Із Зеленими святами на Україні пов”язано багато повір”їв про русалок. Русалії відзначають у перший четвер після Трійці.

Вважалося, що впродовж тиждня вони ходять по землі. Цей тиждень так і називався – Русальний, а четвер – день, коли ніхто не працював, щоб не розгнівати русалок, - Русалчин великдень.

У давнину це було вельми поетичне дійство, яке безпосередньо пов”язане з дохристиянським віруванням. За народними віруваннями, на свій великдень русалки виходили з води і дивилися, чи шанують їх люди. Якщо хтось працював, то вони могли наслати шкоду на поле. Цього самого дня на межах своїх левад господарі лишали окрайці хліба для русалок, господині розкладали на підвіконня гарячі паляниці, щоб їхнім духом русалки були ситі, а також розвішували по деревах полотно – русалкам на сорочки. Про це й у русальних піснях співалося:

Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка дівочок сорочки:
- Дівочки-сестрички,
Дайте мені сорочки,
Хоч не біленької,
Аби тоненької.

На Київщині в Русальний четвер, як тільки сходило сонце, дівчата йшли на жита. Вони брали з собою хліб, спечений із житнього борошна на свяченій воді. У полі дівчата ділили хліб порівну. Потім кожна дівчинка йшла на ниву у свого батька. Там на межі й клала той хліб для мавок – „щоб жито родило”.

Зустріч з русалкою вважалася небажаною – залоскоче на смерть того, хто порушив заборону і пішов у русальний день в поле, до лісу, ріки. На всяк випадок з собою брали оберіги – часник, любисток, полин. Таке саме зілля клали в хаті на підвіконні. А якщо треба було перейти воду, то спершу кидали полин або любисток і тільки тоді заходили у річку....

За народними оповідками, русалки-мавки ззовні вельми красиві, в них неодмінно має бути розпущене волосся й тонкий стан.Русалки живуть у воді, а мавки – лише в лісі або полі....
Серед русалок є лоскотниці – душі дівчат, що померли взимку. Маленька дитина, яка помирала на Троїцькі свята, теж ставала русалкою. А діти, що померли без хрещення, стають мавками.
На своєму великодневому святі русалки люблять гойдатися на деревах, а тому в деяких селах спеціально зв”язували дві берези, аби забавити русалок, щоб вони не чіпали людей.

На перший день Петрівки відбувалися проводи русалок. У цей день дівчата на полі, на житах, спільно частувалися. Після обіду вони розплітали коси, накладали вінки і співали:

Ой, проведу я русалочку до броду,
А сама вернуся додому....

Надвечір дівчата розкладали вогонь і разом з хлопцями стрибали через нього, веселилися, вибирали поміж себе русалку. Завершувалася забава плетінням вінків. Їх зберігали вдома і дарували іменинникам, щоб були здорові, як „зеленеє жито”.
Усюди на Україні проводи русалок відбувались у полі на житах. Робилося це для того, щоб накликати добрий врожай.

На Україні з давніх-давен встановися звичай напередодні Зелених свят поминати покійних родичів. За народними віруваннями, в час, коли квіткують жита, прокидаються мерці. Люди боялися, щоб із цвітом чогось лихого не сталося, тому просили мертвих допомогти їм, а на віддяку за це справляли на гробках обід-тризну, прикрашали могили клечанням.
У Зелену суботу поминали навіть самогубців, бо вірили, що і вони є охоронцями роду.
На Гуцульщині в цей день справляли „дідівну суботу”: святили в церкві молоко, сир, калачі і все це несли на цвинтар. Там обдаровували один одного свяченим – на помин померлих.

Петрівка, Петрів піст.

Початок Петрівки припадає на перший після трійчанського тиждня понеділок і триває до 12 липня. Про його походження побутує цікаве народне повір”я. Цей піст начебто встановив святий апостол Петро на прохання жінок, чоловіки яких на сінокосах поїдали всі молочні продукти, а тому це збіднювало сімейний бюджет. Петро в свою чергу переконав Павла, котрий завше тримався чоловічої сторони. Так виник один з найкоротших, але такий, що не регламентується особливими заборонами, постів. На Петрівку можна вживати скоромину. Очевидно, це пов”язано з важкою працею – сінокосом.