АКАДЕМІЯ ПЕДІАТРІЇ США

Комітет з питань клінічного догляду

Норми повітряного та наземного транспортування педіатричних пацієнтів


Педіатрична транспортна система повинна бути спроможною швидко надавати найсучасніший педіатричний кваліфікований догляд біля ліжка пацієнта в критичному стані у відправляючій лікарні та підтримувати цей рівень догляду під час транспортування в приймаючу лікарню. Лікарі й інші особи зі спеціальними знаннями в сфері педіатричного транспортування розробили особливі рекомендації для педіатричних транспортних систем.(1-9)

Комітет з питань клінічного догляду Академії педіатрії США (ААР) при співробітництві з експертними консультантами пропонує наступні норми для педіатричного транспортування. Ці рекомендації потребують періодичного перегляду стосовно нового обладнання, технік та даних, залучених в цій швидко прогресуючій сфері. Деякі з цих рекомендацій можуть потребувати змін для відповідності місцевим обставинам. Це викладення змінює та доповнює попередньо опубліковану частину керівництва ААР «Клінічний догляд за дітьми та підлітками».(10) Неонатальні транспортні системи мають багато однакових характеристик.

ОПТИМАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ ПЕДІАТРИЧНОЇ ПОВІТРЯНО-НАЗЕМНОЇ СИСТЕМИ

Найважливішими компонентами педіатричної транспортної системи є медичний контроль з боку кваліфікованого педіатричного спеціаліста та медична транспортна команда, що складається із осіб, що мають достатню кваліфікацію для догляду за критично хворими дітьми під час транспортування. Хоча педіатрична транспортна система може мати спільні компоненти з системою транспортування дорослих пацієнтів (наприклад, станція відправлення, транспортні засоби, медичні техніки служби невідкладної допомоги), вона повинна мати власного медичного керівника, власний протокол, транспортну команду, спеціально треновану в догляді за педіатричними пацієнтами в критичному стані, й відповідні обладнання та ресурси для догляду за педіатричними пацієнтами.

Оптимальна педіатрична транспортна система має в наявності як повітряні, так і наземні карети швидкої допомоги, комбіновані в гнучку та координовану систему. Три фактори є аргументами на користь такої системи:

1. Педіатрична транспортна система повинна бути спроможною відреагувати на будь-який виклик способом транспортування, який дозволить оптимальний медичний догляд. Для деяких критично хворих педіатричних пацієнтів швидкість транспортування буде найвищим пріоритетом. Однак для більшості педіатричних пацієнтів, що потребують перевезення, інші фактори будуть більш важливими.

2. Зміна погодних або дорожніх умов часто впливає на належний спосіб транспортування.

3. Педіатрична транспортна система повинна транспортувати критичну кількість пацієнтів для підтримки навичок членів команди. Комбінована повітряно-наземна система може в багатьох ситуаціях дати системі можливість досягти критичного об’єму транспортувань, якого неможливо досягти при розділенні таких систем, що працюватимуть окремо.

Додатково до способу транспортування інші важливі аспекти ефективної педіатричної системи включають:

1. Чітко визначені протоколи щодо специфічних клінічних ситуацій.

2. Ефективний зв’язок між приймаючою та відправляючою лікарнею і транспортним засобом. Він може координуватись комунікаційним центром, укомплектованим на постійній основі тренованими диспетчерами. Це полегшує комунікацію між приймаючою лікарнею, відправляючою лікарнею, транспортною командою та додатковими службами підтримки, такими як служба безпеки.

3. Транспортні засоби, які забезпечують адекватний простір, контроль клімату, безпеку та джерела енергії.

4. Автономне мобільне обладнання для інтенсивного догляду.

5. Детальні протоколи щодо:

  •  вибору автомобіля або літака, що підходить для конкретного випадку педіатричного транспортування;
  •  специфічних неклінічних ситуацій, таких як поломка транспортного засобу та вимоги члена або членів сім’ї їхати в транспортному засобі.

6. Збір даних для оцінки та підтримки програми зворотного зв’язку та пропагандистської програми.

7. Програма зворотного зв’язку та пропагандистської програма для заохочування координації догляду між приймаючою лікарнею, відправляючою лікарнею та  транспортною системою.

8. Калькуляційний відділ для забезпечення методу встановлення оплат та виставлення рахунків з можливістю співпрацювати з державними агенціями та третіми сторонами-платниками.

ПЕРСОНАЛ

Ключем до успішної транспортної системи є відбір та тренування відповідного персоналу. Персонал команди потрібно вибирати за їхні медичні навички та їхні здібності чутливо співпрацювати з персоналом приймаючої та відправляючої лікарень, з батьками та один з одним.

Персонал, обраний для конкретного медичного транспортування, та їхні обов’язки будуть різнитися в залежності від діагнозу та клінічного стану пацієнта, а також від наявності різних типів персоналу в конкретній системі.

Склад транспортної команди може різнитися від ситуації до ситуації та буде визначений педіатром, який відповідає за конкретне транспортування. Потрібно встановити специфічні критерії для визначення складу команди для конкретного транспортування. Вибір команди робиться з резерву персоналу, тренованого в педіатричному транспортуванні. Цей резерв включає лікарів (щонайменше рівня PL-III), медсестер, лікарів органів дихання та медичних техніків служби невідкладної допомоги. Для пацієнтів зі складними проблемами повинна бути можливість залучити в якості члена команди педіатра інтенсивної терапії.

Члени транспортної команди повинні бути треновані та компетентні в двох сферах, а саме не тільки в догляді за педіатричними пацієнтами в критичному стані, але й втранспортній медицині, вправляючись з ресурсами та обладнанням, необхідним для транспортного засобу, знаючись на фізіологічному впливі транспортування на пацієнта та на обмеженнях, пов’язаних з транспортним обладнанням.

Серед факторів, які впливають на вибір членів медичної транспортної команди, є такі:

  1.  Формальні тренування та компетенція в педіатричному наземному та повітряному транспортуванні – всі члени повинні завершити заплановану формальну тренувальну програму, схвалену медичним керівником та доповнену практичним тренуванням. Курс повинен бути належної тривалості та наповненості, щоб покрити всі обов’язки, пов’язані з доглядом та контролем педіатричних пацієнтів під час транспортування, а також всі технічні навички, необхідні для невідкладної допомоги, операцій під час транспортування, адаптації до фізичного середовища транспортного засобу та фізіологічних наслідків транспортування пацієнта.

  2.  Фізичні обмеження – потрібно приймати до уваги фізичні та емоційні обмеження, оскільки вони можуть загрожувати спроможності члена команди функціонувати ефективно на своїй посаді. Серед факторів, які також треба приймати до уваги, є загальний фізичний стан, реакція на стресові ситуації, спроможність протистояти стомленості, чутливість до рухових захворювань, фізична спритність, ентузіазм та відданість.

  3.  Зареєстровані медсестри та лікарі органів дихання, що беруть участь в транспортуванні, повинні мати щонайменше один рік досвіду в догляді за педіатричними пацієнтами в критичному стані.

Направлення здійснюються та схвалюються скоріше на основі оцінки відправляю чого лікаря, ніж на базі специфічного набору критеріїв. Доведено, що оцінка лікаря є більш ефективною основою для транспортування, ніж специфічні медичні вказівки. Часто складним видається встановити реальний стан пацієнта по телефону. Загалом пацієнт потребує перевезення, якщо за оцінкою лікаря відправляючи лікарня немає персоналу та/або засобів для забезпечення оптимального постійного догляду. Вказівки для відправлення повинні базуватись скоріше на медичному стані згідно з попередньо встановленими домовленостями, ніж на економічних умовах, часі дня або дні тижня.

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ВИБОРУ СПОСОБУ ТРАНСПОРТУВАННЯ

Вибір способу транспортування обумовлюється наступними чинниками:

  1.  Оптимальний час транспортування між лікарнями, залежним від природи та складності клінічного стану пацієнта.
  2.  Наявність транспортного засобу та персоналу.
  3.  Географія регіону.
  4.  Погодні та дорожні умови.
  5.  Вартість.

Перший фактор має першочергову важливість. Якщо медичний стан пацієнта нестабільний, навіть мінімальне скорочення часу транспортування до приймаючої лікарні надання переваги одному із способів транспортування перед іншим може врятувати життя.

Загалом для пацієнтів, що потребують рятувальних процедур, які можуть бути виконані лише в приймаючій лікарні (наприклад, видалення внутрішньочерепної гематоми), різниця в часі транспортування (в порівнянні між повітряним та наземним) повинна бути швидко визначена та використана в якості головного визначального фактора при виборі способу транспортування.

Загалом рекомендовано, щоб великі міські-приміські регіони мали в наявності гелікоптери та наземні карети швидкої допомоги, а служби, що обслуговують сільські регіони, повинні мати наземні карети, гелікоптери та аероплани швидкої допомоги.

Дані щодо порівняння безпеки різноманітних способів медичного транспортування відсутні. Наземні карети швидкої допомоги повинні рухатися на швидкостях, що відповідають дозволеним межам; сирена та сигнальні вогні швидкої допомоги повинні використовуватись лише у випадках, коли вони можуть допомогти проїхати зайняті перехрестя без затримки руху. Повітряні транспортні засоби повинні додержуватись погодних та злітно-посадочних обмежень. Надмірна поспішність зазвичай є небезпечною та може привести до зворотних результатів.

При виборі транспортного оператора (наземного або повітряного), потрібно ретельно вивчити записи щодо безпеки, доступності, фінансової стабільності та додержання федеральному законодавству та законам штату.

Кожний спосіб транспортування має свої переваги та недоліки:

1. Наземна швидка допомога.

-  Переваги включають:

  • наявність в будь-якому місці;
  • лише два переміщення пацієнта на маршруті (з лікарні до карети швидкої допомоги та з карети швидкої допомоги до лікарні);
  • більше можливостей за умови надзвичайної ситуації змінити (припинити) транспортування в лікарні, розташованій в середині маршруту;
  • адекватне середовище для мобільного інтенсивного догляду;
  • відносно низькі витрати на утримання.

- Недоліки включають:

  •  збільшений час транспортування, коли дистанція велика;
  •  мобільність обмежена дорогою, дорожніми умовами та погодними умовами; 
  •  не всі стандартні карети швидкої допомоги мають адекватне енергозабезпечення, вакуумне та вентиляційне обладнання.

2. Гелікоптер.

Переваги включають:

  •   швидкий час транспортування та;
  •   можливість дістатися інших недоступних регіонів.

-Недоліки включають:

  • необхідна адекватна не захаращена площадка для приземлення (вертодром);
  • якщо визначена площадка для приземлення не прилягає до лікарні, необхідне перевезення пацієнта та обладнання для наземної карети швидкої допомоги;
  • обмежений запас палива звужує маршрут до 150 миль,
  • простір в кабіні обмежений;
  • шум та вібрація можуть заважати моніторингу пацієнта;
  • відсутня здатність герметизувати кабіну;
  • витрати на утримання дуже високі.

3. Аероплан.

Переваги включають:

  • швидкий час транспортування на великі дистанції;
  •  можливість пролетіти над або повз непогоду;
  •  може бути доступною герметизація кабіни;
  •  розмір кабіни достатній для моніторингу та догляду за пацієнтом; таким чином, зазвичай можна розмістити повну транспортну команду.

-Недоліки включають:

  •  не менше чотирьох переміщень пацієнта та обладнання (з госпіталю до наземного транспортного засобу, звідти до повітряного транспортного засобу та навпаки);
  •  необхідні злітно-посадочні смуги достатньої довжини;
  •  аеропорт може знаходитись у віддаленні від відправляючої або приймаючої лікарні, що створює потребу в наземній кареті швидкої допомоги або гелікоптері;
  •   високі витрати на утримання.

ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ПЕДІАТРИЧНОГО МЕДИЧНОГО ТРАНСПОРТУВАННЯ

Вибір обладнання визначається специфічними типами очікуваного транспортування. Транспортна команда повинна мати з собою все обладнання та всі ліки, необхідні для стабілізації та транспортування; відправляючи лікарні можуть мати обмежені ресурси та можливості.

Обладнання повинно відповідати наступним нормам наземного та повітряного транспортування:

  1.  Забезпечити можливість педіатричної підтримки життя в умовах транспортування.
  2.  Бути автономним, легким та портативним.
  3.  Бути таким, що легко чиститься та зберігається.
  4.  Бути укомплектованим для забезпечення безперервного критичного догляду під час входу та виходу з карети швидкої допомоги та літального апарату.
  5.  Мати портативне автономне енергозабезпечення на подвійний очікуваний час транспортування.
  6.  Мати можливість підключення до електромережі.
  7.  Не заважати електромагнітно навігаційним та комунікаційним системам.
  8.  Бути міцним для протистоянням серйозним механічним, термальним та електричним впливам та неодноразового використання.

Для найменших дітей може бути необхідним забезпечити інкубатор на батареях, який легко проходить в стандартні двері лікарні, може бути завантажений в стандартну карету швидкої допомоги двома особами, надійно встановлюється на рельсову систему карети швидкої допомоги. Інкубатор повинен мати відповідні кріплення для всіх компонентів, що вважаються частиною транспортною системою, та можливість прямого під’єднання до кисневого та енергопостачання.

Якщо агрегат потребує 2,585-мм рт.ст. (50-psi) джерело кисня, тоді він повинен під’єднуватись прямо до кисневої системи карети швидкої допомоги через стандартне з’єднання. Якщо 2,585-мм рт. ст. (50-psi) джерело кисня не є необхідним, тоді транспортний засіб повинен бути обладнаний стандартним вимірювачем потоку кисню, що може постачати потік в 15 л/хв. Вимірювач потоку повинен мати єдиний стандартний адаптер, за допомогою якого вентиляційна система агрегату може бути під’єднана. Наземні та повітряні компоненти, що використовуються, повинні бути в змозі постачати адекватну кількість кисню на подвійний очікуваний част транспортування. Агрегат повинен зберігати фізичну цілісність при гальмуванні з перевантаженням в 4 g в вертикальному та горизонтальному напрямках.

Певне обладнання повинно мати енергопостачання від батарей та бути незалежним від енергопостачання наземного або повітряного транспортного засобу. Якщо енергопостачання транспортного засобу є легко та швидко доступним для використання, незалежного енергозабезпечення від батарей повинно вистачити на дві години. Якщо енергопостачання транспортного засобу не є легко доступним, незалежного енергопостачання від батарей повинно вистачити на подвійний розрахований час транспортування.

Всі медичні ресурси та обладнання повинні бути оцінені до транспортування та бути сумісними один з одним та з обладнанням наземного або повітряного засобу транспортування, що використовується. Всі медичні ресурси та обладнання повинні відповідати федеральним вимогам та законам штату, а також нормам Федеральної авіаційної адміністрації щодо небезпечних матеріалів. Все обладнання повинно бути спроможним працювати під впливом повного спектру температур та атмосферних тисків, передбачуваних під час транспортування.

Для повітряного транспортування всі медичні ресурси та обладнання повинні мати ярлик щодо часу ефективного функціонування та їхньої спроможності на конкретних висотах. Кожний балон з киснем повинен мати ярлик щодо об’єму газу та кількості хвилин, впродовж яких кисень буде поступати з певним рівнем потоку.

КОМУНІКАЦІЯ

Комунікація між координатором транспортування, лідером транспортної команди та відправляючим лікарем є обов’язковою. Відповідальний за транспортування лікар повинен мати змогу зв’язатися з транспортною командою в будь-який час.

Всі повітряні транспортування повинні бути прямо зв’язані за допомогою комунікаційної системи «літак-земля». Відповідальний за транспортування лікар повинен мати змогу зв’язатися з транспортною командою в будь-який час. Інтерактивна аварійна медична комунікаційна система є також обов’язковим компонентом. Ця комунікаційна система пов’язує за необхідності відправляючу команду, диспетчера, координатора транспортування, медичну транспортну команду та наземну та/або повітряну карету швидкої допомоги. Така система вимагається за медичними та юридичними причинами, а також для найбільш гладкої взаємодії між різними компонентами.

Організація та механіка комунікаційної системи буде різнитися в залежності від наявних ресурсів. Наступні компоненти повинні входити в склад:

  1. Отримання запиту – Всі запити на транспортування повинні швидко переправлятись координатору транспортування.
  2. Внутрішній зв’язок – Критично важливим елементом є встановлення місцезнаходження та інформування транспортного персоналу, коли запит отриманий. Потрібний персонал може не завжди бути на місці. Швидкість, з якою їх можна знайти та зібрати команду є життєво важливою.
  3. Зовнішній зв’язок – Там, де наявні такі ресурси, транспортна система повинна бути пов’язана з центральною диспетчерською системою регіону. Такі ресурси включають підтримку поліції, пожежної служби та невідкладної медичної допомоги.
  4. Диспансеризація – Диспансерне спостереження за діагнозом, лікуванням та клінічним станом пацієнта повинно надаватись всіма відправляючими лікарями та клініками у відповідні інтервали часу. Це полегшує перевезення пацієнтів назад у відправляючу лікарню, збільшує готовність лікарів робити направлення та забезпечує гарну можливість для інформаційної дискусії та навчання.

З членами родини, які не мають змоги супроводжувати або бути разом з пацієнтом, потрібно зв’язатися якнайскоріше після перевезення та надати звіт відносно клінічного стану дитини, щоб полегшити їхню стурбованість. Однак додаткові наступні контакти краще здійснювати приймаючим лікарям, аніж транспортною системою.

ВЕДЕННЯ ЗАПИСІВ / КЛІНІЧНА ОЦІНКА

Ведення записів є необхідним для контролю системи та плануванню її на майбутнє. Транспортна система, започаткована лікарем, повинна надати дані для визначення того, яких дітей потрібно транспортувати й які ресурси необхідні для безпечного транспортування дітей в різних станах. Ці дані повинні також вказувати, яких дітей не потрібно транспортувати з причини їхнього клінічного стану або тому що очікується, що вони не виживуть.

Клінічна оцінка може бути використана для визначення спроможності та ресурсів відправляючи лікарень, в яких дітей з певними діагнозами лікують перед транспортуванням. Така оцінка забезпечує основу для зворотного зв’язку з відправляючими закладами або для розробки постійних навчальних програм. Дані потрібно збирати, зберігати та розповсюджувати строго конфіденційно всередині транспортної системи та кожному залученому лікарю або закладу.

Будь-яка транспортна система, яка транспортує більше, ніж приблизно 300 педіатричних пацієнтів на рік, повинна розглянути переваги комп’ютеризації зібраних даних в інтересах точності, продуктивності та ефективності. Відповідальність за збір даних повинна лягти на спеціально призначений персонал. Дані потрібно моніторити, щоб гарантувати послідовність та точність. Транспортній команді потрібно надавати зворотну реакцію, щоб вони знали, як використовуються дані.

Дані, які потрібно збирати, є наступні:

  1. Демографічні дані для визначення змін в географічному регіоні, що обслуговується.
  2. Клінічні дані для визначення та моніторингу змін в типах станів транспортованих та довжині та типах госпіталізації.
  3. Операційні дані для визначення використання різних типів обладнання та персоналу та для оцінки таких факторів, як графіки транспортування (тобто чи прибуття у відправляючи лікарню відбулося вчасно) та відповідність персоналу, що входив в транспортну команду (наприклад, як часто був потрібен або використовувався лікар органів дихання).
  4. Оцінка первинного діагнозу та статусу, клінічний курс та діагноз при виписці для навчання команди та пропагандистських програм.

РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ

Щоб досягнути максимальної ефективності витрат та оптимальний догляд за пацієнтом, транспортна система повинна бути регіональною за масштабом та використовуватись багатьма установами. Транспортна система повинна базуватись в закладі з можливостями педіатричного третичного догляду, щоб гарантувати оптимальний догляд за пацієнтом.

Однак, лікарів потрібно заохочувати перевозити пацієнтів в різноманітні приймаючих закладів, а не тільки в базову клініку транспортної системи, в залежності від наявності спеціалізованих служб, наявності місць та вибору лікаря. Система повинна включати в якості приймаючих лікарень всі лікарні с можливостями вторинного або третичного догляду, які виявляють бажання прийняти повну медичну та фінансову відповідальність, пов’язану зі статусом приймаючої лікарні.

На додачу до великої кількості приймаючих закладів система повинна надавати можливість та заохочувати транспортування пацієнтів назад до кожної відправляючої лікарні, коли дозволить їхній клінічний стан. Така система повинна заохочувати найбільш раціональне використання закладів педіатричного та невідкладного догляду на території всього регіону та пропагувати сумісні зусилля серед закладів, що призведе до загального покращення педіатричного догляду.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Відповідальність за медичний догляд за пацієнтом під час транспортування та безпеку медичної транспортної команди буде різнитись в залежності від юридичних умов регіону та/або штату, де функціонує педіатрична транспортна система. Тим не менше, основа для відповідальності повинна бути чітко визначеною та ясною всіма учасниками та користувачами транспортної системи.

ДОДАТОК І. Компоненти наземної та повітряної транспортної команди

Персонал Кваліфікація Обов’язки
Медичний керівник Лікар, спеціаліст в медицині педіатричної невідкладної допомоги або медицині догляду за педіатричними пацієнтами в критичному стані, тренований в транспортній медицині Несе загальну відповідальність за програму, створює тренувальні програми для команди, переатестовує членів команди, координує роботу з адміністрацією лікарню, розробляє політику та протоколи для транспортної системи, забезпечує розробку пропагандистських та після лікарняних програм
Координатор транспортування Лікар, спеціаліст в медицині педіатричної невідкладної допомоги або медицині догляду за педіатричними пацієнтами в критичному стані, тренований в транспортній медицині Несе відповідальність за індивідуальне транспортування, включаючи діяльність в якості лікуючого лікаря для пацієнта під час транспортування, консультанта з надзвичайних ситуацій для відправляючи лікарів, визначає склад конкретної транспортної команди та відповідний спосіб транспортування, координує плани керівництва з лікарем команди для специфічних транспортувань
Лікар Сертифікований медичним керівником Координує зусилля команди, включаючи стабілізацію, лікування та моніторинг пацієнта в дорозі
Транспортна команда Медично компетентна, тренована в транспортній медицині  
Транспортна медсестра Зареєстрована медсестра з ліцензією на практику на території штату, з досвідом роботи в медицині педіатричної невідкладної допомоги або медицині догляду за педіатричними пацієнтами в критичному стані мінімум 6 міс., тренована в транспортній медицині; якщо вона виступає лідером команди, то повинна мати 12-міс. досвід в медицині догляду за педіатричними пацієнтами в критичному стан та 6-міс. досвід в якості члена команди Приймає участь в якості лідера команди в команді, керованій лікарем, приймає участь в якості лідера команди як належить згідно з протоколом
Лікар дихальних органів Зареєстрований або має право на реєстрацію, з досвідом в медицині педіатричної невідкладної допомоги або медицині догляду за педіатричними пацієнтами в критичному стані, тренований в транспортній медицині Допомагає в пульмональній стабілізації та лікуванні дихальних шляхів
Медичний технік невідкладної допомоги (ЕМТ) Має сертифікат або ліцензію на практику в межах штату, тренований в транспортній медицині, тренований в кардіолегеневій реанімації, з додатковим тренуванням/досвідом в педіатрії Допомагає лідеру команди в стабілізації та лікуванні пацієнта під час транспортування


ДОДАТОК ІІ.Специфічні норми для повітряного транспортування педіатричних пацієнтів

Для мінімізації впливу зміни висоти на пацієнтів, більшість комерційних літаків герметизується атмосферним повітрям за допомогою компресора. Однак, літаки герметизуються не до рівня моря, але до диференціалу приблизно в 8,6 psi. Зі збільшенням висоти атмосферний тиск зменшується з 760 мм рт. ст. (14,7 psi) на рівні моря до 176 мм рт. ст. (3,40 psi) на звичайному операційному рівні комерційного літака (10 600 м або 35 000 футів).

При польоті на висоті 10 600 м (35 000 футів), де атмосферний тиск складає лише 176 мм рт. ст. (3,40 psi), кабінний компресор додає ще 445 мм рт. ст. (8,60 psi), щоб загальний тиск складав 620 мм рт. ст. (12,0 psi) або приблизний атмосферний тиск, відповідний висоті 1 515 м (5 000 футів). (Диференційний тиск = поточна висота польоту/кабіни.) Альвеолярний РО2 знизиться пропорційно приблизно до 80 мм рт. ст. (1,55 psi).

Частковий тиск кисню в кабіні, таким чином, завжди знижується при польотах на висоті вище 6 818 м (22 500 футів). Зниження кисневого тиску повинно розглядатися в першу чергу при транспортуванні пацієнтів з ризиком гіпоксії з причини послабленого кардіолегеневої функції. Низький РО2 поруч з можливим ацидозом може викликати легеневу гіпертонію, гіпоксемію та асоційовану вентиляційну та серцеву декомпенсацію по мірі зльоту літака.

Для безпечного транспортування повітряна карета швидкої допомоги повинна бути герметизована, якщо польот проходитиме на висоті вище 1 818 м (6 000 футів) над рівнем моря. Оскільки штучно герметизований атмосферний тиск в кабіні зменшується, але не обов’язково ліквідує вплив висоти, багато пацієнтів потребують додаткового кисню. Відносна гіпоксія може мати несприятливий вплив не тільки на пацієнта, але й на членів транспортної команди, що погіршує їхні клінічні оцінки під час польоту.

Будь-який польот, навіть в герметизованій кабіні, приводить до зниження навколишнього тиску, що викликає розширення газів в порожнині тіла. Розширений газ, який потрапляє на такі пошкодження, як пневмоторакс, легенева кіста або кишковий дивертикул, може створити серйозний тиск на життєво важливий орган, критичне втручання з легеневим збільшенням або прорив хворого внутрішнього органу. Газ, що потрапив в порожнину або пазухи середнього вуха збільшується в об’ємі; якщо порожнина недостатньо вентилюється, тиск викликає дискомфорт або сильний біль.

Зміни атмосферного тиску також змінюють рівень потоку внутрішньовенних розчинів. Під час транзиту єдиним надійним методом контролю рівня потоку є ін фузійний насос, що живиться від батарей.

Гравітаційні фактори, такі як прискорюючі та гальмівні сили, крім окремих випадків, не були великою проблемою під час польотів. Присутні вібрації, особливо з низькою частотою та високою амплітудою, та високий рівень шуму, особливо в гелікоптерах. Рівень шуму маскує звуки серця та легенів, заважаючи спостереженню функціонування серця та кров’яного тиску за допомогою стетоскопу. Під час тривалих польотів шум може підвищити стомленість транспортної команди. Вологість на літаках дуже низька та впливає на транспортування пацієнтів з легеневими проблемами. Навколишня температура знижується по мірі зльоту літака, тому повітряні карети швидкої допомоги повинні штучно отоплюватись.

Насамкінець, турбулентність може викликати нудоту як в пацієнта, так і членів транспортної команди. Потрібно надійно закріплювати все обладнання та уникати використання скляних контейнерів та пристроїв з силовою тягою. Обслуговуючий персонал повинен бути готовим до підсосу блювоти, щоб уникнути аспірації. Із-за недоліків, перерахованих вище, медичний догляд під час транспортування дуже різниться та представляє для професіоналів недоліки порівняно з клінічним інтенсивним доглядом.

Вимоги до оператора повітряної швидкої допомоги:

  1.  Має сертифікат та ліцензію Федеральної авіаційної адміністрації (FAA) та інших федеральних, штатних та місцевих агенцій в сфері повітряної швидкої допомоги.
  2.  Спроможний здійснити визначений та альтернативний план польоту, що включає наявність належного інтенсивного догляду в пункті призначення.
  3.  Зберігає посадову інструкцію для кожної медичної групи, що бере участь.
  4.  Адекватно застрахований, з указанням в документації, від ускладнення захворювання та від комбінованих потреб медичної транспортної команди, пацієнта та супроводжуючих членів родини.
  5.  Використовує відповідний літак для педіатричного повітряного транспортування.
  6.  Постачає свої послуги цілодобово сім днів на тиждень.
  7.  Надає доступ до операцій в екстрених випадках.
  8.  Має час реагування менше 45 хвилин за будь-яких умов. Організація та домовленості повинні попереджувати затримки, яких можна уникнути. Потенційні затримки потрібно прогнозувати, вони не повинні повторюватись.
  9.  Має в штаті медичних радників, кваліфікованих в аеромедичних педіатричних процедурах та доступних в будь-який час. Аеромедичні консультанти повинні ствердити всі перед польотні плани відносно того, чи підходить конкретний педіатричний пацієнт для транспортування.
  10.  Забезпечує всім транспортним персоналом з відповідним тренуванням, включаючи періодичні модернізації. Тренування повинно повторюватись щонайменше раз на рік участю в курсі з педіатричного транспортування. Для досвідченості в перевезеннях пацієнта персонал медичної команди повинен приймати безпосередню участь у вправах з виробничого обслуговування кожні 6 місяців. Вони включають завантаження та розвантаження обладнання та умовних пацієнтів. Цю вимогу можна не виконувати, якщо впродовж цього періоду часу відбулося декілька успішних педіатричних транспортувань.
  11.  Забезпечує персоналом швидкої допомоги, адекватно тренованим в педіатричному догляді з урахуванням аеромедичних факторів транспортування.

Вимоги до повітряної карети швидкої допомоги (аероплану з фіксованим крилом)

  1. Бути спроможним виконати польотний план та альтернативний план, що включає запас на потенційну затримку.
  2. Бути багатомоторним, відповідати типу літаків, що літають за приборами (IFR) з дальністю польоту в крейсерському режимі в межах чотирьох годин плюс резерв IFR на 75% енергії.
  3. Мати на борту все обладнання згідно Федеральних авіаційних норм (FAR), частина 135, вдень чи вночі, спроможний функціонувати за будь-яких погодних умов.
  4. Бути спроможним обмежити час польоту між лікарнями менш ніж двома годинами, окрім випадків незвичайних обставин.
  5. Мати диференціал кабінного тиску до атмосферного тиску за бортом не менше 207 мм рт. ст. (4,0 psi).
  6. Мати відповідний розмір та конфігурацію дверей для входу та виходу пацієнта, медичного персоналу та медичного облад