Mатеріали представлені в реферативному та повному обсязі

Сент-Винсентская декларация

Результатом совместного труда ВОЗ и Международной Диабетологической Федерации (МДФ) явилось опубликование в 1989 г. Сент-Винсентской декларации, цель провозглашения которой - качественное улучшение ведения больных с сахарным диабетом.
В декларации поставлены следующие задачи:
- сокращение случаев слепоты как осложнения сахарного диабета на треть и более;
- снижение числа больных в терминальной стадии почечной недостаточности, развившейся вследствие диабетической нефропатии, по крайней мере, на треть;
- снижение наполовину числа ампутаций конечностей вследствие диабетической гангрены;
- снижение заболеваемости и смертности больных сахарным диабетом от ишемической болезни сердца на основе специальной программы снижения факторов риска;
- достижение исходов беременности у женщин, страдающих сахарным диабетом, близких к таковым у здоровых женщин.

Анциферов М. Современные стандарты лечения больных сахарным диабетом 2 типа //Врач. - 2000.-№1.-С.6-8

Эффективность лечения больных СД во многом зависит от того, какие основные терапевтические подходы превалируют в практическом здравоохранении. Учитывая, что в настоящее время преимущественное развитие получает амбулаторная модель ведения больных с эндокринными заболеваниями, использование современной тактики лечения становится особенно важным для организации специализированной помощи на первичном поликлиническом уровне; первоочередное значение приобретают не вид выбранного лекарственного препарата, а достижение оптимального контроля гликемии и АД за счет рациональной терапевтической тактики. Указанные положения расширяют представления о современных стандартах лечения СД 2 типа и должны учитываться эндокринологами и терапевтами при планировании и организации лечебно-профилактической помощи больным.

Дни диабета (информация) // Диабетик.- 2000.- март-апрель.- С.8

Подчеркивается катастрофическое положение в Украине с обеспечением больных СД сахароснижающими препаратами; не хватает ни инсулинов, ни таблетированных препаратов. Анализы (контроль уровня сахара в крови) в самом лучшем случае проводятся не чаще 1 раза в месяц, на устаревшем оборудовании, дающем неверные результаты; у большинства больных нет возможности приобретать индивидуальные приборы и тест-полоски. В таких условиях нет достаточной компенсации заболевания, СД протекает лабильно, осложнения развиваются слишком рано и в слишком большом проценте случаев. Количество больных, нуждающихся в госпитализации, не уменьшается, что ведет к необходимости расходования больших средств на борьбу с осложнениями СД. В статье подчеркнуто, что первое, что необходимо сделать, это направить все усилия на создание на государственном уровне системы обучения больных СД.

Колесник Ю.М. и др. Новые подходы к лечению сахарного диабета 1-го типа (экспериментально-клиническое лечение) // Запорожский мед. журнал. - 2000. - № 1(2,3). - С.3-7

У хворих на цукровий діабет інтервальні гіпоксичні тренування покращують загальне самопочуття, показники центральної і периферичної гемодинаміки, а також сприяють посиленню синтезу ендогенного інсуліну, що дає можливість знизити дозу екзогенного гормону.

Караченцев Ю. І. та інш. Дослідження ефективності та безпеки нових вітчизняних інсулінів // Діабетологічний вісник.-2000.-№1.-С.4-5

Для дослідження ефективності вітчизняних інсулінів в Українському НДІ фармакотерапії ендокринних захворювань було проведене клінічне випробування 3-х свинячих монокомпонентних інсулінів пролонгованої дії - МК суінсуліну лонг, МК суінсуліну СП та МК суінсуліну ультралонг. Дію кожного препарату порівнювали з такою у хворих на цукровий діабет, які використовували аналогічний за тривалістю дії препарат інсуліну фірми "Novo Nordisk "(монотард МК, протофан МК, ультратард НМ).Дослідження проводили до призначення препаратів, на 7-10 день їх застосування та наприкінці випробування. В результаті проведених досліджень отримані такі результати: за ступенем цукропонижуючої дії препарати, що випробувались не поступались препаратам порівняння (МК суінсулін лонг - монотарду МК, МК суінсулін СП - протофану МК, МК суінсулін ультралонг - ультратарду НМ).Термін початку дії та виникнення компенсації вуглеводного обміну на тлі використання препаратів, що вивчались, відповідав загальноприйнятому; середні дози МК суінсуліну лонг та МК суінсуліну ультралонг суттєво не відрізнялись від середніх доз порівняння. Препарати добре переносились хворими. Негативної динаміки клінічних аналізів крові та сечі, ЕКГ, біохімічних показників не дуло відмічено.
Все викладене свідчить про перспективу широкого застосування вітчизняних інсулінів у нашій країні.

Лысенко Т.В., Белогурова Е.В. Синдром диабетической стопы / Мир медицины.-2000.-№9-10.-С.28-29

Синдром диабетической стопы (СДС) объединяет патологические изменения периферической нервной системы, артериального и микроциркуляторного русла, представляющие непосредственную угрозу развития язвенно-некротических процессов и гангрены стопы.
Синдром диабетической стопы -одно из серьезных осложнений сахарного диабета (СД), которое часто приводит к инвалидизации. Достаточно красноречиво об этом свидетельствует хотя бы тот факт, что риск развития гангрены стоп у больных с СД выше в 10-15 раз, чем у лиц, не страдающих сахарным диабетом. Профилактика диабетической язвы стопы и последующей гангренизации, организация специализированной -педиатрической - помощи больным СД являются необходимыми условиями в ходе лечения и достижения эффективной компенсации заболевания у пациентов этой группы. В настоящее время различают три варианта СДС:
1 Нейропатический - развивается преимущественно вследствие сенсо-моторной нейропатии и диабегической артропатии при условии сохранного магистрального кровотока.
2 Ишемический - возникает преимущественно вследствие макроангиопатии.
3 Нейроишемический - возникает вследствие сочетания обоих синдромов. При нейропатическом варианте СДС могут наблюдаться сенсорные нарушения. При этом в зависимости от преимущественного поражения различных нервных волокон может наблюдаться как повышение чувствительности (болевой, температурной), так и ее снижение . Моторная нейропатия характеризуется дисфункцией мышц стопы и голени, перераспределением мышечного тонуса в пользу разгибателей, что приводит к деформации стоп, изменению походки, механической перегрузке определенных участков стопы (в основном ее переднего отдела). Автономная нейропатия проявляется снижением функции потовых желез, с развитием сухости кожи и ее трещин, последующим инфицированием, а также нарушениями микроциркуляции (так называемая микроангиопатия). Вследствие тяжелой автономной нейропатии развивается избыточный периостальный кровоток, что на фоне остеопороза, травм стопы приводит к артропатии Шарко: асептическому разрушению костей стопы (чаще проксимальных отделов плюсневых костей и предплюсны). Так как чувствительность стоп снижена или отсутствует, пациент не замечает происходящих изменений. Ишемический вариант СДС связан с наличием диабетической ангиопатии нижних конечностей и окклюзионного поражения магистральных сосудов. Основным патогенетическим звеном является ишемия вследствие гипоперфузии тканей ниже места окклюзии и вторичные по отношению к ишемии микроциркуляторные нарушения, развивающиеся на фоне ряда реологических изменений. Диабетическая ангиопатия сосудов нижних конечностей имеет некоторые особенности по сравнению с облитерирующим атеросклерозом сосудов нижних конечностей: симметричность поражений, их мультисегментарность, дистальное расположение окклюзии.
Патогенез нейроишемического варианта СДС обусловлен развитием окклюзионного поражемия сосудов нижних конечностей на фоне нейропатических изменений. Поэтому данный синдром объединяет в себе черты двух предыдущих вариантов.

В связи с частым развитием СДС в условиях диабетологического центра введение приема врача-подиатра позволяет выявить ранние стадии развития осложнения и предупредить образование трофических язв. Во время приема врач проводит:
1. Осмотр стопы.
2. Диагностику полинейропатии на основании жалоб, данных визуального осмотра, инструментальных методов.
3. Диагностику ангиопатии на основании жалоб, данных визуального осмотра, с помощью ультразвуковой допплерографии (УЗДГ) сосудов стоп.
4. Рентгенологическую диагностику артропатии.

Ведение больных зависит от степени тяжести развития процесса. Основной задачей курации пациента без язв стоп являются профилактические мероприятия:
- Обучение правильному подбору обуви, правилам ухода за стопами.
- Обработка измененных кожных покровов стоп, ногтей и трещин, удаление гиперкератозов и натоптышей.
- Ортопедическая коррекция (биомеханическая разгрузка участков с наибольшим давлением).
- Консервативное лечение диабетической полинейропатии.

При средней степени тяжести можно и нужно использовать этиопатогенетическое лечение, при грубых нарушениях чувствительности патогенетическая терапия неэффективна, используется только симптоматическое лечение. В настоящее время препаратами выбора при этиопатогенетической терапии являются: витамины группы В, препараты а-липоевой кислоты, препарат Берлитион. Преимущество препаратов a-липоевой кислоты - эффективность при парестезии, болевой симптоматике при хронической болевой нейропатии. В меньшей степени a-липоевая кислота влияет на моторные расстройства. При внутривенном применении a-липоевой кислоты происходит не только уменьшение болей, но и улучшение показателей нейрональной функции (восстановление чувствительности). Для получения хорошего клинического эффекта рекомендуется следующая схема применения -липоевой кислоты: курс из 10 внутривенных инъекций (600 ЕД на 200 мл физиологического раствора, капельно) с дальнейшим приемом пациентом таб-летированной формы Берлитиона (по 600 ЕД/сут в течение 2 месяцев). Консервативное лечение ишемии нижних конечностей по согласованию с ангиохирургом.

В тех случаях, когда у пациента уже имеются трофические язвы, необходимы:
1. Обработка язвы (удаление гиперкератоидного вала вокруг язвы, некрэктомия; при наличии отделяемого - перевязки с некрасящими антисептиками - применение спиртовых растворов, раствора перманганата калия, орошение инсулином нецелесообразны).
2. Создание режима биомеханической разгрузки (костыли, ортопедическая обувь, стельки).
3. Антибактериальная терапия (назначается при наличии местных и/или системных признаков инфекции, остеомиелите, а в случае ампутации - в пред -и послеоперационном периоде). В ходе лечения пациенты наблюдаются 1раз в неделю. При неэффективности амбулаторного лечения в течение 3месяцев показана госпитализация. После заживления язвы наблюдение осуществляется один раз в две недели на протяжении трех месяцев, затем один раз в месяц на протяжении полугода. В связи с тем, что при сахарном диабете высок риск развития гангрены стопы, каждый пациент должен быть знаком с комплексом профилактических мероприятий, позволяющих его снизить. Больные должны иметь представление и о профилактических мерах более общего характера, направленных на предотвращение развития поздних осложнений сахарного диабета (ангиопатии, нейропатии). Прежде всего это хорошая компенсация сахарного диабета. Этот путь является единственно надежным, и его не могут заменить никакие назначаемые дополнительно лекарственные препараты. Поддержание компенсации невозможно без активного участия больного в лечении диабета, расширения его знаний о своем заболевании и обязательном проведении самоконтроля уровня гликемии или глюкозурии.

Современное понимание диабета (Программа "Профилактика диабета и его осложнений" на 2001 - 2005 годы в Санкт-Петербурге) // Диабет.- 2000.- №7.- С.1-3

Сахарный диабет является одним из наиболее частых хронических заболеваний. По данным Всемирной организации здравоохранения, его распространенность составляет 5 процентов; каждые 15 лет число больных сахарным диабетом в мире удваивается.
По оценкам Всемирной организации здравоохранения, диабетом страдает более 130 млн. людей. В России распространенность этого заболевания - около 2 млн. человек.
Вероятность возникновения осложнений у больных сахарным диабетом в 10-15 раз выше, чем у населения в целом. Поэтому сахарный диабет является проблемой, требующей принятия системы государственных мероприятий для ее решения. Именно поэтому в марте 1997 г. и в октябре 1998 г. в Санкт-Петербурге была принята городская медико-социальная программа "Диабет".
Качественная медицинская помощь на первичном уровне ( в соответствии с принятой Программой) будет сочетаться с возможностью получения консультаций специалистов. Если ранее такое комплексное обследование проводилось только в стационаре и связывалось с обязательной госпитализацией больного, то в рамках новой концепции развития диабетологической помощи предлагается организация межрайонных медицинских центров, в которых такого рода услуги будут оказываться амбулаторно. Принципиально новым в оказании диабетологической помощи в городе является организация на базе этих центров дневных стационаров интенсивной терапии.
Для обеспечения высокого качества лечебного процесса предусматривается оснащение этих стационаров современным медицинским оборудованием с соответствующим количеством необходимых расходных материалов и реактивов.
В целях предупреждения возникновения тяжелых осложнений диабета предусматривается также гарантированное обеспечение больных высококачественными человеческими инсулинами, причем их доля в общем объеме должна составлять не менее 70%.

С учетом необходимости создания единой системы диспансеризации детей и подростков, страдающих сахарным диабетом, было принято решение о создании городского амбулаторного диабетологического центра для детей и родителей со школой по обучению самоконтролю за ведением диабета. В Программе подчеркнуто, что в первую очередь необходимо обучить больных сахарным диабетом ежедневно и самостоятельно определять уровень глюкозы в крови (гликемический контроль), что существенно уменьшает риск развития осложнений и играет особую роль в компенсации диабета.
Мероприятия Программы, направленные на предупреждение тяжелых осложнений сахарного диабета, предусматривают проведение скрининга на диабетическую ретинопатию, определение группы риска по "диабетической" стопе, мониторинг больных сахарным диабетом на микроальбуминурию, а также регулярное определение комплексного показателя компенсации диабета -гликозилированного гемоглобина.
Примерно 70% больных сахарным диабетом нуждаются в адресной социальной помощи, однако, в силу ограниченных возможностей бюджетного финансирования, в рамках мероприятий Программы в первую очередь такая помощь проводится и будет проводиться детям и подросткам.
Принципиально новый подход к решению проблем диабета может быть реализован путем создания центров социальной и психологической адаптации, которые с полным на то основанием могут быть названы кризисными центрами для больных сахарным диабетом, поскольку это заболевание приводит к коренному изменению образа жизни и сопровождается постоянным стрессом.
Прообразом таких особых специализированных структур, направленных на решение задач социальной адаптации больных сахарные диабетом, служит центр "Диабет", созданный в 1999 году. В 2001-2005 годах планируется открыть филиалы центра во всех районах города.

Предполагается продолжить издание газеты "Диабет", выпускаемой с 1994 г., проводить регулярные радиопередачи и телепрограммы, посвященные тематике диабета, а также организовать выпуск массовым тиражом информационных материалов для населения по профилактике диабета и его ранней диагностике.
Традиционными должны стать "Дни диабета" и выставки "Диабет - образ жизни". Эти мероприятия дают возможность больным сахарным диабетом ознакомиться с последними достижениями диабетологии, современными средствами самоконтроля, новыми продуктами питания на сахарозаменителях. Принципиально новым является вопрос о разработке программы страхования лиц, страдающих сахарным диабетом, с целью обеспечения профилактических и лечебных мероприятий. Во всем мире значительная часть расходов на диабет компенсируется за счет медицинской страховки. В России подобная практика пока не существует.
Комплексный подход к проблеме диабета, реализуемый на уровне городской медико-социальной программы, утвержденной в качестве Закона, позволит, с одной стороны, увеличить продолжительность и улучшить качество жизни больных и, с другой стороны, сократить расходы городского бюджета на социальные выплаты по инвалидности и временной нетрудоспособности, получить дополнительные средства из федерального бюджета и других внебюджетных источников.

Таскер Р. *Амбулаторная помощь при диабете на пороге нового тысячелетия // Диабетик.- 2000.- янв-февр.- С.30-33

Одно из наиболее значимых изменений, которое имело место в управлении диабетом в последнее время, - это медленная эволюция ответственности за лечение, которая переходила со вторичного стационарного звена медицинской помощи на первичное, амбулаторное. Особенно это справедливо для инсулиннезависимых и пожилых пациентов, однако многие диабетические медицинские команды также пересматривают свой подход и к инсулинзависимым пациентам. Это означает, что медицинские команды первичного амбулаторного звена должны быть хорошо структурированы и обеспечивать своим пациентам с диабетом такую же помощь, как и в специализированных клиниках. В этом случае такие пациенты не будут нуждаться в госпитализациях.

Організація діабетологічної допомоги населенню ( матеріали представлені в реферативному та повному обсязі)

Хворостинка В.Н. (ред.) Руководство по эндокринным заболеваниям.- Х., 1999.- 359 с. Шифр ДНМБ Б-78172

В руководстве рассматривается анатомическая структура и функции эндокринных желез, секреция и метаболизм гормонов, их физиологические эффекты и механизм действия. Описаны современные представления об этиологии, патогенезе, клинике, диагностике и лечении эндокринных заболеваний.

Книга Уоткинса П. Дж. - одна из популярнейших в Великобритании книг серии "АВС". В нее включены вопросы этиологии, патогенеза, лечения сахарного диабета и его осложнений, оказания помощи при неотложных состояниях и при решении повседневных бытовых проблем больных диабетом.
Важное место в книге занимают вопросы взаимодействия служб оказания помощи больным СД на всех уровнях.

Уоткинс Питер Дж. Сахарный диабет / Пер. с англ.- М-СПб.-2000.- 96 с. Шифр ДНМБ В-5010

(Глава 19. Организация службы сахарного диабета: интегрированная помощь больным)

Лечение больных сахарным диабетом требует хорошей организации труда, энтузиазма и обязательности персонала. Существуют различные схемы проведения подобной работы, но без заинтересованности и желания трудиться успешного результата ждать не следует. Лучше всего наблюдать больных сахарным диабетом в специально организованных амбулаториях или больницах, где представлены все необходимые для длительного лечения службы. Идеальной стратегией обеспечения оптимального режима лечения является создание системы интегрированной помощи, обеспечивающей тесную связь врачей общей практики и специалистов стационаров. В этом случае больные могут обращаться ко всем сотрудникам большой группы поддержки больных сахарным диабетом, осуществляющей лечение и консультативную помощь.
Службы интегрированной помощи (СИП) больным сахарным диабетом хорошо развиты во многих регионах Великобритании и служат примером для врачей других специальностей, так как они не только оказывают эффективную помощь больным, но и обеспечивают идеальную связь между населением и амбулаторными лечебными учреждениями. Цель работы СИП - обеспечение оптимального режима ведения больных. Для этого должен быть налажен эффективный обмен информацией о больных, а персонал должен быть специально обучен. Неотъемлемой составной частью работ является постоянный обмен опытом. СИП нуждаются в постоянном внимании и контроле для совершенствования работы и определения путей дальнейшего развития. Очевидна и необходимость в научных исследованиях, обеспечивающих прогресс в будущем.

Требования к службе сахарного диабета
Больные сахарным диабетом нуждаются в комплексном обслуживании. СИП обеспечивает взаимодействие между поликлинической и больничной системами, решая следующие задачи:
1.установление диагноза и начало лечения;
2.обучение больных самостоятельному контролю течения сахарного диабета;
3.достижение оптимального контроля за проявлениями сахарного диабета;
4.скрининг и выявление осложнений;
5.лечение осложнений;
6.лечение больных с острыми и хроническими интеркуррентными заболеваниями;
7.обучение врачебного и сестринского персонала, входящих в службу сахарного диабета.

К условиям достижения этих целей следует отнести:
· Надлежащую работу центров помощи больным сахарным диабетом (ЦПБСД)
· Обеспечение специализированных отделений больниц литературой и учебными пособиями, проведение рабочих экспертиз;
· Организация районных служб сахарного диабета для координации работы врачей общей практики и стационарного звена.
· Обеспечение врачей и больных прямой телефонной связью со службами неотложной помощи. · Учет больных сахарным диабетом.
· Обеспечение поддержки со стороны специалистов, обеспечивающих лечение: ретинопатии; беременных; детей и подростков; синдрома диабетической стопы, включая патологию периферических сосудов; почечной патологии; нейропатии и импотенции.
· Надлежащую работу службы врачей общей практики: выделение специального времени для ведения больных сахарным диабетом; зачисление в штат врача-диабетолога; доступность всех необходимых лабораторных служб; наличие сестринского персонала, прошедшего специализированную подготовку; возможность проведения скрининга осложнений, прямой доступ к программе скрининга офтальмологических осложнений; возможность для специалистов-диабетологов проводить соответствующее обучение больных, давать рекомендации по диете и по уходу за ногами.

Показания для госпитализации в больницу при ЦПБСД
Надежная связь между поликлиническим участком и больницей - одно из решающих условий качественного лечения сахарного диабета.
Система госпитализации зависит от опыта персонала на местах. Следует выделить две группы больных, определяя необходимость госпитализации.
Группа I. Больные, которым, как правило, необходимо лечиться в специализированных клиниках: 1.больные ИЗСД; 2.все дети и подростки с сахарным диабетом; 3.больные, страдающие гипогликемическими состояниями; 4.все беременные, болеющие диабетом; 5.больные с выраженными осложнениями; 6.больные со значительными повреждениями стоп и/или сепсисом.
Группа П. Больные, которых госпитализируют в соответствии с принятой практикой на местах в следующих случаях:
1.больные, начинающие инсулинотерапию;
2.больные, которым не удается достичь адекватного контроля;
3.больные с впервые выявленным диабетом для обследования, обучения и начала лечения.

Прудіус П.Г. та ін. Епідеміологія та економіка цукрового діабету (мініогляд) // Ендокринологія.- 2000.- Т.5, №1.- С.109-114

Головним завданням епідеміології цукрового діабету (ЦД) є нагромадження і аналіз матеріалів, що стосуються етіології та патогенезу захворювання, з'ясування умов, які сприяли його виникненню, встановлення зв'язків з іншими хворобами та розподіл їх у часі. На основі цих даних опрацьовуються і пропонуються раціональні методи профілактики зі встановленням кількісних закономірностей формування захворюваності.
Зараз ЦД є однією з найбільш актуальних проблем клінічної медицини, що зумовлено широкою поширеністю, клінічним поліморфізмом, тяжкістю ускладнень. З кожним роком його частота неухильно зростає. Кількість хворих на ЦД у світі налічує більше 110 млн. чоловік. Щорічно загальна кількість хворих збільшується на 5-7 %. Так, наприклад, за даними органів охорони здоров'я США, щорічна частота захворюваності на діабет коливається від одного до восьми чоловік на 1 тисячу населення залежно від віку, тобто у віці до 44 років хворіє на діабет 1 % людей, а після 65 років - близько 9 % .
Велика кількість публікацій присвячена вивченню поширеності та захворюваності на ЦД у різних країнах світу. Всебічні дослідження цих критеріїв проводилися також в Україні. Розглядаючи найбільш важливі підсумки цих досліджень у рамках поставленої проблеми, слід зазначити, що спостерігається неухильне зростання кількості хворих по всіх областях. Так, якщо у 1978 р. число хворих на ЦД складало 365 тис. чоловік, то у 1988 р. кількість хворих зросла вдвічі і досягла 728 тис., а станом на 1 січня 1997р. - 890422 хворих, з них на інсулінзалежний ЦД - 120184 особи. Зростання кількості хворих, безумовно, зумовлює необхідність збільшення витрат на надання їм медичної допомоги.
Слід відзначити також суттєві відмінності у поширеності ЦД у різних областях України. Найбільш високі показники поширеності (вищі від 2000 на 100 тис. населення) зареєстровано у Черкаській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Донецькій та Одеській областях. Показники нижчі від середнього спостерігались у Волинській, Рівненській та Житомирській областях. Безумовно, ці критерії повинні бути враховані при виділенні коштів на лікування діабету. У Вінницькій області станом на 01.01.98 р. зареєстровано 32490 хворих, частка інсулінзалежного ЦД складала 3245 чоловік, з них дітей та підлітків - 216. За останні 5 років відмічено збільшення на 35,7% кількості хворих на ЦД.
Епідеміологічні дослідження виявили чітку різницю у поширеності основних двох типів ЦД:
інсулінзалежного (ІЗЦД, І тип) та інсуліннезалежного (ІНЦД, II тип). Кількість хворих на ІЗЦД у 6-7 разів менша, ніж на ІНЦД, але втрати суспільства на лікування цих хворих не менші.

Поширеність ІЗЦД істотно відрізняється у різних частинах світу. Найбільша частота його спостерігається в Європі та становить 0,2 - 0,3 % населення. Однак і серед різних європейських держав відмічаються помітні відмінності від найвищої у Фінляндії (35,3 на 100 тис. населення) до найнижчої у північних районах Греції (4,2 на 100 тис. населення).
Поширеність та захворюваність на ІЗЦД у різних областях України також має значні відмінності. За даними на 1996 р. перший показник коливався від 198 у Житомирській області та Автономній Республіці Крим до 408 на 100 тис. населення у Черкаській області, другий - від 4,5 у Кіровоградській до 14,6 у Харківській і Херсонській областях.
ІЗЦД - хвороба молодого віку, тому інформація про захворюваність ним у світі переважно стосується осіб, молодших від 15 років, рідше - від 18-20-літнього віку. У 25-50 % хворих Північної Європи та Північної Америки діагноз ІЗЦД встановлюють у віці до 15 років. Дані різних країн Європи свідчать про збільшення загальної захворюваності дітей, хоча у деяких регіонах (Норвегія, Іспанія) цей показник за 10-20 років практично не змінювався. Подібні дані про стабілізацію захворюваності на ЦД у дітей мають місце і в Україні. Разом з тим, були зареєстровані "епідемічні стрибки" захворюваності в 70-80-х роках у Шотландії, Швеції, Фінляндії, Австрії.
Виходячи з цих даних епідеміологічних досліджень захворюваності на ІЗЦД, можна створити приблизну модель розподілу частоти цього типу діабету у світі, виявити умови підвищеного ризику виникнення цієї патології. Так, більш високий ризик захворіти на ІЗЦД мають представники білої раси і, зокрема, корінні мешканці Північної Європи. Крім того, ризик вищий для мешканців районів з низькою середньорічною температурою, для дітей пубертатного віку з деяким переважанням захворюваності у хлопчиків.

За даними світової статистики, від ІНЦД страждає до 12 % дорослого населення. Щорічний темп приросту захворюваності високий: так, у Росії він складає за 10 років 16,5% (у старших вікових групах - 3-4 % за рік). Відмічається чітка тенденція до "омолодження" контингенту хворих на ІНЦД, але їх виявлення у віковій групі 40-50 років - найменше (реальна захворюваність на ІНЦД у чоловіків цього віку в 3,5, а у жінок - в 4 рази більша від зареєстрованої).
При розгляді епідеміологічних аспектів ІНЦД дослідники спеціальної групи ВООЗ з вивчення епідеміології ЦД на підставі отриманих результатів встановили:
- серед дорослого населення всього світу розвивається епідемія діабету;
- виявлена тенденція до розповсюдження діабету, очевидно, пов'язана з особливостями способу життя населення, а також із соціально-економічними змінами, що відбуваються;
- найбільший ризик захворіти має населення країн, що розвиваються, а також етнічні меншини і групи малозабезпечених осіб в індустріальних країнах.

Як вказано у доповіді Комітету експертів з питань цукрового діабету ВООЗ, а також у працях вітчизняних та зарубіжних авторів, хворі, які знаходяться на обліку, та ті, що отримують медичну допомогу, становлять лише невелику частину хворих на діабет. У багатьох випадках перебіг захворювання безсимптомний і залишається невиявленим. Проведені у різних країнах обстеження населення показують, що співвідношення зареєстрованих і хворих на діабет, які вперше були виявлені, коливається у межах від 1:1 до 1:5 і навіть 1:10 (Індія). Багато хворих звертається до лікарів уже з вираженими клінічними проявами ЦД, а нерідко, з наявними ускладненнями його, коли профілактичні засоби уже малоефективні. Саме тому, найважливішим моментом є раннє виявлення ЦД. Національні програми обстеження населення з метою раннього виявлення діабету передбачають, поряд із вивченням поширеності, спеціальне дослідження його факторів ризику.
Виділення серед населення популяційних груп у яких підвищена імовірність виникнення ЦД, та цілеспрямоване їх обстеження сприятимуть більш ранньому виявленню захворювання і, отже, своєчасному і ефективному лікуванню.
Серед найбільш значущих чинників ризику більшість авторів виділяє вік понад 40 років, ожиріння, наявність серцево-судинних захворювань, зумовлених атеросклерозом і гіпертонічною хворобою, наявну щодо цукрового діабету спадковість, у жінок - народження дитини масою понад 4 кг. Економічні втрати суспільства від захворювання на ЦД визначаються частотою патології у працездатному віці. Проаналізовано цей показник і в Україні. Він складає 1019 на 100 тис. населення.
Порівняння його з показником поширеності ІНЦД серед усього населення засвідчує, що переважна кількість захворювань припадає на працездатний вік. Зменшення кількості випадків захворювань, особливо у працездатному віці, буде поліпшувати економічну ситуацію.
У значної кількості хворих на ЦД можуть розвиватися судинні ускладнення, що будуть призводити до втрати працездатності. Статистичні дані відносно частоти розвитку діабетичної нефропатії, ретинопатії, виразки і гангрени нижніх кінцівок та інших ускладнень у різних публікаціях часто відрізняються, що залежить від точності їх обліку, методів дослідження, критеріїв діагностики. Основними ускладненнями ЦД є: ретинопатія, нефропатія, нейропатія, кардіоваскулярні хвороби, виразка і гангрена нижніх кінцівок. Так, після 15 років тривалості ІЗЦД ретинопатія розвивається у 100 % хворих; 2 % хворих сліпнуть, а у 10 %, як результат ретинопатії, глаукоми і катаракти, розвивається тяжка візуальна недостатність.
Нейропатія спостерігається приблизно у 70 % хворих на діабет. Автономна нейропатія призводить до дисфункції сечового міхура та імпотенції (10 % чоловіків). Наприклад, у Великій Британії у 1996 р. із 218 чоловік у віці до 50 років, хворих на ІЗЦД, померли від ниркової недостатності - 59 (27 % ). Біля 40 % хворих на ІЗЦД віком до 50 років мали кінцеву стадію ниркової недостатності. Багатьма дослідниками доказано, що хворі на ЦД мають ризик розвитку серцево-судинної патології у 2-4 рази вищий, ніж інші хворі. Так, ішемічна хвороба серця ( по даним США) розвивається у 7,5-20 % хворих на діабет у віці після 45 років. Ризик розвитку інфаркту міокарда становить від 10 до 24 %. Незважаючи на те, що за останні роки завдяки досягненням медицини знизилася смертність та кількість серйозних ускладнень після інфаркту міокарда у осіб, хворих на ЦД, прогноз після перенесеного інфаркту міокарда залишається значно гіршим, ніж у хворих без діабету. Так, виживання більше одного року після інфаркту міокарда в осіб, хворих на ЦД, становить 47 %, а в осіб без діабету - 72 %. Повторний інфаркт міокарда розвивається у 72 % хворих на діабет та у 44 % хворих без діабету.

Епідеміологічні дані про частоту розвитку діабетичної виразки, гангрени та інших уражень часто коливаються, тому що вони залежать від методів дослідження та критеріїв діагностики. За даними Московського центру з надання допомоги хворим з діабетичною ступнею, частота виразок при ЦД становить 6-12 %, при цьому саме діабет залишається основною причиною ампутацій нижніх кінцівок у багатьох країнах. Тільки в США ампутації у хворих на діабет складають 50 % від загальної кількості (60 000) ампутацій при судинній патології.
В Україні у 1996 р. зроблено майже 16 тис. ампутацій, тобто на 100 тис. населення припадає 31 ампутація за рік. Звертає на себе увагу велика частота смертності серед цієї категорії хворих. Кількість померлих - 1860 (11,5%). Характерно, що 2/3 всіх ампутацій виконується при судинних ураженнях ніг. З них 4300 ампутацій зумовлено ускладненнями ЦД.
Очевидно, що ЦД стає найгострішою медико-соціальною проблемою для будь-якої країни. Тому у 1989 р. у місті Сент-Вінсенті (Італія) під егідою ВООЗ і Міжнародної діабетичної федерації відбулася зустріч представників органів охорони здоров'я та Асоціацій хворих на ЦД усіх європейських держав. На цій зустрічі була прийнята Декларація, яка передбачає вироблення на європейському, національному і місцевому рівнях планів профілактики, виявлення та лікування ЦД, його ускладнень. Цією ж Декларацією поставлено завдання протягом 5 років знизити рівень ампутацій нижніх кінцівок на 50 %. Відділ охорони здоров'я визначив завдання - до 2000 року знизити рівень ампутацій у хворих на ЦД до 40 % .

Захворювання на ЦД завдає великої соціально-економічної шкоди, що визначається витратами на медичне обслуговування і соціальне забезпечення (у зв'язку з втратою працездатності, інвалідністю, передчасною смертю хворих). Економічні витрати на лікування ЦД та його ускладнень для закладів охорони здоров'я всіх країн складають дуже велику частку від загального кошторису. Сьогодні "епідемія" діабету поглинає близько 10 % національних бюджетів охорони здоров'я. Так, на лікування діабетичної ступні лише у США ці витрати становлять 500 млн. доларів, а в Англії - 13 млн. фунтів стерлінгів. Щорічні витрати на ампутації нижніх кінцівок у США складають 25 млн. доларів, у Швеції - 43 млн. доларів. Дослідження, проведені у Швеції, показали, що при ефективному консервативному лікуванні (без ампутацій), економія коштів складає майже 80 % без урахування емоційних, професійних та економічних витрат пацієнтів та їх сімей, які тягне за собою ампутація. Світова статистика в той же час свідчить про те, що при адекватному консервативному лікуванні заживає 90 % нейропатичних і 50-70 % нейроішемічних виразок. Ці дані підтверджують важливість ранньої діагностики, лікування та профілактики діабетичної ступні.
За даними спеціалістів охорони здоров'я США, хворі на діабет займають 5,8 ліжко-днів на особу в рік у порівнянні з одним днем у осіб, нехворих на діабет. Госпіталізація - найголовніший компонент прямих витрат (83%). Витрати, пов'язані зі смертністю, становлять більшу частку непрямих витрат (58 %). Особи, хворі на діабе