Статья из спецраздела: БОЛЕЗНИ СУСТАВОВ И ПОЗВОНОЧНИКА

Вітчизняна медицина нарешті визнала мануальну терапію як один з ефективних методів лікування патологій хребта й похідних захворювань. Але у нас бракує спеціалістів цього напрямку. Адже хіропрактики, звані в народі костоправами, хоча й вийшли "із підпілля", проте не мають медичної освіти і лікують інтуїтивно, наосліп, а це не зовсім безпечно. Оскільки методи нетрадиційної медицини сьогодні користуються неабиякою популярністю серед людей, дехто із сучасників вирішив заробити на цьому грошей — начитавшись спеціальної літератури, із учорашнього масажиста (трапляється, з інженера чи сантехніка) перекваліфікувався на мануального терапевта. Останнім часом кабінети мануальної терапії відкриваються при перукарнях, салонах краси, фітнес-центрах, навіть житлово-експлуатаційних дільницях, більшість з них діють нелегально, бо там працюють особи без офіційного дозволу МОЗ України. А в медичних закладах таких кабінетів обмаль, тому нерідко у стаціонари госпіталізуються хворі з тяжкими ускладненнями після некваліфікованого застосування мануальної терапії.

В Інституті травматології та ортопедії АМНУ займаються вивченням, розробкою й упровадженням методу в лікарську практику на науковій основі. Про це наша розмова з професором Георгієм Гайком, директором інституту, і мануальним терапевтом Олегом Пилипенком.

— Георгію Васильовичу, ваш інститут виводить мануальну терапію "в люди" — в офіційну медицину. Ви наголошуєте, що нетрадиційними методами повинен володіти спеціаліст. Кого маєте на увазі: народну цілительку, яка знання й уміння отримала з молоком матері, чи лікаря-професіонала?

Георгій Гайко:
— У ролі мануального терапевта бачимо тільки лікаря, який пройшов відповідну спеціалізацію в закладах, визначених МОЗ України і має про це свідоцтво. До речі, у підготовленому нами наказі "Про вдосконалення впровадження методів мануальної терапії у практику охорони здоров'я" зазначено, що оволодіти нетрадиційною методикою мають право лише ортопеди-травматологи, невропатологи і нейрохірурги, тобто фахівці, достатньо обізнані з вертебрологією та неврологією. Щоправда, дехто заперечить, бо відомий усім Микола Касян із Полтавщини, від якого веде початок мануальна терапія в Україні, за фахом — санітарний лікар, але допомагає людям. Варто знати, що попри свій талант і славу, Микола Андрійович свого часу пройшов у нашому інституті спеціальні курси з ортопедо-травматологічної патології. Ми не применшуємо його здібностей цілителя, проте для лікування людей таланту замало, потрібні спеціальні знання. Адже мануальний терапевт повинен одночасно бути анатомом, біомеханіком, невропатологом, вертебрологом, нейрохірургом, а також морфологом і рентгенологом. Тому вважаємо медичну освіту (вищу!) обов'язковою. Середній медперсонал (ні фельдшер, ні медсестра, тим паче масажист) не мають права практикувати у цій галузі.

— А як щодо природного обдарування: відомо, що костоправство — складне ремесло, котре в минулому передавалося генетично — із покоління в покоління?

Олег Пилипенко:
— Безумовно, у людини має бути якесь чуття, вірніше — треба мати покликання до мануальної терапії, власне, як і до будь-якого ремесла. А передусім — бажання займатися цією справою, вчитися і вдосконалюватися.

Справжній хіропрактик — той, хто розуміється на ділі (знає, як допомогти, і вміє надати цю допомогу) й володіє системою знань про людський організм, завдяки чому не може нашкодити хворому. А таке поєднання важко передати самим генотипом. Тому вважаю, що дар від Бога не є визначальним у становленні мануального терапевта.

— Розкрийте суть мануальної терапії. Наскільки це поняття відповідає застарілому терміну "костоправство"?

О.П.:`
Мануальна терапія дослівно означає — лікування руками. Але в широкому розумінні останнє поняття охоплює чимало сфер медичної допомоги: масаж, хірургію тощо. Мабуть, через це багато людей, зокрема й лікарів, не мають правильного уявлення про методику. Як доказ — сьогодні у продажу з'явилося безліч книг, присвячених мануальній терапії. Однак про це свідчить тільки назва, а у змісті, хоч як дивно, описуються маніпуляції, котрі мало відрізняються від звичайного масажу, або йдеться про постізометричну релаксацію і подібне. Насправді ж мануальна терапія передбачає комплекс маніпуляцій руками на хребті, суглобах і прилеглих тканинах з метою відновлення біомеханіки (зняття контрактур, блоків тощо). Іншими словами, це лікування органів, здатних рухатися. Устами ж непрофесіоналів, лікар вправляє хребці і все ставить на місце. Таке хибне уявлення, мабуть, і дало початок неграмотному терміну “костоправство”, що не має нічого спільного з діяльністю мануальних терапевтів.

— Мені якось довелося стати свідком сеансу мануальної терапії, здійснюваного цілителькою Марією Гриненко, яка практикує при Асоціації народної медицини України. Жінка лікувала не тільки руками, а й ходила по спині пацієнта. Наскільки виправдані маніпуляції ногами?

О.П.:
— Є люди, які ногами відчувають ліпше, ніж руками. Існують певні методики масажу (зокрема в китайській медицині), котрі здійснюються нижніми кінцівками. Може, для когось зручніше виконувати маніпуляції ногами. Власне людина здатна писати, вишивати за допомогою ніг, проте навіщо вдаватися до цього, якщо є руки. До того ж, переконаний, допомога руками значно якісніша і безпечніша. Адже лікування ногами передбачає навантаження хворої (!) спини всією масою тіла лікаря. Щоб витримати це, пацієнт повинен мати певний запас здоров'я, а є такі випадки, коли доводиться ледь доторкатися руками, аби навіть вагою верхньої частини тіла не тиснути на спину хворого. І якщо стати на таку людину, виникнуть незворотні ускладнення.

— Назвіть показання до застосування мануальної терапії. Якими діагностичними методами треба керуватися, щоб не помилитися, призначаючи лікувальний курс?

Г.Г.:
— Будь-які порушення біомеханіки опорно-рухового апарату, котрі проявляються болем у найнеочікуваніших частинах тіла (ділянці серця, голові), мають слугувати причиною, щоб направити пацієнта до мануального терапевта. Останній за допомогою пальпування здійснює огляд пацієнта. Та іноді цього недостатньо для вибору методики (існує жорстка й м'яка лікувальні техніки), тривалості курсу й дозування процедур.

Тому ми рекомендуємо проводити рентгенологічне, ядерно-магнітне обстеження. Якщо у стані хворого спостерігаються неврологічні прояви, варто порадитися із невропатологом щодо доцільності застосування мануальної терапії.

Ми у наказі подаємо абсолютні показання й протипоказання до проведення лікування цим методом. Мануальна терапія найбільш дієва при патології хребта, переважно остеохондрозі. Але представники різних шкіл цього напрямку сьогодні пропонують лікувати і сколіоз (а наш професор Віталій Фіщенко категорично проти), і генеративно-дистрофічні ураження суглобів, і навіть ДЦП (метод професора Козявкіна).

Мануальна терапія ефективна у будь-якому віці, навіть для дітей, однак система маніпуляцій для кожної вікової категорії особлива.

— Яке місце займає мануальна терапія в основному лікувальному процесі?

О.П.:
— Зазвичай мануальна терапія виступає складовою частиною комплексного лікування, особливо в складних випадках (турбують і хребет, і нервова, і судинна системи). Наприклад, при вертебро-кардіальному синдромі, коли процес задавнений, мануальну терапію доцільно поєднати з рефлексотерапією. Якщо ушкоджено корінець, окрім мануальної, треба призначати медикаментозну терапію і фізпроцедури.

Іноді мануальна терапія виступає єдиним ефективним методом, до того ж, досить одного сеансу, як, скажімо, при легкій формі остеохондрозу, щоб у людини зник біль і з'явилися природні рухи. Тривалість курсу й періодичність залежать від стану пацієнта. Якщо хвороба має прояви на периферії — у патологічний процес залучені м'язи, сухожилля, зв'язки, суглоби, нерви, судини тощо, оптимальна кількість сеансів — 5—7. При гострих станах доцільно проводити сеанс один раз на тиждень.

— Офіційна медицина довго не визнавала мануальної терапії, а тому не застосовувала цих нетрадиційних методів лікування. Чи можна обійтися без них сьогодні?

Г.Г.:
— За 20 років легального існування у вітчизняній медицині мануальна терапія має великі досягнення. Скажімо, ефективне лікування остеохондрозу і його проявів неможливе без застосування цієї методики.

Мануальна терапія активно практикується у світовій медицині, щоправда, на Заході її почали опановувати на років 100 раніше за нас.

В Україні ж сьогодні не вистачає фахівців, мануальною терапією займаються люди, далекі від медицини. Спеціалізовані кабінети повинні організовуватися на базі амбулаторно-поліклінічних відділень обласних, міських та центральних районних лікарень, а не при лазнях і салонах краси. Причому один кабінет — на 100 тисяч населення, ми ж цього не маємо. Наприклад, у Києві діють 11 кабінетів мануальної терапії, де працюють особи, які мають дозвіл МОЗУ, а в столиці мешкає близько трьох мільйонів людей. Сьогодні стан цієї проблеми в Україні детально вивчає відділ реабілітації та функціональної діагностики на чолі з кандидатом медичних наук Іриною Рой.

Відмовлятися від мануальної терапії ми не будемо, оскільки цей метод лікування дає позитивні результати. Наше завдання — зробити мануальну терапію безпечною і сприяти, щоб якісна допомога стала доступною для широких кіл пацієнтів.

Читайте также:

Что такое хорошая осанка?

Боль в спине

Реактивный артрит