Світа В.М., Нестеренко Л.П. Епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції в Україні і першочергові завдання щодо попередження інфікування ВІЛ-інфекцією в лікувально-профілактичних закладах // Инфекционный контроль.- 2003.- №1.- С.33-34

В Україні за 14 років (1987-2001) зареєстровано 43898 випадків ВІЛ-інфекції, захворіло на СНІД 2922 особи, померло 1485. Серед громадян України відповідно-43600,2907 та 1473. В 2001 р. офіційно зареєстровано 7000 ВІЛ-інфікованих громадян України, в т.ч. 937 дітей (13,3%) і 9 іноземців. Захворіло на СНІД 867 громадян України (12,4%), в т.ч. 13 дітей. Померло від СНІДу 473 особи, (летальність - 54,5%), в т.ч. 2 дітей.
В порівнянні з 2000 роком кількість офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції збільшилась на 11,3% з 6212 до 7000, (в показниках на 100 тис. населення відповідно з 12,6 до 14,2). В 2001 р. випадки ВІЛ-інфекції зареєстровано в усіх регіонах України. Найвищі показники були в Одеській (36,3 на 100 тис. населення), Миколаївській (32.0), Донецькій (31,2), Дніпропетровській (26,2) областях, М.Севастополі (32,7) та АР Крим - (24,1). В цих регіонах, крім Миколаївської та Одеської областей, відмічено ріст захворюваності на ВІЛ-інфекцію. Так, в Дніпропетровській області вона збільшилась з 25,1 до 26,2; Донецькій - з 30,61 до 31,2; в АР Крим-з19,52до24,11, м.Севастополь - з 22,4 до 32,7 на 100 тис. населення.
Зросла також захворюваність в ряді областей з менш інтенсивним поширенням ВІЛ-інфекції. Наприклад, в Житомирській області з 3,2 до 8,7; Київській - з 3,3 до 12,6; Чернігівській - з 6,7 до 10,0 на 100 тис. населення.
Кількість громадян України, що захворіли на СНІД в 2001 році в порівнянні з 2000 роком збільшилась на 25,4% (з 647 до 867 випадків). В показниках на 100 тис. населення відповідно з 1,18 до 1,76. Найвищі показники захворюваності на СНІД відмічені в Одеській-11,6, Донецькій-4,3 областях, АР Крим - 3,8, М.Севастополі - 4,8 на 100 тис. населення.
Кількість померлих від СНІДу збільшилась на 12,5% (з 414 до 473 випадків).
Що стосується шляхів передачі ВІЛ-інфекції в Україні, то за останні роки складається тенденція до зменшення парентерального (ін'єкційні наркомани) і збільшення статевого (гетеросексуального) шляху, а також передачі ВІЛ від інфікованої матері дитині.
Так, питома вага заражень парентеральним шляхом в Україні зменшилась з 83,5% (1997 р.) до 56,6% (2001 р.). В основному за рахунок областей із значним поширенням ВІЛ-інфекції. Наприклад, в 2001 році цим шляхом інфіковано в Одеській області - 42,1%, Донецькій - 54,4%, АР Крим -50,3%. Напроти, в областях з незначним поширенням ВІЛ-інфекції питома вага заражень при введенні наркотиків залишається високою і коливається від 75,0% (Вінницька, Івано-Франківська, Сумська області) до 82,3% (Волинська, Тернопільська області).
Питома вага заражень статевим шляхом зросла за 5 років з 11,2% в 1997 році до 26,9% в 2001 році. В окремих регіонах в 2001 році вона коливалась від 12,4% (Миколаївська область) до 30,1 % (АР Крим), 38,6% (Одеська область).
Питома вага заражень ВІЛ від матері до дитини зросла з 2,1% в 1997 році до 13,0% в 2001 році. Більш високі показники інфікування цим шляхом відмічені в 2001 році в Одеській - 19,1% та Миколаївській областях - 23,8%.
Реальною залишається загроза інфікування ВІЛ через донорську кров. У 2001 р. в Україні при лабораторному обстеженні виявлено 816 серопозитивних до ВІЛ донорів. Інфікованість (кількість позитивних до кількості обстежених) склала 0,08%. (У 2000 р. - 0,07%). В окремих областях вона була значно вищою: Дніпропетровській, Одеській, Черкаській - 0,19%, Київській - 0,14%, Миколаївській-0,31%.
Завданням першочергової важливості є попередження інфікування ВІЛ у медичних закладах при проведенні парентеральних маніпуляцій,а також через донорську кров.
На превеликий жаль випадки зараження ВІЛ через кров мали місце в Кіровоградській області -1 (1998 р.), коли була перелита нетестована на ВІЛ кров, Севастополі - 1 (1999 р.), Чернігівській обл. -1 (2001 р.)

У 2000 р. в Донецькій області ретроспективне виявлено 2 реципієнти, які були інфіковані ВІЛ при переливанні плазми та еритроцитарної маси від донора, який знаходився в стадії ранньої сероконверсії, тобто коли результати досліджень на антитіла до ВІЛ були негативними.
У 2001 р. в Одеській області зареєстровано випадки інфікування через донорську кров пацієнтів обласного онкологічного диспансеру. Донор також знаходився у стадії сероконверсії. В останньому випадку свіжозаморожена плазма була перелита на 11-21 день, тобто мало місце порушення вимог чинного законодавства щодо зберігання плазми крові протягом 3-4 місяців з повторним обстеженням донора на виявлення антитіл до ВІЛ.
Слід також звернути увагу на додержання протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних закладах з метою недопущення інфікування ВІЛ при проведенні парентеральних маніпуляцій. В Україні не було групових випадків інфікування ВІЛ в лікувально-профілактичних закладах, як це мало місце у Росії (мм. Еліста, Тольяті). Але поодинокі випадки інфікування ВІЛ дітей були зареєстровані в мм.Одесі та Дніпропетровську (1998 р.), коли у відділеннях знаходились ВІЛ-інфіковані діти. Усім дітям проводились однотипні парентеральні маніпуляції без додержання вимог стерилізаційного режиму. Інфікування ВІЛ у лікувально-профілактичних закладах, зокрема через донорську кров, не повинно бути. Кожен такий випадок слід розглядати як надзвичайну ситуацію.
Державна санепідслужба повинна ужорсточити контроль за:
- додержанням протиепідемічного режиму, зокрема режиму стерилізацій в лікувально-профілактичних закладах з метою попередження інфікування в них ВІЛ;
- виконанням Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" (3 березня 1998 р. №155/98-ВР), зокрема змін щодо статті 10 (15 листопада 2001 р. №2776-111) щодо недопущення переливання нетестованої на ВІЛ крові;
- виконанням Постанов Кабінету міністрів України від 11 липня 2001 р. №790 "Про Программу профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 роки" (зокрема п..50) щодо повторного тестування крові кадрових донорів на ВІЛ після зберігання плазми протягом 3-4 місяців та від 26 жовтня 2001 р. №1403 "Про затвердження Програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки" (зокрема п.7) щодо обов'язкової карантинізації всієї донорської плазми, що надходить для виробництва препаратів.

Москаленко В.Ф., Щербінська А.М. 2002 рік - рік боротьби зі СНІДом в Україні: стратегія і тактика // Охорона здоров'я України.-2002.-№1.-С.4-8

Висвітлені основні завдання вітчизняної охорони здоров я у боротьбі з розповсюдженням ВІЛ/СНІДу. Проаналізовані соціальні аспекти хвороби, прогнозні тенденції її поширення, заходи, спрямовані на вирішення основних проблем епідеміології захворювання.
Влітку 2001 р. минуло 20 років з дня реєстрації перших випадків хвороби, яка за короткий час набула масштабів пандемії та охопила всі континенти Землі. СНІД - частка глобальної кризи, що вразила всю людську спільноту не лише медичними аспектами невиліковної на сьогодні хвороби, але й масштабністю соціально-економічних і демографічних наслідків.
Стрімке поширення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) перетворило СНІД на одну з найбільших загроз людству, життю та гідності людини. Майже 22 млн людей у світі померли від СНІДу та більше 40 млн уражені його збудником. На сьогодні найбільше поширення ВІЛ/СНІДу зареєстроване у країнах Африки на південь від Сахари, де хвороба поставила під загрозу розвиток суспільства, скоротила життя молодого покоління і лягла важким тягарем на економіку країн: щоденно в цьому регіоні від СНІДу помирає понад 5000 осіб. Не обійшла епідемія й Україну. Поодинокі випадки інфікування ВІЛ/СНІДом спочатку виявлені в осіб, які вживають наркотики парентеральне, а потім - через сексуальні контакти інфекція проникла в інші верстви населення, що призвело до збільшення кількості ВІЛ-інфікованих серед вагітних, стало загрозою національній безпеці держави.
На 01.01.2002 р. за даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України в країні зареєстровано 43 600 ВІЛ-інфікованих співвітчизників та 291 іноземець; в тому числі 2962 дитини. СНІД діагностовано у 3907 хворих, 1473 із них померли. Більшість (68%) ВІЛ-інфікованих вживають наркотики парентерально.
З часу виявлення перших випадків ВІЛ-інфекції/ СНІДу в Україні (1987) відзначаютьдинамічну зміну шляхів передачі інфекції, які зумовлюють темпи поширення інфекції:
o 1987-1994 рр. - переважно статевий шлях, поширення хвороби повільне;
o 1995-1998 рр. - як правило, парентеральний шлях, поширення ВІЛ-інфекції бурхливе;
o 1999-2001 рр. - статевий шлях, збільшення числа ВІЛ-інфікованих серед вагітних і народжених ними дітей.

Зазначене свідчить про те, що в країні розвиваються три епідемічні хвилі: найбільш агресивна - серед осіб, які вживають наркотики парентеральне, друга - повільна, але більш масова, ніж попередня - через сексуальні стосунки, і третя, як наслідок двох перших - серед дітей, які народилися ВІЛ-інфікованими матерями.
Сучасний період розвитку епідемії суттєво відрізняється від попереднього залученням до епідемічного процесу "благополучного" прошарку населення, ростом числа ВІЛ-інфікованих серед вагітних, а відтак, і дітей.
Якщо перші дві хвилі потребують великих зусиль та коштів для стабілізації ситуації, то проблема попередження розвитку ВІЛ-інфекції у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, може бути вирішена вже сьогодні. За участі і сприяння Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та організації "Лікарі без кордонів" у кінці 2000 р. були започатковані заходи щодо попередження передачі ВІЛ від матері до дитини, які дали перші позитивні наслідки в м. Одесі, де частка ВІЛ-інфікованихдітей серед народжених ВІЛ-інфікованими матерями зменшилася більше ніж у 3 рази.
Рік 2001 став знаменним для України - минуло десятиріччя незалежності держави. Серед перших кроків на шляху визнання України як суб'єкта міжнародної спільноти було прийняття Верховною Радою в грудні 1991 р. закону України "Про запобігання захворюванню на СНІД і соціальний захист населення". Це глибоко символічний факт, який засвідчує прагнення молодої держави не допустити поширення невиліковної хвороби в Україні. В Законі викладено організаційно-правові засади профілактики СНІДу в Україні, визначено позицію держави щодо забезпечення прав ВІЛ-інфікованих громадян. Це перший політичний документ про участь держави у вирішенні проблем ВІЛ/СНІДу.
З прийняттям нової редакції Закону (1998) здійснено перехід від дискримінаційної політики примусового обстеження певних груп населення до дійсно демократичних - тестування на ВІЛ за умови одержання попередньої згоди особи та дотримання конфіденційності.
Державним підходом до проблеми запобігання інфікування ВІЛ став подальший розвиток законодавства в цій галузі та прийняття нової поправки до зазначеного Закону щодо посилення безпеки донорської крові.
У законодавстві України також міститься низка статей, спрямованих на захист здоров'я жінок і дітей, ліквідацію нерівноправності, створення спеціальних соціальних служб, в тому числі для молоді. В постановах Кабінету Міністрів останніх років передбачено міжнародне співробітництво з обміну знаннями і досвідом з проблем захисту прав людини, пов'язаних з ВІЛ, охороною здоров'я тощо.

Складна епідемічна ситуація у світі та країні, соціально-економічні наслідки захворювання на ВІЛ/СНІД зумовили визнання боротьби з цією хворобою Президентом України та урядом як пріоритетного напрямку в охороні здоров'я та соціальному розвитку країни. У листопаді 2000 р. вийшов Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу", що активізувало антиСНІД-пропаганду через засоби масової інформації.
Виконання Програм боротьби зі СНІДом завершилося започаткуванням в Україні вітчизняного виробництва одноразового інструментарію, підприємства латексної продукції (презервативи, рукавички). Розроблені та впроваджені в практику охорони здоров'я вітчизняні тест-системи на антитіла до ВІЛ і окремих опортуністичних інфекцій, створено і функціонує на сучасному рівні підприємство з їх виробництва - "ДіаПроф-Мед", яке забезпечує потреби країни в цій галузі. Сформована мережа діагностичних лабораторій для контролю за якістю донорської крові при станціях переливання крові (55) та для обстеження осіб груп ризику (69), обласних і міських центрів профілактики СНІДу (27), кабінетів довіри (127). Для надання стаціонарної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію та СНІД відведено 224 ліжка. У 2000-2002 рр. на умовах тендера за кошти державного бюджету закуплені тест-системи для обстеження донорів і вагітних жінок, антиретровірусні засоби та препарати для лікування опортуністичних інфекцій.
У цей же період розпочато наукові розроблення з проблем СНІДу, провідною науковою установою став Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України.
Започаткована активна співпраця з агенціями ООН, Програмою розвитку США, Світовим банком, фондом Відродження, Британською радою, міжнародною організацією "Лікарі без кордонів" та багатьма іншим організаціями в галузі профілактичної діяльності серед осіб, які вживають наркотики парентеральне, у групах ризику. Розпочато програму запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини.
Четверта Програма профілактики ВІЛ/СНІДу на 2001-2003 рр., прийнята постановою Кабінету Міністрів 11.07.2001 р., за своєю стратегією суттєво відрізняється від усіх попередніх. Основоположні принципи Програми профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 рр.такі:
- визначення проблеми ВІЛ/СНІДу одним із пріоритетів держави в галузі соціального розвитку і охорони здоров'я;
- забезпечення міжвідомчого підходу до реалізації профілактичних заходів;
- адресність заходів із визначенням уразливих щодо інфікування груп, увага до забезпечення медико-соціальною допомогою людей, у яких діагностовано ВІЛ/СНІД.

Пріоритетними напрямками у профілактиці ВІЛ/СНІДу визначені:
- інформаційно-просвітницька робота з дітьми та молоддю;
- діяльність засобів масової інформації щодо запобігання СНІДу;
- профілактична робота з групами ризику;
- зниження негативних наслідків ВІЛ/СНІДу в суспільстві.
- моніторинг хвороби та впливу на неї діючих профілактичних програм.

Програма визначає стратегію боротьби з ВІЛ/ СНІДом, яка грунтується на основних принципах Об'єднаної програми ООН-СНІД, Всесвітньої організації охорони здоров'я, досвіді світової спільноти, власних позитивних здобутках і формулюється так: запобігання інфікуванню і підтримка ВІЛ-інфікованих осіб.
Позитивною ознакою Програми є чітка структуризація та виконавча відповідальність учасників, раціональне використання ресурсів. Для фінансування Програми заплановано залучити 166 млн грн. з державного та місцевих бюджетів, благодійних і донорських надходжень.
З метою фінансового забезпечення заходів Програми та здійснення контролю за туберкульозом і ВІЛ/СНІДом в Україні Міністерство охорони здоров'я працює з метою отримання позики Світового банку. Безумовний пріоритет віддається спрямуванню коштів на інформаційно-освітні заходи, передусім для реалізації профілактичних програм серед молоді, у групах ризику, організації сучасної діагностики і лікування хворих на ВІЛ-інфекцію/ СНІД, їх підтримку і догляд. Таким чином, у суспільстві відбувається консолідація державних, громадських та міжнародних організацій, об'єднання зусиль у боротьбі зі спільним ворогом - ВІЛ/СНІДом, що повинно стати запорукою успіху в подоланні епідемії.

Запорожан В.М. та інш. Стан проблеми ВІЛ-інфекшї при вагітності в Україні // Перинатологія та педіатрія. - 2002. - № 1. - 2002. -С.3-4

Вертикальна передача вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) від матері до дитини - найчастіший шлях інфікування та смерті у дітей до 4 років. Щорічно приблизно 2,2 млн. жінок і 600 000 новонароджених інфікуються ВІЛ. Відомо, що рівень вертикальної передачі ВІЛ від матері до дитини становить від 21 до 40% при відсутності профілактичного лікування і 1-10% при своєчасному його проведенні. Тому для зниження рівня перинатального ВІЛ-інфікування плода та новонародженого важливим є обстеження вагітних на ВІЛ, проведення профілактичного лікування під час вагітності, раціональне розродження та відмова від грудного вигодовування ВІЛ-інфікованими матерями.
Метою даного дослідження було визначити стан проблеми ВІЛ-інфекції серед вагітних в Україні для подальшої розробки основних задач та напрямків щодо її вирішення.
Підкреслено, що в Україні прийняті та доступні дві схеми профілактичного лікування. Коротка схема - це призначення ретровіру (зидовудину), розпочинаючи з 36 тижня вагітності по 300 мг двічі на день до пологів, під час пологів по 300 мг кожні 3 години до розродження. Друга схема - це використання невірапіну: з початком пологів або за 4-12 годин до операції кесарського розтину вагітній призначається препарат в дозі 200 мг одноразово, новонародженому призначається сироп невірапіну 2 мг/кг ваги на 48-72 годині життя. При даних схемах не рекомендується грудне вигодовування. Рівень вертикальної трансмісії ВІЛ при короткій схемі профілактичного лікування та при використанні невірапіну зменшується на 47-50%. Вказані вище схеми профілактичного лікування дозволені та регламентовані наказом МОЗ України №120 від 25.05.2000 року.

Торопова Н. Детский сифилис: шокирующие факты // Мед. весник.- 2002.-№9.-С.11

Автор приводит данные по заболеваемости сифилисом в Российской Федерации. Так, за 65 лет наблюдалось три пика заболевания сифилисом: 1945-1952 годы (134 на 100 тысяч населения), 1972-1975 годы (41 на 100 тысяч) и с 1993 года по сей день (1034 на 100 тысяч). И самое страшное то, что среди нынешних пациентов, лечащихся от этой болезни, много детей. Автор подчеркивает, что если врачи не выступят инициаторами и проводниками самых решительных мер по защите молодежи, страну ждет печальное будущее.
Необходимо на министерском уровне решить вопрос об официальном введении в номенклатуру специальности "детский дерматовенеролог". Специалисты взрослой сети в списках значатся, детской - нет, хотя этот вопрос многократно поднимался на съездах, совещаниях и конференциях. Разумеется, такие врачи существуют и работают в детских больницах, но с введением обязательного лицензирования и сертификации возникли известные трудности в оплате труда, с записью в трудовой книжке, с пенсионными делами; окончательное решение вопроса безнадежно глохло в министерских кабинетах.
Решать эту проблему надо безотлагательно, на государственном уровне. Приоритетом же медицины в этом море проблем должна стать работа с потенциальными родителями. Как известно, внутриутробные инфекции приводят к тому, что дети рождаются неспособными быстро адаптироваться к окружающей среде, много болеют, у них наблюдаются нарушения в центральной нервной системе, на энцефалограммах явственно видна судорожная готовность. Агрессивное поведение детей и подростков часто имеет вполне материальную основу.
Сегодня в связи с накопившимся неблагополучием в физическом, психическом здоровье детей речь должна идти о принципиально новой системе оказания медицинской помощи дерматовенерологическим больным. В ней предусматривается непременная работа с семьей, участие в этой работе наряду с врачом медицинского психолога. Кроме того планируется открыть при институте своеобразный семейный университет, цель которого помочь и детям, и родителям в лечении дерматовенерологических заболеваний, в скорейшей физической и психологической реабилитации.

Аряев Н.Л., Котова Н.В., Старец Е.А. Учет и ведение детей, рожденных ВИЧ-инфицированными женщинами //Перинатологія та педіатрія.-2002.-№2.-С.53-58

Для оптимизации учета и ведения детей, рожденных ВИЧ-инфицированными женщинами, авторами разработана и представлена карта. Эта форма медицинской документации может использоваться в центрах по профилактике и борьбе со СПИДом в качестве дополнения к существующему регистру и статистической форме ф.0-30/о. В карту вносятся сведения о матери, о течении беременности и родах, о проведенной профилактике перинатальной трансмиссии ВИЧ. Карта содержит информацию о стандартном плане ведения этой категории детей, данные клинико-лабораторного обследования ребенка, сведения о вакцинации и профилактике пневмоцистной пневмонии. Внедрение карты позволит региональным центрам по профилактике и борьбе со СПИДом более эффективно осуществлять диспансерное наблюдение детей, рожденных ВИЧ-инфицированными женщинами, проводить статистический учет, эпидемиологические и социологические исследования.

Мартыненко А.В. Больные с инфекциями, передающимися половым путем, и врачи, оказывающие помощь, как элементы рынка медицинских услуг // Лікарська справа.-2000.-№3-4.-С.107-109

Изучение больного и врача как элементов рынка медицинских услуг является одной из важнейших задач медицинской науки. При проведении исследования, автор изучал уровень доходов больных и врачей, структуру затрат, мнение о стоимости медицинской помощи больным с инфекциями, передающимися половым путем (ИППП).По уровню доходов опрашиваемые были разделены на группы : очень высокий, высокий, средний, низкий, очень низкий. Количество врачей, согласных оказывать медицинскую помощь за умеренную плату - около 10%, а больных заплатить такую сумму - 5%. Большой процент больных (37%), не желающих оплачивать медицинскую помощь, отражает, во-первых, низкий уровень доходов, во- вторых, укоренившееся в обществе представление о бесплатной медицине. Эти больные являются группой риска возникновения стертых и хронических форм заболевания, т.к. пытаются получить медицинскую помощь бесплатно, что приводит к формированию негативного отношения к ним со стороны врачей и оказанию некачественной помощи. Результаты исследования дают экономическую характеристику проблемы ИППП и позволяют изучить оказание профильной медицинской помощи с точки зрения маркетинга медицинских услуг.

Ситуация с ВИЧ-инфекцией в России обостряется // Вопр. экон. и управл. для рук-лей здравоохранения.-2002.-№4.-С.54

В Российской Федерации в настоящее время сложилась сложная ситуация с заболеваниями ВИЧ-инфекцией, в том числе и среди детей. В 2001 году было зарегистрировано 88120 новых случаев ВИЧ- инфекции у граждан России, ежемесячно выявлялось от 6 до 10 тысяч ВИЧ-инфицированных.
За период начиная с 1996 г. в Российской Федерации зарегистрировано 677 случаев ВИЧ-инфекции у детей в возрасте от 5 до 15 лет и более 38 тысяч случаев среди молодых людей в возрасте от 15 до 20 лет. Более 320 детей в возрасте от 10 до 15 лет и 22,5 тысяч 15-20 летних заразились ВИЧ-инфекцией при употреблении наркотиков инъекционно.
Среди ВИЧ-инфицированных 23% - женщины детородного возраста. Из года в год увеличивается и количество детей, рожденных от ВИЧ-инфицированных матерей. Всего от ВИЧ-инфицированных матерей родилось 1880 детей. В подавляющем большинстве случаев эти молодые женщины-наркопотребители отказываются от своих детей, оставляют их в родовспомогательных учреждениях.
Эпидемии ВИЧ представляет собой комплексную социально-медицинскую проблему, влияющую на все стороны жизни общества. Борьба с эпидемией может быть эффективной только в случае взаимодействия и сотрудничества федеральных и местных структур власти, и представителей гражданского общества - бизнеса и некоммерческих организаций (НКО), последние и группы самопомощи играют важную роль в защите здоровья граждан. К началу 2002 года в России действовали около 100 некоммерческих организаций НКО, услугами и помощью которых пользуется, как минимум, до полутора миллиона представителей групп повышенного поведенческого риска. Большой положительный опыт их работы по профилактике ВИЧ среди сложных целевых групп может быть доведен до различных групп населения только через средства массовой информации.

Підготовлено Міським науковим інформаційно-аналітичним центром медичної статистики