Наркотик (наркотична речовина) (вiд грец. narcotico — зацiпенiлiсть) — включений до Переліку (далi — Перелік) наркотичних засобів, психотропних речовин i прекурсорів — речовина природного чи синтетичного походження, препарат чи матеріал (в т.ч. рослина). Перелік розробляється Програмою з контролю наркотиків ООН i затверджується Кабінетом Мiнiстрiв України. Наркотик може використовуватись легально (медичний препарат) і нелегально (як засіб «побутової психофармакології»).

З часів Міжнародної Опіумної Конвенції, підписаної декількома країнами в Гаазі у 1912 р., коли під контроль брався тільки опій, на початок ХХІ ст. кількість найменувань наркотичних і прирівняних речовин у Переліку збільшилася майже до 400. Серед існуючих реєстрованих наркотиків виділяють ряд груп: седатики, стимулятори, галюциногени, снодійні, анксіолітики тощо. На Європейському континенті початок великої хвилі розповсюдження немедичного вживання наркотичних речовин прийшовся на кінець 60-х — початок 70-х років ХХ століття.Сьогодні у Фінляндії, Швеції, Нідерландах 200 осіб на 100 000 населення вживають опіати, у Великобританії, Іспанії, Португалії – 400-600, в Італії та Люксембурзі – 600, що оцінюється відповідно як невисокий, високий та найвищий рівень наркотичного ураження населення. За рівнем залежності населення від опіатів Україна ввійшла до числа країн Європи з високим рівнем наркотичних проблем. . За станом на початок 2001 року можна констатувати, що в Українi вже немає жодного регіону, який би вирізнявся особливо низьким рівнем наркотичних проблем. На сьогодні процес збільшення кількості наркозалежних осiб у рівній мірі є характерним для урбанізованих та аграрних територій. Разом з тим, поки що традиційним регіоном винятково високої розповсюдженостi вживання наркотикiв залишається Днiпропетровська область, а в самій області найвищими темпами росту розповсюдженостi вирізняються міста Кривий Рiг i Днiпропетровськ. У м. Кривий Рiг темпи зростання реєстрованої захворюваностi на наркоманію є взагалі найвищими в країні. До другої групи територiй з порівняно меншою, але високою розповсюдженістю вживання наркотикiв, можна віднести Одеську, Донецьку, Миколаївську областi та м. Київ. Інші території входять до третьої групи, де зареєстрована розповсюдженiсть наркоманiї є ще меншою, але темпи зростання контингенту хворих є високими. Спроби реально оцінити розповсюдженiсть наркоманiї в Українi зроблені фахівцями Українського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної неврології та психіатрії (м. Харків) i Науково-методичного та клiнiко-реабiлiтацiйного центру з проблем хімічних залежностей (м. Київ). За їх оцінкою реальна кiлькiсть осіб в країнi, що вже хворіють та мають залежнiсть вiд опiатiв (саморобний мак та героїн), орієнтовно становить 155 тисяч Домінуюча тенденція в Українi - постійне зростання реєстрованої кiлькостi хворих iз залежнiстю вiд наркотикiв. Протягом 1991-95 років їх кiлькiсть зросла майже на 50%, у 1997-99 рр. — на 25%. Вибухоподібне збільшення кiлькостi наркозалежних осiб на початку 90-х рокiв ХХ століття перейшло у два взаємопов'язаних процеси: щорічне збільшення кількості таких хворих на 11-12% та значне розширення спектра наркотичних речовин, що використовують для немедичного вживання. Віковий аналіз контингенту реєстрованих наркозалежних показує, що майже всі з них є людьми активного віку, а бiльше 78% мають вік до 30-ти років. Середній вік вживачiв наркотикiв у країнi щорічно зменшується у середньому на 0,1-0,15 року Вживання наркотичних речовин в Українi має ряд особливих ознак, що вiдрiзняють його вiд вживання наркотикiв у багатьох iнших країнах. У першу чергу, бiльше половини наркотичних речовин (за даними опитування наркозалежних у м. Києвi) були придбанi не за грошi, а як бартерний розрахунок за рiзноманiтнi «послуги» (пiдготовка, перевозка наркосировини, проституцiя та iнше). Кримiнальнi та псевдокримiнальнi форми поведiнки багатьох вживачiв наркотикiв напряму пов'язані з iншим «феноменом», що є характерним для наркотичної ситауцiї в Українi. У той час, як вживання наркотикiв у бiльшостi суспiльств свiту є справою iндивiдуальною, в Українi наркотики в переважнiй бiльшостi випадкiв вживаються в групах, тобто вживання є справою колективною. Навiть не оцiнюючи очевиднi гiгiєнiчнi наслiдки таких форм поведiнки (передача iнфекцiй, септичнi проблеми тощо), не важко передбачити полегшене розповсюдження в таких групах вторинних кримiнальних стосункiв, знову-таки кримiнальних форм поведiнки, формування особливої групової “ментальності” та філософії. У 1990 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) прийняла поділ всіх профілактичних заходів на первинні, вторинні та третинні. Первинними заходами називаються такі, яких вживають у здоровому середовищі («із здоровими агентами»). Вторинні заходи діють за рахунок впливу на темп розвитку подій, перш за все, створення перешкод поширенню наркоманії та роботи з групами підвищеного ризику. Заходи третинної профілактики спрямовані на адаптацію всіх учасників подій до існуючої в них проблеми. В Україні профілактичні протинаркотичнi заходи радянських та ранніх пострадянських часів зводили третинну профілактику до лікування складних випадків захворювання на наркоманію після численних рецидивів та безрезультатного лікування i класифікували їх як «умовні», «запізнілу» профілактику. Лише деякi дослідники ділили вторинну та третинну профілактику на роботу відповідно з групами ризику i допомогу в лікувальних закладах для хворих на наркоманію. В країнах Західної Європи подібні ідеї домінують протягом останніх 25-30-ти років та зустрічаються в роботах великої кількості дослідників профілактична протинаркотична робота потребує різних форм забезпечення, в тому числі, i на рiвнi суспільної філософії та законодавства. В статті наведено сучасні дані щодо структури, змісту та значення, розвитку вищеозначених рівнів протинаркотичних профілактичних заходів; проводяться численні приклади щодо світового досвіду з цієї проблеми. Підкреслено, що профілактична протинаркотична робота потребує підтримки на державному рівні, зокрема в галузі законодавства. В Україні основний акцент у протинаркотичній роботі зроблено на роботі силових структур та системи охорони здоров’я у напрямку ліквідації наслідків вживання наркотиків. Чинне українське законодавство (дві статті Карного кодексу України та Кодексу про адмiнiстративнi правопорушення) орієнтує на необхідність заходів лише третинної профілактики, а саме концентрує увагу на боротьбі з кримінальними структурами чи примусовому лікуванні осіб з наркотичними розладами. Такі дії протирічать політиці ООН, основні положення якої викладені в доповіді 42-ї сесії Комісії ООН з наркотичних засобів. Розуміючи необхідність змін, Міністерство охорони здоров’я України ще в 1999 році внесло пропозицію до Кабінету Мiнiстрiв України про необхідність створення Концепції державної політики України щодо алкоголю та наркотиків. Проект вказаної Концепції розроблено i узгоджено в установленому порядку. Ця Концепція визначає основні напрямки політики України щодо наркотиків як суму заходів, що базуються на філософії зменшення нанесеної шкоди та складають збалансований комплекс заходів, спрямованих на зменшення попиту та пропозиції наркотичних речовин, систематизовані та цільові профілактичні дії з інформування та навчання різних верств населення, а також узгоджену діяльність різних органів влади, міністерств та відомств як на державному, так i на локальному рівнях.

А.М.Вієвський
Міський наркологічний диспансер
“Охорона здоров’я України” №1(4) 2002 с.56-61

Матеріал надано Українським центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи
01004, м.Київ-4,
вул. Горького, 19/21
Тел/факс 227-33-07, 220-15-71 220-05-11
e-mail: minf@ukrpost.net