Ендометріоз – це патологічний процес, при якому поза порожниною матки знаходяться функціонально активні ендометріальні залози і строма. Ця дисгормональна гіперплазія ектопованого ендометрію відбувається на фоні виразної дисфункції імунної системи. Ектопічні вогнища ендометрію зберігають свою залежність від гормональної стимуляції, і в них відбуваються цикличні зміни відповідно до фаз менструального циклу. Ендометріоз вважається доброякісним захворюванням, але він має здатність до інфільтруючого росту і поширення, розповсюдження шляхом інтраперитонеального обсіювання та з плином крові. Можливість до малігнізації ендометріозу існує в будь-якому віці.

У структурі гінекологічної захворюваності ендометріоз займає третє місце після запальних захворювань і міоми матки. Частота цього захворювання коливається в значних межах від 7 до 50 %. Істинна частота ендометріозу різних локалізацій ще остаточно не визначена.

Є дані про потенційну роль у розвитку ендометріозу генетичних факторів. За даними J.Sampson і співавт., при наявності хвороби у близьких родичів ризик виникнення ендометріозу складає приблизно 7 %, тоді як у контрольній групі ця цифра становить всього 1 %.

Ендометріоз виникає при функціональній неповноцінності системи гіпоталамус - гіпофіз – яєчники. В патогенезі патологічного процесу мають значення і такі фактори, як хронічні запальні процеси геніталій, хірургічна травма ендометрію (аборти, ручне обстеження порожнини матки, кесаревий розтин та ін.), конституційно-спадкові особливості організму, імунні порушення.

Незважаючи на те, що обізнаність лікарів з ендометріозом значно зросла з часу його першого опису, і проведені десятки років дослідження, причини цієї недуги та лікування залишаються суперечливими.

Класифікація

Відповідно до локалізації патологічного процесу розрізняють:

1. Генітальний ендометріоз (92-94 %):

   а) внутрішній (70 %) – ендометріоз матки (аденоміоз);

   б) зовнішній (30 %) – ендометріоз яєчників, труб, ретроцервікальний ендометріоз, ендометріоз піхви і промежини, ендометріоз шийки матки;

2. Екстрагенітальний (6-8 %) – ендометріоз сліпої кишки, аппендикса, тонкої кишки, сечового міхура, легенів, очей та ін.

За формою:

1. Вузлова

2. Дифузна

3. Кистозна.

Класифікація зовнішнього ендометріозу за ступенем поширення процесу (A.Acosta та співавт., 1973):

„Малі” форми:

1. поодинокі гетеротопії на тазовій очеревині;

2. поодинокі гетеротопії на яєчниках без наявності злукових та рубцевих процесів;

Середньої важкості:

1. гетеротопії на поверхні одного чи обох яєчників з утворенням дрібних кист;

2. наявність периоваріального або перитубарного злукового процесу;

3. гетеротопії на очеревині прямокишково-маткового простору з рубцюванням та зміщенням матки, але без втягнення в процес товстої кишки;

Важка форма:

1. ендометріоз одного чи обох яєчників з утворенням кист діаметром понад 2 см;

2. ураження яєчників із значним периоваріальним і/або перитубарним процесом;

3. ураження маткових труб з деформацією, рубцюванням, порушеною прохіднісю;

4. ураження тазової очеревини з облітерацією прямокишково-маткового простору;

5. ураження крижово-маткових зв’язок та очеревини прямокишково-маткового простору з його облітерацією;

6. втягнення в процес сечовивідних шляхів і/або кишківника.

Розрізняють також:

• поширений ендометріоз - уражається кілька органів (суміжних);

• „малі” форми захворювання – назва умовна, маються на увазі невеликі до 0,5 см у діаметрі вогнища ендометріозу;

• „початкові форми” ендометріозу, до яких зараховують дрібновогнищевий ендометріоз, діагностуються тільки при гістологічному дослідженні.

Класифікація Американського товариства фертильності (AFS), переглянута (в балах)

* - якщо фімбріальний кінець маткової труби повністю запаяний, змінити кількість балів на 16.