Чи може ВІЛ-позитивна дитина відвідувати дитячий садок на загальних підставах?

Відповідь: У відповідності до наказу МОЗ № 448 від 29.11.2002 ВІЛ-інфіковані діти без клінічних проявів захворювання або зі слабко вираженою симптоматикою можуть перебувати в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах різних типів (у тому числі в будинках дитини, дитячих будинках і школах-інтернатах):

  • cпільно з іншими дітьми, якщо кількість ВІЛ-інфікованих дітей чи дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями (до уточнення діагнозу), менше шести осіб у групі.
  • в окремих групах, якщо кількість ВІЛ-інфікованих дітей чи дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками (до уточнення діагнозу), більше шести.
  • у випадку, коли загальна кількість таких дітей більше 50, пропонується виділити для утримання їх окремий дошкільний навчальний заклад, в т.ч. будинок дитини, дитячий будинок або інший заклад.
  • ВІЛ-інфіковані діти шкільного віку можуть перебувати на загальних засадах у школах-інтернатах санаторного типу. ї Якщо кількість таких дітей у класі досягає 15 чоловік, їх виділяють в окремий клас.
  • Хто підлягає обов'язковому тестуванню на наявність чи відсутність ВІЛ-інекції?

    Відповідь: У відповідності до ст. 10 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та Соціальний захист населення" від 12.12.1991 року із наступними змінами - Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини. Переливання крові (її компонентів), а також використання інших біологічних рідин, клітин, органів, тканин у медичних цілях дозволяється лише після обов'язкового лабораторного дослідження крові донорів на ВІЛ-інфекцію.

    З метою запобігання поширенню ВІЛ-інфекції через донорську кров її переливання застосовується лише у випадках, коли таке медичне втручання є єдиним засобом для врятування життя людини. (Статтю 10 доповнено частиною згідно із Законом N 2776-III від 15.11.2001)

    У разі, коли існує реальна загроза життю людини та єдиним засобом врятування хворого є термінове переливання крові, а належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його законного представника допускається переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використанням швидких тестів.

    Якщо усвідомлену згоду хворого або згоду його законного представника отримати неможливо, рішення про переливання такої крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму - лікарем, який подає медичну допомогу.

    Факт переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з використаннсм швидких тестів, та згода хворого або його законного представника на проведення такого медичного втручання обов'язково письмово посвідчуються в медичній документації хворого, а зразок цієї крові терміново надсилається для відповідного лабораторного дослідження. (Частина статті 10 в редакції Закону N 2776-III від 15.11.2001).

    Які додаткові права мають ВІЛ-інфіковані і хворі на СпІД громадяни України?

    Відповідь: У відповідності до ст. 17 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" від 12.12.1991 року із наступними змінами - "ВІЛ-інфіковані та хворі на СпІД громадяни України користуються всіма правами та свободами, передбаченими Конституцією та законами України, іншими нормативно-правовими актами України."

    Крім загальних прав і свобод, вони мають право також на:

  • відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням їх прав, яке мало міяце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини;
  • безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики та на психосоціальну підтримку;
  • безоплатний проїзд до місця лікування і у зворотному напрямку за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення на лікування;
  • користування ізольованою жилою кімнатою.
  • Участь ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД осіб у випробуваннях медичних засобів і методів, науковому вивченні або навчальному процесі, фотографуванні, відео- та кінозйомках проводиться тільки за їх згодою.

    Використання крові та інших біологічних матеріалів ВІЛ-інфікованих або хворих на СНІД осіб для наукових досліджень провадиться лише за їх згодою і передбачає компенсацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

    Яким чином відбувається призначення та проведення антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД засуджених і осіб, узятих під варту?

    Відповідь: У відповідності до п. 3 наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоровя України від 15. 11. 2005 № 186/607 "Про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах" - Призначення та проведення антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД засуджених і осіб, узятих під варту:

      - АРТ призначають лікарі-інфекціоністи закладів охорони здоров'я кримінально-виконавчої служби, які пройшли навчання з питань проведення АРТ, або фахівці обласних (міських) центрів профілактики та боротьби зі СНІДом.
      - Моніторинг АРТ в установах виконання покарань здійснюють лікарі закладів охорони здоров'я кримінально-виконавчої служби, які мають спеціалізацію з інфекційних хвороб або терапії та пройшли навчання з питань проведення АРТ. В установах виконання покарань, у яких відбувають покарання засуджені жінки, моніторинг АРТ може проводити також лікар - гінеколог, який пройшов навчання з питань проведення АРТ.
      - Моніторинг АРТ у слідчих ізоляторах здійснюють фахівці обласних (міських) центрів профілактики та боротьби зі СНІДом.

    - Лабораторний моніторинг ВІЛ-інфекції і АРТ включає: - Нерологічне обстеження на ВІЛ-інфекцію; - загальний аналіз крові (гемоглобін, еритроцити, тромбоцити, загальна кількість лейкоцитів і лейкоцитарна формула); - біохімічний аналіз крові (білірубін, АЛТ, АСТ, креатини, сечовина, загальний білок і альбумін, глюкоза); визначення рівня СД-4 методом проточної цитофлюорометрії (по можливості). Проведення АРТ хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД включає Стаціонарний та амбулаторний етапи. Стаціонарний етап проводиться протягом 1-3 місяців в умовах стаціонарів закладів охорони здоров'я кримінально-виконавчої служби. Амбулаторний етап за рекомендаціями лікарів проводиться в умовах установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. Видача антиретровірусних препаратів засудженим і особам, узятим під варту, на амбулаторному етапі проводиться з розрахунку на 1 добу згідно з призначеними схемами лікування. Контроль за прийомом антиретровірусних препаратів здійснюється лікарем, відповідальним за передтестове, післятестове консультування з питань ВІЛ-інфекції та організацію і контроль за проведенням АРТ в установі виконання покарань(слідчому ізоляторі). - При виявленні ознак прогресування захворювання у засудженої ВІЛ-інфікованої особи, з метою встановлення діагнозу захворювання та визначення підстав для призначення АРТ її консультує фахівець обласного (міського) центру профілактики та боротьби зі СНІДом. При необхідності засуджену ВІЛ-інфіковану особу (за її згодою) направляють для призначення АРТ до багатопрофільної лікарні кримінально-виконавчої служби, де впроваджено АРТ. У разі відсутності можливості направлення засудженої ВІЛ-інфікованої особи до багатопрофільної лікарні кримінально-виконавчої служби АРТ розпочинають в умовах стаціонару медичної частини установи виконання покарань під наглядом фахівця обласного (міського) центру профілактики та боротьби зі СНІДом. - При надходженні до слідчого ізолятора хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які до взяття під варту отримували пРТ, начальником медичної частини слідчого ізолятора забезпечуєтьяс термінове отримання антиретровірусних препаратів з обласного (міського) або Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

    Яким чином призначається пенсія на дитину-інваліда, віком до 16 років?

    Відповідь: Законом України "Про пенсійне забезпечення" були передбачені соціальні пенсії дітям-інвалідом до 16 років, але в зв'язку з прийняттям Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам", статті, які встановлювали призначення соціальних пенсій, втратили чинність, але Закон від 31.05.05 №2603-ІV встановив, що за бажанням особи виплата соціальної пенсії та надбавки до пенсії на догляд, призначених відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до закінчення строку, на який вони призначені. Таким чином, право на соціальну пенсію дитині-інваліду мали особи до вступу в силу даного Закону і продовжують отримувати пенсію особи, яким вона була призначена до набрання чинності даним Законом.

    Всі інші мають право на державну соціальну допомогу інвалідам дитинства та дітям-інвалідам.

    Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" встановлює розміри державної соціальної допомоги та допомоги на догляд, а саме: Державна соціальна допомога призначається на дітей-інвалідів віком до 18 років у розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. але використовувався на прожитковий мінімум, а розрахунковий розмір: - з 01.04.05 - 313 грн.; - з 01.07.05 - 319 грн.; - з 01.10.05 - 332 грн. (що дорівнювало прожитковому мінімуму, для осіб, які втратили працездатність на 2005 рік).

    Таким чином, державна соціальна допомога на дитину-інваліда до 18 років в 2005 році становила: - з 01.04.05 - 219,10 грн.; - з 01.07.05 - 223,30 грн.; - з 01.10.05 - 232,40 грн.

    Згаданий Закон передбачає надбавку на догляд.

    Надбавка на догляд призначається одинокій матері (одинокому батьку) незалежно від факту роботи та середньомісячного сукупного доходу сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід, і встановлюється в розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, на дитину-інваліда віком від 6 до 18 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років. падбавка на догляд, що призначається в інших випадках, встановлюється в розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, на дитину-інваліда віком від 6 до 18 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років - та за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід (без урахування надбавки на догляд), за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для сім'ї.

    Розрахунковий розмір, що застосовується при визначені надбавки за догляд за дитиною-інвалідом до 6 років, становить: - з 01.04.05 - 362 грн.; - з 01.10.05 - 376 грн.

    Таким чином, одинокі матері і батьки мали право, а інші батьки за певних умов отримували наступні розміри надбавки на догляд в 2005 році: - з 01.04.05 - 181 грн.; - з 01.10.05 - 188 грн.

    Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Згідно Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, затвердженого паказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони здоров'я України від 30 квітня 2002 року №226/293/169:

    До державної соціальної допомоги дітям-інвалідам віком до 16 років може призначатися надбавка на догляд за ними.

    Одиноким матерям (одиноким батькам) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається на підставі поданих документів незалежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід. надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 16 років призначається одному з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, в тому числі інваліду III групи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також одному з непрацюючих батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику з числа інвалідів I або II групи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід (крім сімей опікунів і піклувальників), за шість календарних місяців, що передують місяцю звернення за призначенням цієї надбавки, не перевищує прожиткового мінімуму на сім'ю.

    Яка наступає відповідальність за розголошення статусу ВІЛ-інфікованої або хворої на СпІД оcоби?

    Відповідь: ст. 132 Кримінального кодексу України: Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових чи професійних обов'язків, карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльніятю на строк до трьох років або без такого.

    Які мають права медичні працівники, які були інфіковані під час виконання службових обов'язків?

    Відповідь: Закон визначає, що зараження ВІЛ-інфекцією медичних чи фармацевтичних працівників при виконанні ними службових обов'язків належить до числа професійних захворювань. У зв'язку з цим уведене обов'язкове страхування цієї категорії на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків за рахунок власника установи охорони здоров'я.

    Медичні працівники, що були інфіковані під час виконання службових обов'язків, мають право на: щорічне безплатне одержання путівок для санаторно-курортного лікування; щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів із використанням її влітку або в інший зручний для них період; першочергове поліпшення житлових умов у порядку, установленому законодавством України;

    Чи підлягає обов'язковій госпіталізації особа, яка хвора на відкриту форму туберкульозу?

    Відповідь: У відповідності до ст. 12 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" від 5 липня 2001 року - Лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов'язковим медичним контролем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Лікування та медичний (диспансерний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми туберкульозу, здійснюється спеціалізованими протитуберкульозними закладами.

    Хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади. Порядок госпіталізації, лікування та медичного (диспансерного) нагляду за хворими на туберкульоз визначається центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Рішення про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозних закладів хворих на заразні форми туберкульозу приймається судом за місцем виявлення зазначених хворих або за місцем знаходження цих закладів. Заява про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз подається до суду протитуберкульозним закладом, який здій?нює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим. Заклади охорони здоров'я усіх форм власності та медичні працівники, які займаються приватною медичною практикою, у разі виявлення особи, хворої на туберкульоз або підозрілої щодо захворювання на туберкульоз, зобов'язані направити зазначених осіб до протитуберкульозного закладу для подальшого обстеження за місцем проживання або виявлення та терміново повідомити про них цей заклад.

    Які особи можуть бути позбавлені батьківських прав?

    Відповідь: Згідно зі статтею 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: - не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; - ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; - жорстоко поводяться з дитиною; - є хронічними алкоголіками або наркоманами; - вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; - засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідно до статті 165 СКУ мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років.

    Для особи, позбавленої батьківських прав, настають певні правові наслідки, вона: - втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; - перестає бути законним представником дитини; - втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; - не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; - не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); - втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. - Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

    Згідно із статтею 19 СКУ при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

    Який порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років?

    Відповідь: Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 2001 року №482, встановлює наступне:

    Показаннями для встановлення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, здобутих захворюваннях та після травм.

    Перелік медичних показань, що дають право про одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.12.2001 за №1073/6264.

    Згаданий перелік, в Розділі VII. Хвороби органів дихання, містить назву такої хвороби, як астма (після виникнення першого астматичного статусу або ускладнень під час важкого загострення (ателектаз, підшкірна або медіастинальна емфізема, пневмоторакс) і астма з переважанням алергічного компоненту (наявність не менш як 3 гострих тяжких нападів бронхоспазму у дитини з атопією незалежно від тригера загострень).

    Установлення у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями дитячих обласних, багатопрофільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМаТДИТ", Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я України та пкадемії медичних наук України після стаціонарного або амбулаторного обстеження.

    При обстеженні в указаних закладах наявність у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років обґрунтовується лікуючим лікарем у первинній медичній документації: медичній карті стаціонарного хворого або історії розвитку дитини за підписами лікуючого лікаря, завідувача відділення (поліклініки) та заступника головного лікаря з медичної частини із зазначеним згідно з Міжнародною класифікацією хвороб діагнозом та кодом.

    Аналогічний запис заноситься до виписки з медичної карти стаціонарного хворого або консультативного висновку спеціаліста за підписами лікуючого лікаря, завідувача відділення (поліклініки), заступника головного лікаря з медичної частини, засвідченими печаткою лікувально-профілактичного закладу.

    Виписка з медичної карти стаціонарного хворого або консультативний висновок спеціаліста видаються на руки батькам дитини, усиновителям, опікуну або піклувальнику.

    Визнання дитини віком до 18 років інвалідом та оформлення медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативною комісією дитячого лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання дитини після особистого огляду її та за наявності виписки з медичної карти стаціонарного хворого або консультативного висновку спеціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обстеження дитини в дитячій обласній, багатопрофільній міській лікарнях, спеціалізованих лікарнсх, диспансерах, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Українській дитячій спеціалізованій лікарні "ОХМаТДИТ", Українському центрі медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи або клініках науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я, пкадемії медичних наук України та оформлених у зазначеному порядку.

    Письмове обґрунтування визнання дитини інвалідом віком до 18 років фіксується в історії розвитку дитини за підписами голови та членів лікарсько-консультативної комісії. Діагноз, згідно з яким дитину визнано інвалідом, виноситься на листок для запису остаточних (уточнених) діагнозів історії розвитку дитини.

    Якщо за станом здоров'я дитина віком до 18 років не може з'явитися на огляд до лікарсько-консультативної комісії, то цей огляд здійснюється вдома або в стаціонарі, де перебуває на лікуванні дитина.

    Медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років оформляється за підписами головного лікаря дитячого лікувально-профілактичного закладу, його заступника з медичної частини та лікуючого лікаря, завіряється круглою печаткою і в 3-денний строк направляється в орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини-інваліда віком до 18 років.

    Кто може отримати відомості про результат медичного огляду на ВІЛ?

    Відповідь: Згідно зі ст.8 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" відомості про результат медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

    Який порядок проведення медичного огляду неповнолітніх?

    Відповідь: Згідно зі ст.7 Закону України " Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту ( СНІД ) та соціальний захист населення" Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, може проводиться на прохання чи за згодою їх законних представників, які мають право бути присутніми при проведенні такого огляду.

    Чи мають хворі на ВІЛ/СНІД житлові пільги?

    Відповідь: Згідно зі ст.17 вищезгаданого закону ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України мають право користування ізольованою кімнатою.

    Як отримати громадянство України?

    Відповідь: Згідно зі ст. 28 Закону України "Про громадянство" рішення про отримання громадянства приймається Президентом України. Для цього необхідно подати в письмовій формі заяву на ім'я Президента України через спеціаліста по громадянству в областному паспортному столі.

    Чи існує кримінальна відповідальність за розголошення інформації про ВІЛ-статус хворого?

    Відповідь: Згідно зі ст. 132 Кримінального кодексу України розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини, що стали відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків карається штрафом або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

    Чи існує відповідальність громадян за розголошення інформації про ВІЛ-статус, якщо вони не працюють медиками?

    Відповідь: Згідно зі ст. 17 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" ВІЛ - інфіковані та хворі на СНІД громадяни України мають право на відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про факт зараження цих осіб вірусом імунодефіциту людини. Тобто кожний хворий може звернутися в суд з позовом про відшкодування спричиненої йому шкоди до винної особи.

    Чи можуть ВІЛ-інфіковані діти перебувати в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах разом з іншими дітьми?

    Відповідь: Згідно паказу Міністерства охорони здоров'я України від 29.11.2002 №448 "Про затвердження методичних рекомендацій "Організація медичної допомоги та догляд за ВІЛ-інфікованими дітьми у дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах" ВІЛ-інфіковані діти без клінічних проявів захворювання або зі слабко вираженою симптоматикою можуть перебувати в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах різних типів ( у тому в будинках дитини, дитячих будинках і школах-інтернатах).

    Чи можна вимагати від працівника при прийомі на роботу довідку про відсутність в нього захворювання на ВІЛ/СНІД?

    Відповідь: Згідно зі ст. 22 Кодексу Законів про працю України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу працівника. Більше того, ст. 25 зазначеного кодексу прямо забороняє вимагати від особи, яка поступає на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Це, насамперед, стосується відомостей відносно ВІЛ/СНІДу.

    Чи має право мати, яка має дітей до 16 років, заражених вірусом імунодефіциту людини, право одержати відпустку у літній час?

    Відповідь: Згідно зі ст. 22 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" мати, яка має дитину до 16 років, заражену вірусом імунодефіциту людини або хвору на СНІД, має право одержувати щорічну відпустку у літній чи інший зручний для неї час.

    Чи передбачається виплата щомісячної допомоги на неповнолітню хвору дитину?

    Відповідь: Згідно зі ст. 23 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" передбачається виплата щомісячної державної допомоги у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД.

    Чи можна розірвати шлюб, якщо дитині не виповнилось один рік?

    Відповідь: Згідно зі ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

    Чи може суд присудити виплатити аліменти на дитину за минулий час?

    Відповідь: Згідно зі ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більше як за три роки.

    Чи можна приєднати щорічну відпустку до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами?

    Відповідь: Згідно ст. 180 Кодексу законів про працю України у разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітність та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.

    Чи має громадянин право на відшкодування моральної шкоди?

    Відповідь: Згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової або немайнової (моральної) шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

    Чи має право ВІЛ-інфікована особа взяти опіку над неповнолітньою дитиною?

    Відповідь: Згідно ст. 244 Сімейного кодексу України не можуть бути опікунами дитини, особи, позбпавлені батьківських прав, які зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами, а також особи інтереси якої суперечать інтересам дитини. Крім того, ст 18 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" забороняється ущемлення прав осіб на підставі того, що вони є ВІЛ-інфікованими чи хворими на СНІД. Згідно ст. 19 цього ж Закону дії посадових осіб, які порушують права ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, можуть бути оскаржені до суду.

    Чи мають право посадові особи доступ до інформації про ВІЛ/СНІД? Якщо так, то працівники яких органів?

    Відповідь: Згідно ст. 8 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" відомості про результати медичного огляду, наявніять чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.