Кожна людина, незалежно від її стану здоров’я, наявності фізичного чи розумового порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від освіти здорових людей. Цей принцип відбитий у загальній декларації прав людини (1948 р.), у Конвенції про права дитини (1989 р.) і покладений в основу організації інтегрованого навчання дітей з особливими потребами, яке впроваджується з метою реалізації їхнього права на рівний доступ до якісної освіти та права вибору навчального закладу і форми навчання.

Інтегроване навчання, враховуючи індивідуальні відхилення розвитку, базується на тому, що кожен індивідуум гідний поваги внаслідок його унікальності і що всі діти мають право на самоствердження. Саме такі принципи лягли в основу Програми педагогічного експерименту «Інклюзивна освіта дітей з синдромом Дауна в дошкільних навчальних закладах», завдяки якій у жовтні 2007 року за підтримки державних структур було відкрито три інтегровані групи в дитячих дошкільних закладах №№ 662 та 291 Оболонського району Києва.

Проте дана стаття — не про саму Програму, її положення та зміст. Хотілося б описати не «суху» теорію інклюзивної освіти та її важливість для особливих дітей (про це, до речі, інформація в пресі вже з’являлася, і не раз), а розглянути вже наявний практичний досвід по реалізації даної Програми: узагальнити інформацію та описати роботу трьох інтегрованих груп за перший навчальний рік дії експерименту. В ході написання статті була проведена робота по збору звітної інформації серед спеціалістів, що працюють у вищезазначених інтегрованих групах, стосовно їхньої роботи з дітьми, а також проведений моніторинг серед батьків особливих дітей щодо інтеграції їхньої малечі в середовище однолітків.

Основою успішного проведення корекції і інтеграції дітей з порушеннями розвитку в соціум є комплексна психолого-медико-педагогічна діагностика кожної дитини з наступним створенням індивідуальних програм корекції та соціалізації. Освітньо-виховну роботу по пізнавальному розвитку дітей в інтегрованих групах садочків організовує ДЕФЕКТОЛОГ. Заняття по формуванню елементарних математичних уявлень, конструюванню, орієнтуванню у просторі педагог організовує в різних формах (у мікрогрупах, підгрупах, фронтально) та індивідуально.

«…Навчання відбувається в певній послідовності, але з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини. Завдання наступного рівня пропонуються дитині після того, як вона реально засвоїла завдання попереднього рівня, що враховується педагогом при плануванні наступного заняття», — зазначає Кобильченко Наталія, корекційний педагог інтегрованої групи ДНЗ № 662. Наведемо деякі успіхи її «особливих» вихованців.

Артем, 4 роки: сортує предмети за розміром, кольором, формою, орієнтується у просторі, гарно розрізняє кольори; будує за зразком із цеглин різні предмети, складає за зразком із паличок геометричні фігури; знає числа від 1 до 3, співвідносить число і кількість; приймає участь у сюжетно-рольових іграх (магазин, поліклініка, дитячий садок) під керівництвом дорослого з прийняттям однієї з ролей.

Богдан, 4 роки: виконує інструкції з трьох значимих слів; самостійно вибирає предмети за трьома ознаками (форма-розмір-колір); самостійно за схемою будує фігуру з 4-5 частин, вибираючи деталі з великої кількості запропонованих; знає послідовність рахунку до 5, вміє співвідносити номер і предмет; віддає перевагу самостійній грі з заданими правилами (парні картки, «Хто перший?», «Доміно»).

Ярослав, 5 років: виконує інструкції з трьох значимих слів, запам’ятовує і виконує інструкцію типу «Дай ляльці 2 огірка і помідор»; підбирає асоціативні пари, усно відповідає на питання типу «Що носять взимку — чоботи чи босоніжки?»; вміє рахувати до п’яти, вміє співвідносити номер і предмет; приймає участь в різних сюжетно-рольових іграх під керівництвом дорослого.

«Ми спостерігаємо позитивну динаміку в розвитку дітей нашої групи, — говорить Наталія Кобильченко. — Так, Богданчику вдалося перемогти деякі страхи. Він почав отримувати задоволення, виконуючи те, чого раніше боявся: наприклад, музичного супроводу на заняттях, гратися з дітьми в рухливі ігри, дуже боявся шуму, коли діти сміялися, кричали. Хлопчик став значно активнішим, краще включається у діяльність. Він навчився грати в ігри за правилами.

Артем почав не тільки спостерігати, але і частіше включатися в ігри інших дітей, зазвичай рухливі, хоча йому доступна й проста сюжетна гра. Артем також навчився грати за правилами.

Ярослав довго відмовлявся брати участь у наших заняттях, особливо творчих, він відвертався або втікав, надавав перевагу власній діяльності, хоча при цьому боковим зором спостерігав за нами. Хлопчик почав більше використовувати у спілкуванні мову, може сказати про свої бажання, з ним вже можна домовитися».

Цікаві думки стосовно особливостей адаптації дітей з порушеннями розвитку до дошкільного середовища висловлює вихователь інтегрованої групи ДНЗ № 291 Соловйова Катерина:

«Іван прийшов до нас у жовтні 2007 року. Був неконтактний, майже не реагував на дітей, не їв, самостійно не одягався, не гуляв з дітьми на вулиці, не приймав участь у групових заняттях та іграх. Пізніше він став звикати до персоналу та дітей. Це проявлялося у спостереженні за їх грою, поступовому звиканні до прогулянок на вулиці, спільному вживанні їжі. На даний момент хлопчик активно взаємодіє з персоналом — проявляє ініціативу в їжі, грі, гулянні на вулиці. Періодично включається в гру з дітьми, любить музичні заняття та фізкультуру. Але не без труднощів: нажаль, поки що Іван в колективному навчанні участі не бере».

Поряд з Іваном дану групу відвідує також хлопчик з синдромом Дауна Антон. «Антон, — зазначає Катерина, — коли прийшов, був тихою, спокійною, контактною дитиною. Міг сам себе обслуговувати. Участі в групових заняттях не брав. З часом хлопчик став більш активним у спілкуванні з дітьми та персоналом, з’явилося більше слів у мові, почав рідко і ненадовго включатися до групових занять. На сьогоднішній день Антон — лідер в компанії, бере участь у всіх іграх, діти з ним «на рівних». Любить співати, малювати і танцювати. Але дуже лінується на заняттях».

Важливі спостереження має вихователь даної групи щодо особливостей взаємодії в дитячому колективі звичайних дітей з дітьми з особливостями розвитку:
«У силу того, що, наприклад, Іван не дуже активно виявляє інтерес до дітей, звичайні діти (або, як ще їх називають, діти-норма) ставляться до хлопчика нейтрально, не проявляють до нього ні уваги, ні агресії. Але коли Іван виражає ініціативу, інші діти із задоволенням приймають його у гру, допомагають йому в побуті групи… Антон, як я вже говорила, зараз лідер. Тому звичайні діти проявляють до нього підвищений інтерес, люблять хлопчика, залюбки граються з ним, навіть повторюють за ним деякі його позитивні дії. Люблять гратися з Антоном у футбол, цікавляться ним за його відсутності».

І дійсно, питання взаємодії дітей звичайних з дітьми особливими є досить актуальним як для спеціалістів, так і для батьків. Адже за принципами Програми інклюзивної освіти позитив від перебування та виховання в інтегрованій групі отримують як особливі діти, так і звичайні. Стосовно особливих діток все зрозуміло: дитина не ізольована, навчається і виховується разом з усіма, вона у соціумі, має доступ до тих послуг, що й усі оточуючі. А щодо звичайних дітей, то у багатьох людей (у тому числі, деяких батьків) виникає питання: що дає інтегрована група звичайній дитині? Зупинимося на цьому питанні.

Наявність у нас в країні великої структури спеціалізованих дошкільних і шкільних закладів не вирішує проблеми адаптації і соціалізації в нашому суспільстві дітей з проблемами розвитку. Уявний розподіл суспільства на «хворих» і «здорових» не є гуманним. Кожній дитині потрібен світ, який сприймав би її в цілому, без будь-яких умов. Адже кожна дитина — це особистість, яка має свої особливості. Саме такий підхід може називатися «той, що приймає і розуміє» і є терплячим, оскільки лише в інтегрованому середовищі можлива взаємна толерантність: особливі діти отримують підтримку і реальне прийняття суспільством, що значно підвищує їх здібності і можливості. Здорові однолітки в інтегрованому середовищі з більшою ймовірністю виростають більш толерантними, комунікабельними, з більш адекватною самооцінкою, менш тривожними і агресивними, більш творчими, ніж діти у звичайних дитячих садках. Дитина, яка з малечку вміє приймати особливості (розвитку, зовнішності, національності, релігійних традицій) іншої людини, виростає толерантною.

Подібні якості у сучасному світі, де частішими стають акти насилля, нетерплячості і дискримінації соціально найменш захищених груп населення, дуже важливі.

Таким чином, збираючи та аналізуючи інформацію про досвід роботи інтегрованих груп Оболонського району, ми зосереджували свою увагу не тільки на результатах навчання та виховання дошкільнят за пройдений рік, а й розглядали зазначене вище питання особливостей взаємодії звичайних дітей та особливих.

Як відомо, інтегрована група — це ціла сім'я, яка складається з команди дітей та команди спеціалістів-професіоналів. Окрім корекційного педагога та вихователів, у групі працюють психолог та логопед. У продовженні статті ми зупинимося більш детально на досвіді роботи логопеда в існуючих інтегрованих групах.

Продовження публікації

Чечко Тетяна, заст. директора
з навчально-методичної роботи
Центру ранньої допомоги ГО «В дитячих долонях»