Вірус під назвою «ранній розвиток дітей» уразив багатьох молодих батьків у великих містах. Усі раптом зацікавилися навчанням читання з двох років, англійської мови й музики — з трьох, далі за наростаючою: драмгурток, гурток із фото, хореографія тощо...
Мабуть, широкий розмах цього лиха пов’язаний із тим, що підросла генерація непрацюючих мам із великими амбіціями. Зазвичай це освічені жінки від 25 до 30 років, котрі або вкладають у свою єдину дитину все те, що вони самі недоотримали в дитинстві, або реалізують у такий спосіб творчу енергію. Свою енергію. Буває й навпаки. Працюючі мами бояться, що через свою зайнятість не зможуть дати дитині чогось і компенсують відсутність своєї уваги різноманітними заняттями. Але де ж золота середина?

«Мы рождены, чтоб сказку сделать былью»

Десять років тому, коли щойно з’явилися кубики Нікітіна, розвиваючі ігри, це була така чудова новинка! І мами, котрі дістали відпустку на три роки, із захопленням заходилися в це грати. Спочатку від ідеї раннього розвитку була сама суцільна користь. Поки це не стало модно.

У чому полягав принцип раннього навчання й розвитку? Граючи, навчати потроху діточок англійської — у пісеньках, ліплення — з ляльковим театром, читання — за вивісками. Саме в грі, бо завдання було — не навчити дітей предмета, а показати розмаїття світу, навчити мати задоволення від інтелектуальних і творчих занять, поспілкуватися з власними дітьми.

Але жорстока «тітка Мода» потихеньку набирала обертів, і ось уже на голову дитини обрушуються нескінченні, численні курси й заняття. Матусі дивувалися: чому малюк плаче й не хоче йти на заняття? Він і так утомився після садка, йому додому хочеться, до мами, до своїх іграшок, до телевізора, зрештою. А його тягнуть на якісь зовсім не потрібні йому заняття, відривають від мами, а либонь він так за нею скучив за день!

Принцип черв’яка

У Дейла Карнегі зустрічається дуже дохідливий образ: «Коли ви йдете ловити рибу, ви насаджуєте на гачок черв’яка. Хоча особисто ви віддаєте перевагу полуниці з вершками. Але риба любить черв’яків, тому ви пропонуєте їй черв’яка, а не полуничку».

Давайте скажемо чесно: всі додаткові заняття (у більшості випадків) втішають честолюбство батьків. Так, звісно, зустрічаються діти з яскраво вираженими здібностями й потребами. Ці здібності треба розвивати, пестити й вирощувати. Але більшості малюків вистачає їхніх занять у дитячому садку. Стандартна програма середньої групи дитячого садка містить ліплення, малювання, музичні заняття, математику, конструювання, читання, природознавство й фізкультуру. У деяких садках є ще платні уроки іноземної мови й ритміки. Для маленької людинки це вже чимало. Дитинча не розуміє, що іноземна мова необхідна для його майбутньої кар’єри. Воно любить ці уроки тому, що вчителька молода та гарна («полуничка з вершками») й ласкаво з ним розмовляє. Або не любить — коли вчителька не подобається.

У дітей має бути дитинство

Безтурботне дитинство, наповнене спокоєм і радісним чеканням нового дня. Іграшки, машинки, стрибалочки й квач. Із казками, читаними на ніч матусею, не тому, що так треба, а тому, що так солодко сидіти в мами на руках і не боятися. Попереду довге життя, і все це життя належить учитися. А дитинство промайне швидко, і нехай залишаться про це дитинство чисті, світлі спогади. Якщо цього немає, діти, напхані різноманітними знаннями й навичками, але обділені батьківською увагою й любов’ю, рано чи пізно потрапляють до дитячого психолога. Із скаргами на енурез, поганий сон, нетовариськість. Неконтактні, затиснуті, чудово навчені діти. Не позбавляйте їх такої простої радості: гратися, катати машинки, малювати каля-маля, пустувати. Цей час швидко мине.

Звісно, всі бажають своєму чаду тільки найкращого. Залишити дитину в спокої, аби вона росла «як трава», — також не найліпший варіант. Інша річ, що займатися з дитиною є сенс заради її благополуччя, а не для того, аби було що пред’явити друзям і знайомим. Дитині потрібно, аби ви допомогли їй розвиватися в її власному темпі й самі брали діяльну участь у її розвитку. Адже виховання, зрештою, означає не вплив, а взаємодію, співпрацю з дитиною. І найголовніше в ньому — це не притупити природну допитливість дитини й відповідати на всі її запитання. Не страшно, якщо дитина навчиться читати, тільки пішовши до школи в семирічному віці. Гірше, коли вона ще до школи втратить інтерес до навчання як до діяльності, нав’язаній їй від самого народження. Адже річ не в тому, скільки й чого знатиме малюк, а в тому, яким він виросте — допитливим і творчим чи озлобленим занудою, котрий багато про що чув, але нічого не хоче.

Недоліки «раннього старту»

У наші дні звідусюди чуємо слова про те, що ми живемо в «інформаційному суспільстві», що головним сьогодні є інтелект. Із цього багато батьків роблять висновок: дитина має зазнавати величезних інтелектуальних навантажень буквально з пелюшок. У цьому вбачають запоруку успішної кар’єри, благополучного життя тощо. Насправді ранній старт не завжди дає переваги. Постараємося аргументувати цю позицію та проілюструвати її конкретними прикладами.

Мозок дитини дозріває поступово. Спочатку дозрівають нервові центри, відповідальні за дихання та травлення, потім — за рух і лише потім — за емоційний контроль, волю й читання. Якщо примусово порушити цю послідовність, якщо почати розвивати центри читання до того, як дозріють попередні, становлення дитини може відхилитися від норми.

Надмірна інтелектуальна напруга викликає приплив крові до кори головного мозку. При цьому збіднюється кровопостачання центрів, відповідальних за дихання, травлення, серцебиття, у результаті чого виникають спазми судин — і, відповідно, дитина отримує цілий букет захворювань. Причини спазмів у дитячому віці також пов’язані й із психологічною напругою, що дуже й дуже часто виникає в тих, кого завчасно саджають за парти.

У багатьох дітей психологічна напруга викликана іншою загальною причиною — високий інтелектуальний потенціал сусідить із низьким рівнем соціалізації, емоційною нечутливістю. Аби цього, не приведи Господи, не сталося з вашою дитиною, не забувайте: вона все-таки не об’єкт, а суб’єкт навчання, не ходячий «пентіум», а маленька людина, зі своїми смаками, вподобаннями й інтересами.

Практичні поради батькам

Для того, аби батьки надмірно не захоплювалися занадто раннім і надто «всебічним» розвитком свого чада, психологи радять їм дотримуватися нехитрих правил. Ось деякі з них.

Не перетворюйте успіхи малюка на привід продемонструвати перед знайомими його незвичайні здібності. Із цього він винесе одне: я займаюся не тому, що мені цікаво, а для того, аби здивувати матусиних подруг.

Не женіться за модними рамками Монтессорі, кубиками Нікітіна тощо. Можливо, розпочати варто зі звичайної дитячої пірамідки й дерев’яного конструктора — адже це також розвиваючі ігри.

Сьогодні існує безліч розвиваючих методик, але зовсім не обов’язково дотримуватися принципів єдиної. Виберіть у кожній те, що близьке та зрозуміле вам і цікаве малюкові.

Вирішивши зайнятися раннім розвитком, не скуповуйте підряд усі посібники. Нехай дитина спочатку засвоїть щось одне.

Ніхто вам не скаже, в якому віці треба навчати вашу дитину кольорів або цифр. Лише ви самі можете вирішити, з чого розпочинати заняття. Головне — не перестарайтеся й не перевантажте малюка знаннями, а рухайтеся вперед поступово — від дуже простого до простого, від простого — до трішки складнішого.

Відмовтеся від спокуси виділити для «розвитку» певний час. У цих заняттях регулярність — не найголовніше. Набагато важливіше для них хороший настрій батьків і малюка, захопленість і бажання «розвиватися». Прислухайтеся до дитини, котра раптом захопилася лише буквами або лише складанням кубиків. Нехай вона займається тим, що їй цікаво, а не тим, що у вас зараз за розкладом.

Не наполягайте на заняттях, коли дитина захоплена грою в ляльки чи машинки. А коли вас саме зараз охопила розвиваюча сверблячка, попросіться в її гру.

Найкраща «методика» розвитку — спілкування. Ваші заняття будуть однобокими, якщо між ними ви не розмовлятимете з дитиною. Про що? Та про все на світі...

Ольга МИХАЙЛИЦЬКА
Дзеркало тижня, № 15 (543) Субота, 23 Квiтня - 6 Травня 2005 року