом. Бюджетне фінансування служби крові з розрахунку на 1 жителя в цілому по Україні в 1997 p. становило 0,70 грн., у 1998 p. - 0,67 грн., у 1999 p. – 0,63 грн., у 2000 p. —0,61 грн. Для порівняння зазначимо, що у 1998 p. асигнування служби крові Білорусі (всі статті видатків, крім заробітної плати) становило 0,88 дол. США на 1 жителя, а в Україні —0,4 дол. США, тобто в 6 разів менше. При такому рівні фінансування подальше виконання завдань, покладених на службу крові з забезпечення потреб лікувально-профілактичних закладів у компонентах та препаратах плазми крові, ставиться під загрозу. При цьому кількість кроводач на 1ООО жителів України 1999 p. становила 17 проти 42,7 в Білорусі та 31,2 в Росії. Наведені дані свідчать про серйозні фінансові труднощі служби крові в Україні. Відомо, що прогрес трансфузіології прямо залежить від розвитку донорства, яке в останні роки стало однією з головних проблем служби крові в Україні.

Згідно з рекомендацією ВООЗ оптимальна потреба для України становить 770 000 л, або 12-15 мл на 1 жителя. У 2000 р. в Україні заготовлено 367 244 л цільної донорської крові, або 8 мл на 1 жителя, при середній кроводачі 419 мл, тоді як у 1991 р. заготовлено 670 879 л цільної донорської крові, або 8 мл на 1 жителя, при середній кроводачі 381 мл. Кількість заготовленої крові в Україні щороку зменшується, що зумовлено зменшенням як платного, так і харитативного донорства. Так, у 1991 р. заготовлено 670879,7л, у 2000 р. -тільки 367244,4л (зменшення — на 54,7%),.що прямо залежить від кількості донорів та кількості кроводач. У 1991 р. в Україні було 1 463 732 донорів, у 2000 р. — 783 768 (зменшення — на 46,4%). Кількість кроводач на 1000 населення України у 1991 р. становила 34, тоді як у 2000 р. — 17. Недостатнє фінансування закладів служби крові, зменшення кількості заготовленої крові та її компонентів, використання застарілих технологій заготівлі крові та її компонентів, виробництва препаратів донорської плазми крові негативно вплинули на забезпечення лікувальних закладів препаратами плазми крові.

На підставі аналізу вищеозначеної ситуації автори статті пропонують наступні заходи, щодо реформування та оптимізації роботи служби крові в Україні:

  1. реорганізації служби крові шляхом створення центру з перероблення донорської плазми крові на базі найпотужнішої та оснащеної сучасним технологічним обладнанням СПК (ЦК) з одночасним впровадженням передових технологій виробництва високоякісних препаратів плазми крові, що дасть змогу ефективно використовувати наявні ресурси, кадровий потенціал, забезпечувати лікувальні заклади якісними компонентами та препаратами крові;
  2. створення консорціуму “Служба крові України”-забезпечить єдину систему управління закладами служби крові, спрямовану на поліпшення функціонування закладів служби крові щодо забезпечення лікувальних закладів компонентами та препаратами донорської крові;
  3. організація інформаційно-аналітичного центру, що дозволить вести оперативний облік осіб груп підвищеного ризику з метою недопущення їх до виконання донорських функцій, забезпечення установ та закладів служби крові інформаційно-аналітичними матеріалами тощо;
  4. створення асоціації працівників служби крові для об’єднання фахівців єдиною метою, підвищення їх професійного рівня, забезпечення юридичного супроводу функціонування закладів служби крові тощо;
  5. створення громадської організації НАДУ дозволить проводити весь комплекс заходів із залученням населення України до добровільного безоплатного донорства.
  6. фінансування закладів служби крові повинно бути організовано з урахуванням специфіки окремого регіону, середньодержавних цін і фінансових витрат на обстеження донорів, заготівлю крові, її компонентів та виготовлення препаратів плазми а також з фактичною потребою лікувальних закладів у компонентах та препаратах крові.