Пасха – це свято радості
„Рухомість празника” – Пасха
Вербна неділя
Великий, або Страстний тиждень

Свячене. Крашанки та писанки
Українські вірування
Символи, які зображують на писанках
Богослужіння і церковно-народні звичаї
Великдень – родинне свято

Великдень – „Великий день”. Кажуть, що і сонце на дощах у той день не заходить, тому цей день такий великий. Все радуються і на небі, і на землі.

Воскресіння Христове святкуємо в Світлу неділю Пасхи. Це одне з найдавніших і найсвітліших християнських свят. Воно святкується урочисте з часів апостольських.

Пасха – це свято радості

Пасха – це свято радості для всіх: і для дітей, і для дорослих, і для живих, і для мертвих. Бо коли Христос воскрес, то цим Він переміг смерть та диявола, і ми тепер впевнені, що всі люди силою Його воскресіння воскреснуть. Воскресіння Христове утверджує нас у вірі, що життя людське не обривається, як нитка, що воно сповнене глибокого змісту і значення.

Для християн це найрадісніше й найурочистіше свято, бо воно дає нам надію, що через віру в воскреслого Ісуса Христа і ми воскреснемо й одержимо вічне життя.

До цього свята віруючі дуже старанно готуються.

„Рухомість празника” - Пасха

Великодневі дні не дотримуються певного числа – вони можуть бути зміщені в часі. В данному випадку мова йде про „рухомість празника”. Чим це зумовлено? Справа в тому, що ми нині користуємося календарним літочисленням, яке базується на сонячному році. Натомність місячний рік має тринадцять місяців. Відтак числа календарного і астрономічного ліку не співпадають. Святкування Великодневих свят провадяться лише за астрономічним циклом. Крім того, Пасха має обов”язково співпасти з молодим місяцем.

Вербна неділя

Неділю перед Великоднем звемо Вербною. У цей день жінки нарізали вербових патичків, несли їх до церкви, щоб святити. Галузки ці тримали як „помічні од недуг і грому”, ними можна було „Викликати у посуху дощ”. Для цієї мети брали лише червону вербу – шановане в Україні дерево, оскільки воно найпершим розпукується і, отже, оповіщає про весну. Є звичай „бити” кожного стрічного свяченою в церкві лозою. Є приказка: „Верба б”є, не я б”ю, від нині за тиждень Великдень”. Свячену лозу шанують, закладають у хаті за святі образи.

Великий, або Страстний тиждень

Тиждень до Великодня звуть Великим, або Страстним, бо в ньому відбувалися страсті Христові. Цього тижня віруючі дотримуються посту так само суворо, як і першого тижня Великого посту.

Найважливішим днем тиждня є четвер, який називається Чистим.

Рано-вранці віруючі прибирають у хатах, на подвір”ї, у стайнях – все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. У цей день стригуть дітей, щоб волосся не лізло та голова не боліла. Господині готують смачну їжу, печуть паски. Увечері в церкві відправляють Страсті. Віруючи тримають у руках свічки, повертаючись з церкви, намагаються донести додому запалену свічку, щоб вона не погасла. Полум”ям страстної свічки випалювали хрест у хаті на сволоці – щоб лиха нечисть хату обминала. Віруючи вірять, що страстна свічка має велику силу.

У Чистий четвер селяни кололи кабана, щоб на великоднему столі була шинка та ковбаса. Крім кабана, різали порося, бо, за старим звичаєм, в Україні разом з паскою в церкві святили й печене порося з хріном.

Велика П'ятниця, день смерті Христової, це майже святковий день. В суботу відвідують Божий Гріб, а пополудні вже і святять свячене.

У страстну п'ятницю віруючі нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви. Повернувшись з церкви, родина сідає обідати. Обід пісний, навіть риби не можна їсти. Майже нічого не дозволяється робити. Дозволяється пекти паску і садити розсаду капусти.

Поки паска не посв'ячена, їсти її не можна – гріх! Гріх і співати в Страсну п'ятницю.

Свячене. Крашанки та писанки

Свячене – це один із найважливіших знаків воскреслої радості. Особливе значення мають яйця, великодне печиво, обов”язково гірки зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей. Хрест – це головна прикраса свяченого.

У Великодну суботу готують крашанки.

Здебільшого фарбують яйця у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Шкарлупу з свячених яєць зберігать і використовують для обкурювання людей і худоби проти пропасниці. Крім крашанок, в окремих сім”ях розмальовують писанки.

Звичай виготовляти писанки та крашанки виник в Україні дуже давно, ще з дохристиянських часів. Це підтверджує випадково збереженний експонат, котрий датується ІХ століттям. Мова йде про писанку з назвою „Берегиня”. За свідченням фахівців, українське писанкарство – за художнім рівнем, багатющістю кольорів, довершеністю малюнків і сюжетністю – прирівнюється до знаменитих китайських та японських мініатюр.

Наші давні предки поклонялися сонцю. В ньому вони бачили і відродження природи, і життя. В яйці теж таїться зародок нового життя, а за формою воно - нагадує сонце. Отож і стало яйце символом відродження весняного сонця. Його і почали розписувати магічними знаками. Так з'явилася писанка.

Писанкарство на Україні було поширене в усіх без винятку регіонах. Кожна майстриня мала свої рецепти приготування рослинних барвників і оздоблення сюжетних малюнків. Це було нелегке заняття, що вимагало неабиякого хисту та уміння. За допомогою бджолиного воску і писала на яйцях виводилися вигадливі сюжети різнокольоровими барвами.

Виготовляли писанки переважно дівчата.

У давнину був звичай приходити до високопоставленної особи з якимось дарунком. Марія Магдалина, проповідуючи Христову науку, якось зайшла до двору римського кесаря Тиверія, подала йому червону крашанку зі словами: „Христос восрес!”, після чого почала свою проповідь. За її прикладом й інші християни в день Пасхи почали обдаровувати один одного крашанками чи писанками. Писанка і крашанка — це не одне й те ж. Крашанка з'явилася набагато пізніше від писанки. Крашанки їдять, діти граються ними у великодні ігри. Писанки ж ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка, їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.

Як із мертвої шкарлупи яйця з”являється нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя. Червона крашанка є символом нашого спасіння через пролиту на хресті кров Ісуса Христа.

Українські вірування:

Щоб писанки довго зберігалися, їх треба варити в Чистий четвер.

Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям – „щоб краще неслися”.

Символи, які зображують на писанках:

Спіраль - символ вічності S. Його зображали і у вигляді ластовиних хвостиків, а також на орнаменті з гарною весняною назвою Проліски.

Ламаний хрест - це древній символ сонця і вогню. Таку писанку дарували на вдачу та щастя.
Риба – символ Ісуса Христа. Це символ здоров'я.
Ружа - символ сонця. Таку писанку дарують на щастя.
Хрест - символ чотирьох стихій світу - вогня, води, повітря і землі. Зараз, це символом християнства.
Листя дуба - символ чоловічої сили, гідності і довголіття.
Мак - символ нев'янучої молодості та дівочої чарівності.
Яйце з
трикутником дарують на знак побажань достатку в оселі.
Яйце, на якому зображена
польова квітка, дарують молодій жінці, що готується стати матір'ю.

Страстна субота

Особливо клопітно жінкам у страстну суботу. Адже потрібно напекти пасок, нафарбувати яєць і посвятити їх у церкві.

У ніч на під Великдень парубки зазвичай розпалювали вогонь на найвищому пагорбі, або на майдані біля церкви. Вогнище робили великим, щоб його можна було побачити в сусідних селах.

Діти і старі, які залишалися вдома, спати не лягали. У хаті світло не гасили, воно горіло всю ніч, щоб його було видно ангелам, які літають над оселями.

За віруваннями, якщо в ніч під Великдень на могилі з”явиться палаюча свічка, то це знак, що душа покійника потрапила до раю.

Як тільки опівночі задзвонять дзвони, з усіх кінців села або міста народ поспішав до церкви на Божу службу.

Богослужіння і церковно-народні звичаї

Свято Христового Воскресіння багате своїми різноманітними й величезними Богослужіннями і церковно-народними звичаями. Дуже поширений серед українців звичай – благословення на Великдень їжі. Після тривалого посту Свята Церква дозволяє всіляку їжу, щоб люди одержували духовну радість і радість від земних дарів. Освячення пасхальної їжі відбувається урочисто, після святої літургії на церковному майдані.

З першими сонячними променями священик сповіщає: „Христос воскрес!”. Після врочистого обходу храму починали святити паски і крашанки. Потім люди розходилися по домівках, щоб сповістити про велику радість, вітаючи одне одного: „Христос воскрес!”. Їм відповідали: „Воістину воскрес!” – і цілувалися тричі.

Гсподар зі свяченої паски обрізав з трьох сторін скибочки, приказуючи: „Бог-отець, Бог-син і Богодух святий”. Ці окрайці тримали до закінчення свят й віддавали худобі. Натомність крашанками грали в „навбитки”.

Великдень – родинне свято

Загалом Великдень – родинне свято, а тому в гості майже не ходили. Лише молодь збиралася в центрі села, дівчата водили хороводи, а підлітки, набравши крашанок, грали в „навбитки”.

Свято Воскресіння Христового відбувається навесні, коли оновлюється природа і земля вкривається зеленню, квітами. Радість свята пронизує усіх рідних і близьких, навіть ворогів, бо й про них Церква співає: „Один одного обіймемо і назвімо братами і тих, хто ненавидить нас, простімо всім заради Воскресіння”.

Отже, згадаємо на Пасху, що людина повинна любити всіх і все:живу і мертву природу – людей, тварин, рослин, гори, річки й моря, бо все це – дар Божий для людини.

Використана література:
Кислашко О.П., Кислашко Я.О. Православні свята та народні звичаї. – К.:Грамота, 2003.
Скуратівський В.Т. Український рік. – К.:Веселка, 1996.
Кудіна Л.М. Від роду до роду. Народознавство. – Харків:Торсінг, 2002.