Проблема ожиріння в педіатрії привертає до себе увагу із-за значного поширення його серед дитячого населення. У дітей, які вступають до школи, серед дефектів здоров’я частіше за ожиріння зустрічаються тільки порушення зору, аденоїдні вегетації, порушення постави і дефекти ступні.

Ожиріння в дитячому віці має часто несприятливий прогноз: у сучасних умовах багато повних дітей “несуть з собою вантаж жиру” усе життя, який може виявитись “бомбою сповільненої дії”. Адже ожиріння позначається і на конституції людини, призводить до змін функцій практично всіх органів і систем, завдає значної шкоди розвитку психіки дитини.

Цікаво, що основні властивості організму, який росте, перешкоджають розвитку ожиріння. Організм дитини характеризується дуже високими затратами енергії, що пов’язано із суттєвою руховою активністю, процесами росту і розвитку, великою поверхнею тіла на одиницю маси, а, отже, з високою тепловіддачею. Жирова тканина в період росту відрізняється вмістом великої кількості жирових клітин на одиницю маси (про це свідчить більша кількість дезоксирибонуклеїнових кислот (ДНК) і вищим рівнем активності обмінних процесів. На ранніх етапах розвитку інтенсивно утилізуються жирні кислоти мускулатурою.

Якщо, не дивлячись на такі особливості дитячого організму, розвивається ожиріння, це служить показником серйозних порушень нейроендокринної регуляції діяльності внутрішніх органів, а також обміну речовин і говорить про значні труднощі ліквідації патологічного процесу.

Для того, щоб зрозуміти розвиток ожиріння, необхідно зупинитись на характеристиці специфічної тканини, котра в нормі відіграє особливу роль саме в ранньому дитячому віці. Мова про так звану буру жирову тканину, розміщену у новонароджених дітей в міжлопатковій і підпахвинних областях, в області щитовидної і зобної залоз, перикарду, навколо стравоходу, нирок і наднирників, трахеї, в брижі тонкої кишки, в паховій області та біля великих судин. Маса бурої жирової тканини у новонародженого малюка складає біля 30 г, тобто приблизно 1 % маси тіла.

Клітини бурої жирової тканини вже на 13-14-му тижні внутрішньоутробного розвитку починають інтенсивно накопичувати жир. Показано, що в ранньому періоді новонародженості бура жирова тканина сприяє підтриманню температури тіла дитини. Бура жирова тканина перешкоджає розвитку ожиріння завдяки здатності віддавати енергію у вигляді тепла. Індивідуальні особливості функціонування цієї жирової тканини – зниження її активності – можуть бути однією з причин розвитку ожиріння.

Існує два типи ожиріння – гіперцеллюлярний і гіпертрофічний. Гіперцеллюлярним (багатоклітинним, гіперпластичним) ожирінням називають кожний випадок огрядності із збільшенням числа жирових клітин в організмі. При цьому розміри клітин можуть бути і нормальними, і великими. Гіпертрофічна форма ожиріння характеризується нормальним числом жирових клітин та іх великими розмірами. Перша форма ожиріння виникає в дитячому віці, друга розвивається у дорослої людини.

Число жирових клітин у випадках ожиріння залежить від віку, в якому почалося надлишкове відкладання жиру в організмі. Особливо інтенсивне зростання кількості жирових клітин відбувається у випадку раннього початку ожиріння (при надлишковому харчуванні матері на протязі останнього триместру вагітності, нераціональному штучному вигодовуванні, яке призводить до перегодовування дитини, ранньому введенні прикорму).

Звичайно, важливо знати, чи у кожної дитини перегодовування на ранніх етапах розвитку може викликати ожиріння. Далі виникає питання, чи зберігається ожиріння, яке розвинулося у грудної дитини, на протязі наступних років дитинсива. Відповідь на нього вже є. Показано, що в багатьох випадках це не так. На першому році життя ожиріння сумісне з оптимальною кількістю жиру в організмі в наступні роки дитинства, хоча у частини дітей раннє ожиріння зберігається і надалі.

Існування спадкової схильності до ожиріння безсумнівне, але ж частково це визначається сімейними харчовими звичками (вже в ранньому віці харчова поведінка дорослого впливає на конституцію підростаючого поряд малюка). Давно відомо, що у випадку ожиріння у одного з батьків огрядність у дітей спостерігається приблизно в 40 % випадків. Якщо ж ожирінням страждають і балько, і мати, огрядність у дітей зустрічається в 80 % випадків.

Було б помилкою недооцінювати роль малорухомого способу життя як одного з факторів, сприяючих розвитку ожиріння. Встановлено, наприклад, чіткий зв’язок між часом, проведеним біля телевізора, і ожирінням у дітей. Зростання маси тіла складало 2% на кожну годину перегляду телепередач в життєвому стереотипі дитині. У багатьох випадках ожиріння у дитини не викликає занепокоєння у батьків тому, що воно не супроводжується очевидними змінами функціонального стану його організму. Виявити у дитини початкові прояви огрядності – завсім не просте завдання. До цих пір за діагностичний критерій ожиріння часто використовується маса тіла дитини у співставленні з довжиною його тіла. Але маса тіла залежить не лише від розвитку жирової тканини, а і від розвитку кісткової і м’язової систем, особливостей будови і маси внутрішніх органів. Тому надійнішим критерієм у діагностиці ожиріння є оцінка розвитку жирової тканини в організмі, для чого вимірюють товщину шкірної складки. На підставі цих вимірювань за допомогою спеціальних графіків і формул визначається відсоток жиру в організмі, а далі і його абсолютна маса в кілограмах.

У дітей найчастіше зустрічаються 2 форми: аліментарно-конституційне (75-97 %) та нейроендокринне (гіпоталамічне) ожиріння. На сьогодні нараховується понад 50 синдромів, що включають картину ожиріння. Для визначення форми ожиріння, окрім лікарського обстеження, здійснюють такі діагностичні заходи: рентгенівські знімки кісток зап’ястка (визначають кістковий вік, наявність остеопорозу, син- чи полідактилії), черепа (ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску, розширення турецького сідла), огляд очного дна, аналіз крові, аналіз сечі. У тих випадках, коли ожиріння не можна пояснити конституційними і аліментарними (харчовими, екзогенними, зовнішніми) причинами, рекомендується зробити додаткові обстеження.

На підставі індивідуального діагнозу складають раціональні схеми лікування і визначають прогноз захворювання.

Один з важливих компонентів комплексного лікування ожиріння – дієтотерапія, яка грунтується на зниженні калорійності харчування. Та при цьому слід забезпечувати потреби організму, що росте. У дієтичному лікуванні ожиріння в дитячому віці рекомендуються такі принципи:

    - дієтотерапія повинна бути тривалою;
    - зниження маси тіла треба забезпечувати протягом тривалого часу;
    - дієтотерапія не повинна порушувати фізичний і психічний розвиток дитини та перешкоджати нормальним фізичним навантаженням;
    - їжа має забезпечувати достатнє насичення, бути смачною і різноманітною. Оскільки харчовий режим обмежувати можна в певних межах, за якими відбуваються суттєві несприятливі зміни в обміні речовин, батькам слід ретельно виконувати рекомендації лікаря (педіатра, дієтолога).

У комплексному лікування ожиріння у дітей застосовують лікувальну фізкультуру. Напередодні призначення фізичного навантаження здійснюють функціональні проби (адже у огрядних дітей обмежені можливості серцево-судинної та дихальної систем) і визначають фізичну працездатність у дитини. Лікувальне плавання серед інших видів лікувальної фізкультури має ряд переваг: інтенсивне підвищення імунітету, зниженого у дітей з ожирінням, втрата тепла, а отже, енерговитрати особливо значні у воді. Дослідження показали, що у дітей першого року життя, які займаються плаванням, ожиріння не спостерігається.

Важливо, щоб оточуючі хворого діти (а втім, і дорослі) були досить рухливі, цікавились іграми, пов’язаними із значними і тривалими фізичними навантаженнями, не прагнули вживати солодощі.

Здійснюючи дієтотерапію з обмеженням жирів, необхідно вводити препарати жиророзчинних вітамінів А, D і Е. Показаний і вітамін С. Доцільно призначати огрядним дітям препарати цинку. Діти молодшого віку, знаходячись на низькокалорійній дієті, втрачають кальцій. Тому може виникнути потреба у призначенні відповідного препарату.

Можливість вживання препаратів анорексигенної дії допускається лише дітям старшим 6 років і тільки з дозволу лікуючого лікаря (!). Препарати на основі ефедрину чи гормону щитовидної залози в дитячому віці неприпустимі. Препарати щитовидної залози можуть призначатися лише за умови її недостатності, яка, проте, нерідко має прихований характер і повинна цілеспрямовано виявлятися. Один з важливих моментів профілактики ожиріння – захист дитини від надлишкового зростання маси тіла вже на етапі його внутрішньоутробного розвитку. Мова про раціональне харчування жінки з урахуванням нормальних показників зростання маси її тіла протягом вагітності. (контроль цього показника здійснюється, як правило, на протязі 6 місяців до пологів). Для організації профілактики ожиріння важливо враховувати фактори ризику народження дітей з великою масою тіла. Встановлено, що характерною особливістю дітей, народжених з масою 4500 г і більше, є схильність до ожиріння в 3-хрічному віці. Корені проблеми ожиріння дитини старшого віку і дорослого можуть сягати самих особливостей ранніх етапів онтогенезу.

Фактором профілактики ожиріння є метод раннього прикладання дитини до грудей, що сприяє збереженню природнього вигодовування.

Формування у дитини привальної харчової поведінки і раціонального рухового режиму, які повинні бути важливими компонентами виховання,- це важливий засіб попередження захворювання.

Необхідно редукувати надлишкову масу тіла у дитини до вступлення її в пубертатний вік. У пацієнтів старшого віку, у яких завершуються процеси росту, виявляється менше шансів “направити в ріст” надлишкову енергію, що міститься в жировій тканині.

Розподіл добового раціону при ожирінні, %
Прийом їжі 5-разове харчування 4-разове харчування
Сніданок:
перший
другий
...
30
10
...
30
15
Обід 35 30
Полудень 10 10
Вечеря:
перша
друга
...
10
-
...
10
5