LIKAR.INFO по материалам ВОЗ

Відповідно до затвердженої Державної програми „Трансплантація” в Україні на період до 2012 року (Кабінет міністрів України 08.10.08 № 894) в її виконанні залучені медичні установи різного відомчого підпорядкування.

Необхідно прийняти накази МОЗ з організації донорства органів та регламентуючі діяльність закладів вилучення органів (ЗВО) з метою розширити надання трансплантологічної допомоги населенню України.

Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» від 25 вересня 2000 р. № 226 не зобов'язує проводити діагностику смерті мозку персонал відділень інтенсивної терапії. Статистичні дані розвинених країн свідчать, що у 10-15% хворих, що гинуть у відділеннях інтенсивної терапії, діагностується смерть мозку. В умовах відсутності діагностики смерті мозку такі хворі продовжують одержувати медичну допомогу, яка потребує значних матеріальних витрат і лягає тяжким тягарем як на бюджет, так і на родичів хворих.

Потреба в реформуванні нормативного забезпечення обумовлена також відсутністю розроблених критеріїв акредитації та паспортизації закладів, які мають право здійснювати діяльність, пов’язану з трансплантацією, стандартів надання трансплантаційної допомоги та визначення нозологій при яких вона застосовується, уніфікованих механізмів типування донорів та реципієнтів, а також контролю якості трансплантатів.

Дотепер діагностика смерті мозку не є стандартною медичною процедурою, не відображена в Українській редакції Міжнародного класифікатора хвороб 10, не входить до стандартів діагностики і лікування пацієнтів з важкими ураженнями головного мозку (Тимчасові стандарти діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги – Київ, 1999, стор. 61-75)) і пов'язана тільки з трансплантацією.

Не існує інформаційного і транспортного зв'язку між центрами трансплантації. Використовується тільки звичайний міжміський телефонний зв'язок, що не забезпечує необхідної мобільності і безпеки. Відсутність функціонуючої Єдиної державної інформаційної системи трансплантації гальмує розвиток трансплантації. Створення та функціонування такої системи вкрай необхідно для розвитку трансплантології.

Забезпечення діяльності, пов’язаною з трансплантацією, достовірною, повною і вичерпною інформацією надасть можливість здійснювати ефективний підбір пар донор-реципієнт та контроль за вилученням органів та інших анатомічних матеріалів, та їх трансплантацією.

Заклади та установи, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, повинні мати кваліфікованих працівників для здійснення трансплантації. Тому, однією з причин гальмування розвитку трансплантації є відсутність викладання трансплантології в медичних навчальних закладах України.
Що стосується соціальної сфери, то тут має місце проблема відсутності критеріїв визначення ступеню непрацездатності реципієнта після трансплантації, а також подальшої його реабілітації та працевлаштування.

На сьогодні в Україні в засобах масової інформації з`являється велика кількість публікацій негативного змісту стосовно трансплантації. Тому, серед населення сформувалася досить негативна думка про такий метод лікування, як трансплантація, що впливає на кількість згод на вилучення анатомічних матеріалів. Необхідно проводити державну компанію з залученням засобів масової інформації, яка пропагуватиме донорство та трансплантацію як високоефективний метод лікування та необхідність волевиявлення за життя відносно своїх органів та інших анатомічних матеріалів.

Витратні матеріали для тканинного типування і консервації органів не сертифіковані в Україні. Методи тканинного типування не уніфіковані, використовуються різні набори, у зв'язку з цим створення єдиного листа очікування неможливе.

Немає підзаконних нормативних актів, які закріплюють порядок надання прижиттєвої згоди або незгоди людини стати донором у разі смерті, передбаченої Законом про трансплантацію.

Заклади вилучення органів, затверджені Постановою КМ України в 2000 році, не оснащені необхідним діагностичним устаткуванням і підготовленим персоналом для діагностики смерті мозку.

Згідно з розробленими пропозиціями та рішенням 4-го з’їзду України необхідно:


  1. Опрацювати програму глобальної інформаційної медико-соціальної компанії „Донорство це шляхетно і милосердно”. Розпочати її з травня 2009 року.
  2. Включить до Державної програми „Трансплантологія” фінансування інформаційного забезпечення та просвітницької роботи.
  3. Провести у січні-лютому 2009 року Всеукраїнську нараду представників релігійних конфесій України з метою напрацювання єдиних підходів до питань трансплантології та можливих текстів для проповідей для підтримки донорства.
  4. Провести у вересні 2009 року Міжнародний медіасаміт з питань трансплантології та донорства. Розробити єдині критерії толерантності висвітлення питань донорства і трансплантології та виділення частки соціального ефірного часу для пропаганди і заохочення донорства.
  5. Створити спільну робочу групу для опрацювання необхідних змін до законодавчих актів та внесення депутатської законодавчої ініціативи.
  6. Налагодити співпрацю зі всіма неурядовими організаціями та благодійними фондами щодо залучення додаткових коштів та організації обмінно-навчальнтх процесів і трансферту трансплантаційних технологій.
  7. Затвердити тимчасове положення про центр трансплантації, надати право юридичної особи регіональним центрам трансплантації.
  8. Ввести обов’язкове викладання загальноосвітнього циклу „Трансплантологія” для медсестер, студентів та інтернів лікувальних спеціальностей в усіх медичних ВУЗах України.
  9. Створити нормативну та економічну базу для включення в систему післядипломної освіти терапевтів, сімейних лікарів, нефрологів, лікарів швидкої допомоги, анестезіологів відділень інтенсивної терапії, які є базами забору донорських органів, обов’язкових тематичних курсів з трансплантології на базі трансплантаційних центрів.
  10. Підвищувати заходи безпеки проведення трансплантацій та впроваджувати нові методи лікування з метою отримання кращих її результатів.
  11. Впровадити систему та заходи реабілітації живого родинного донора органів.
  12. Атестувати всіх лікарів, виконуючих трансплантаційні втручання по спеціальності „Трансплантологія”.
  13. Розробити та затвердити „Положення про заклад вилучення донорських органів” та „Положення про заклад вилучення донорських тканин та клітин”, що включає функціональні обов’язки та права персоналу.
  14. Видати наказ МОЗ та при необхідності постанову Кабміну про міжвідомче впорядкування порядку вилучення органів тканин та клітин на базах вилучення анатомічних матеріалів та встановити службову відповідальність керівників за відсутність донорської роботи.
  15. Інтенсифікувати створення служби трансплантаційної координації із введенням посади координатора бази забору органів та інших анатомічних матеріалів від людини. Ввести донорський регістр населення.
  16. Координаційному центру трансплантації органів тканин та клітин МОЗ України разом із Національним інститутом хірургії та трансплантології імені О.О.Шалімова налагодити взаємодію з міжнародними організаціями з питань трансплантації та транспланткоординації та стажування спеціалістів.

В організаційному та законодавчому аспекті також необхідно:

  1. Ввести обов'язкові правила по сповіщенню регіонального центру донорства і регіональний центр трансплантації щодо всіх смертей які відбулися в закладі вилучення органів (ЗВО). Це дозволило їм контролювати відповідність кількості госпітальних сповіщень із зареєстрованим в координаційному центрі.
  2. Встановлення смерті мозку в ЗВО є обов’язковим. Встановлюється групою лікарів згідно затвердженим правилам внутрішнього наказу кожного ЗВО. Після постановки діагнозу смерть мозку припиняти лікування донора в ЗВО, продовжувати його кондиціювання лише для вилучення органів.
  3. В Українському Законі стаття про згоду на донацію спільно проживаючого родича повинна бути роз’яснена через положення, яке буде затверджено МОЗ. Також, як в США повинна бути встановлена пріоритетність родичів на прийняття згоди.
  4. Транспланткоординатору слід починати бесіду про донорство тільки коли член сім’ї розуміє, що його/її родич помер. Бесіду з родичами має проводити тільки підготовлена людина, або психолог. В результаті проведеної трансплантації завжди є особа, вилікувана людина. Треба показувати свої результати роботи, вони агітують краще всього. Показувати також донорські сім'ї, схвалювати їх благородний вчинок.
  5. Необхідно оснастити базу забору органів необхідною для діагностики смерті мозку апаратурою та обладнати реанімаційні донорські ліжка, передбачити матеріальну компенсацію лікувальній установі за додаткову роботу і витрати, пов'язані з вилученням донорських органів; проводити щорічний аналіз роботи та заохочення діяльності керівників таких установ.
  6. Медики інших спеціальностей, що співпрацюють з трансплантологами повинні бути обізнаними. Тому проводяться лекції з ними, питання з трансплантації вносяться до їх учбових посібників. Треба пропонувати їм публічні виступи в підтримку трансплантації серед своїх коллег. Треба проводити конференції з включенням в них питань і майстер класів по всіх аспектах донорства

За системою організації трансплантації як і в США основою координації трансплантації в регіоні має бути регіональний центр організації донорства (РЦОД). Необхідно розробити положення про РЦОД та включити до нього:

Його функції:

  • Одержує всі повідомлення з госпіталів ЗВО регіону про потенційних донорів органів і тканин. Проводить донорський менеджмент.
  • Організує хірургічний забір органів і тканин, для цього залучає спеціалістів з регіональних центрів трансплантації.
  • Проводить презервацію органів, включаючи машинну перфузію.
  • Проводить типування донора.
  • Транспортує органи в центри трансплантації тканин в банки тканин.
  • Проводить роботу з сім'ями після донації органів.
  • Проводить Hospital Development / Професійне навчання.
  • Проводить агітацію в суспільстві, пропаганду донації органів.
  • Працює разом з іншими центрами донорства над розвитком нових положень закону і розвитком контролю над галуззю.


Структура РЦОД:

1.Координаційний клінічний відділ.
Одержує повідомлення про всі смерті і потенційні смерті з ЗВО в районі обслуговування. Проводить кожного пацієнта як потенційного донора органів і тканин. Транспланткоординатори (ТК) виїжджають в госпіталь, щоб кондиціювати і підтримувати потенційного донора органів. ТК і координатор працюючий з сім'єю допомагають. персоналу госпіталю і сім'ї зрозуміти, що таке смерть мозку. За відповідного часу і у відповідній обстановці координатори пояснюють сім'ї можливість донації органів і тканин. Координатор одержує письмову згоду (консент). Координатор починає обстеження донора, а потім на підставі листа UNOS і правил розподілу органів разом з Депарментном по розподілу органів визначає які трансплант центри будуть робити забір органів. Співпрацює з державними органами виконавчої влади регіону.

2. Відділення консервації органів і трансплантації тканин. Працює спільно з хірургічними бригадами відповідаючи за перфузию органів під час забору органів в районі КЦ, а також бере участь в заборах органів разом з хірургами в інших штатах (польоти).

3.Відділення по роботі з закладами вилучення органів.Фахівець по зв'язку з ЗВО закріплений за кожним з госпіталів. Забезпечує первинний контакт в допомозі відповідно вимогам федеральних властей і вимогам штату Нью Йорк щодо донації органів і тканин. Відділення проводить навчання для лікарів, сестер і адміністративного персоналу щодо всіх аспектів донорства. Фахівець по підтримці сімей (family support specialist) допомагає сім'ї в критичний період, проводить бесіду про можливість донорства. В відділенні працюють 28 чоловік.

4. Диспетчерське відділення. Склад: координаторів 18 (3 або 4 в 12 вартову зміну), 3 керівники зміни. Одержують сповіщення з ЗВО. Заздалегідь з'ясовують медичний і соціальний анамнез потенційного донора, розмовляють по телефону з лікарями і медсестрами. Проводять відбір потенційних випадків для тканинного донорства. Передають інформацію менеджеру відділення ТК щодо потенційних донорів органів. Проводять телефонні переговори з родичами потенційних донорів тканин, заповнюють медико-соціальну карту донора, заповнюють і записують акт згоди. Координують роботу з госпіталями ЗВО, ТК, тканинними банками, судово-медичною експертизою, похоронними бюро і командою по забору тканин, организуючи тканинне донорство. Вводять всі дані в базу даних

5. Відділення патронату. Відділення проводить роботу з сім'ями донорів після донування органів звичайно протягом двох років, якщо сім'я бажає продовжувати контакти з відділенням, то вона буде продовжувати одержувати інформацію і підтримку. Відділення проводить програму контакту з сім'ями, вечорів спогадів, інформує сім'ї про те як був використаний їх дар. Проводить психологічну допомогу для тих хто її потребує, надає спеціальну літературу. В структурі працює 7 чоловік.

6. Відділення зв’язку з громадськістю комунікацій та зовнішніх стосунків. Ціль роботи відділення привернути увагу населення і професіоналів охорони здоров'я до необхідності донації органів. Програми департмента направлені на покращення зв'язку з суспільними і релігійними організаціями, корпораціями, різними етнічними групами, школами і університетами.

Відділення співпрацює з мас-медіа з ціллю підвищення рівня знань про донорство і трансплантацію.

  • пропаганда трансплантації, як методу, що розвивається в усьому світі для порятунку життя хворих на телебаченні (з використанням популярних програм, контакт з аудиторією в прямому ефірі), радіомовлення, видання брошур, проведення дня донора;
  • введення циклів трансплантології для студентів та лікарів інтернів всіх спеціальностей;
  • контакт з церквою і отримання її відкритої підтримки;


Висновки

1. Вдосконалення законодавчої бази. Необхідно створити донорський регістр (можливо, в рамках регістра жителів, про необхідність якого вже йшлося у зв'язку з останньою виборчою компанією), в якому буде зафіксовано відношення людини до можливості вилучення його органів після смерті; упровадити і легалізувати розділ донорства органів в посвідченнях водіїв. Фінансування розробленої державної програми розвитку транслантації дозволить реалізувати більшість із заходів посмертного донорства та приєднатися до розвинутих систем Європейської трансплант координації. Заснувати в кожній області регіональний координаційний центр організації донорства (РКЦОД). Такий центр мав би опікуватися донорством органів, тканин, клітин, кісткового мозку та крові.

Ввести в положення про забір органів поняття про ієрархію сім'ї, щоб законодавчо визначити хто і в якій послідовності має право ухвалення рішення на донацію. Ввести систему, що зобов'язує госпіталь ЗВО повідомляти про наявність потенційного донора, або тканинного донора.

Включити в систему звіту госпіталів про смертність, визначення кількості потенційних донорів. Для цього необхідно терміново ухвалити положення про лікувальну установу, що являється ЗВО. Ціль – перетворити донорську роботу з факультативної в обов'язкову, зробити її продовженням лікувального процесу.

2. Загально-організаційними факторами впливу на суспільство мають бути:
формування громадської думки – одна з найважливіших задач. Пропаганда трансплантації, як методу, що розвивається в усьому світі для порятунку життя хворих на телебаченні (з використанням популярних програм, контакт з аудиторією в прямому ефірі), радіомовлення, видання брошур, проведення дня донора; контакт з церквою і отримання її відкритої підтримки; введення циклів трансплантології для студентів та лікарів інтернів всіх спеціальностей. Особлива увага в заохоченні хворих і їх родичів до співпраці. Зараз в Україні живе 750 хворих з пересадженими органами в усіх областях України. Вони мають бути об’єднані під егідою існуючої громадської організації хворих з пересадженими органами „Віта” для спільної роботи з трансплантологами і участі в громадських акціях на підтримку донорства.

Хоча в законі України записано що трансплантацією може займатися тільки державні установи, проте недержавні регіональні організації донорства РЦОД можуть взяти на себе деякі функції не обумовлені законом, як діяльність пов’язана з трансплантацією. Вони можуть компенсувати родичам померлого донора кошти на поховання. В частині виконання закону ці організації підпорядковуються регіональному транспланткоординатору КЦТ МОЗ. Кошти на утримання такої організації надходять з обласного бюджету та інших внесків та пожертувань. Із введенням страхової медицини вони будуть отримувати кошти центрів трансплантації за організацію вилучення органів, тканини та клітини , а ті в свою чергу від страхових компаній

Транспланткоординація

Що заважає трупній трансплантації?

  • Відсутність якої-небудь мотивації (економічній або адміністративній) в лікувальних установ, які є базами забору органів
  • Відсутність підготовки медичних працівників трансплантації: лікарів всіх профілів, медичних сестер
  • Відсутність служби транспланткоординації
  • Яким чином вплинути на кількість трупних трансплантацій. Суть полягає в тому, що більшість центрів трансплантації не мають можливість впливати на бази забору органів.


Адміністративні заходи впливу

Які адміністративні заходи передбачаються з боку МОЗ, ОТМО до закладів,що входять до переліку баз забору органів і не проводять відповідної роботи: зниження в атестації закладу та його керівника; службова невідповідність керівника закладу; зниження рівня фінансування закладу.

Які адміністративні заходи передбачаються з боку адміністрації до завідувача відділення реанімації і реаніматолога, що не встановлюють діагноз смерті мозку у разі його наявності: зниження кваліфікаційної категорії; моральне засудження; звільнення з посади завідувача, переведення на інше місце роботи; винесення догани на службову невідповідність.

Контролююча функція стосовно реалізації донорства належить КЦТОТіК МОЗУ.

Які методи заохочення закладів вилучення органів


оснастити базу забору органів необхідною для діагностики смерті мозку апаратурою та обладнати реанімаційні донорські ліжка,
передбачити матеріальну компенсацію лікувальній установі за додаткову роботу і витрати, пов'язані з вилученням донорських органів;
проводити щорічний аналіз роботи та заохочення діяльності керівників таких установ

Служба транспланткоординації

Важливим є створення внутрілікарняної системи транспланткоординації ЗВО із введенням спеціальності транспланткоординатора. Разом з ним під час вилучення органів і тканин працює транспланткоординатор РКЦОД. Транспланткоординатор ЗВО повинен працювати над розвитком госпітальної бази забору, проводити навчання, контролювати виконання затверджених протоколів. Згідно із законом про трансплантацію в Україні організаційне-методичне керівництво, взаємодію закладів та установ, що здійснюють діяльність, пов’язану з трансплантацією, їх інформаційне забезпечення і контроль здійснює координаційний центр трансплантації МОЗУ (КЦТ).

Напрямки роботи КЦТ МОЗУ

Напрямки роботи КЦТ: збір і аналіз даних від РКЦОД про кількість констатованих смертей мозку, потенційних і реальних донорів, трансплантацій в регіонах, аналіз роботи ЗВО і лікарняних транспланткоординаторів, надання інформації у відповідні організації, використання заходів стягнення та заохочення до відповідальних осіб. Вдосконалення нормативно-правової бази донорства і трансплантації. Контакти із зарубіжними трансплант-координаційними організаціями. Ведення донорського регістра (згод і відмов). Разом із РКЦОД участь в кампаніях по формуванню громадської думки, контакти із ЗМІ, підготовка видео-аудио матеріалів, брошур. Наукові дослідження в області донорства. Ведення всеукраїнського «Листа очікування», координація обміну органами. Контроль дотримання протоколів, стандартів якості. Разом із РКЦОД організація курсів і тренінгів для лікарняних трансплант-координаторів та координаторів РКЦОД.

Вдосконалення законодавчої бази

  • створення донорського регістра (можливо, в рамках регістра жителів, про необхідність якого вже йшлося у зв'язку з останньою виборчою компанією), в якому буде зафіксовано відношення людини до можливості вилучення його органів після смерті;
  • упровадити і легалізувати розділ донорства органів в посвідченнях водіїв.
  • виконання та фінансування прийнятої державної програми розвитку транслантації до 2012 року дозволить реалізувати більшість із заходів посмертного донорства та приєднатися до розвинутих систем Європейської трансплант координації.


Необхідно прийняти:

Наказ МОЗ Про затвердження плану заходів щодо забезпечення виконання Закону України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” Його складові:

  1. Проводити трансплантацію у відповідності із затвердженим „Переліком державних та комунальних закладів охорони здоров’я і державних комунальних установ, які мають право провадити діяльність, пов’язану з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині”, далі „Перелік”.
  2. Затвердити „положення про заклад охорони здоров’я і наукову установу, в яких мають право провадити вилучення органів у донорів трупів” , далі „Положення 1”
  3. Затвердити „положення про заклади охорони здоров’я, в яких мають право здійснювати вилучення анатомічних матеріалів у донорів трупів для подальшої трансплантації тканин та виготовлення біоімплантантів” , далі „Положення 2”
  4. Керівникам підпорядкованих закладів охорони здоров’я та державних установ, що згідно з „Переліком” мають право провадити діяльність, пов’язану з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині в місячний термін привести свою структуру у відповідності до „Положення1” чи „Положення2”. Видати наказ по закладу з визначенням обов’язків відповідальних осіб, створити належні умови та засоби для своєчасного документованого встановлення у потерпілих діагнозу смерті мозку та реалізації забору анатомічних матеріалів. Надати приміщення для перебування та обладнану операційну для групи вилучення органів. У відділенні реанімації в тримісячний термін обладнати по два ліжка для потенційних донорів, що підлягають кондиціюванню і діагностиці смерті мозку.
  5. Завідуючим відділень реанімації закладів охорони здоров’я, в яких мають право провадити вилучення органів у донорів трупів при наявності негайно встановлювати діагноз смерті мозку у потерпілого з реєстрацією у відповідний журнал спостереження та надавати інформацію групі вилучення органів. Проводити самостійно, а при необхідності разом з керівництвом лікарні бесіду з родичами потерпілого з метою отримання письмової згоди на вилучення органів. Кондиціювати донора до прибуття групи вилучення органів.
  6. У відповідності зі статтею 10 Закону України „Про трансплантацію органів та анатомічних матеріалів людині” дозволити надання матеріальної допомоги родичам на поховання донора з благодійних внесків недержавних благодійних організацій”.
  7. На базі Національного інституту хірургії та трансплантології імені Шалімова, кафедри хірургії та трансплантології НМАПО імені П.Л.Шупика та Запорізької МАПО проводити щорічні навчання-семінар головних обласних трансплантологів, а також керівників, спеціалістів трансплантологів та транспланткоординаторів закладів вилучення органів та інших анатомічних матеріалів з видачею відповідних сертифікатів,
  8. Координацію роботи закладів та розподіл анатомічних матеріалів покласти на Національний інститут хірургії та трансплантології імені Шалімова та Координаційний центр трансплантації органів, тканин та клітин МОЗ України і регіональні центри трансплантації. Забезпечити своєчасний забір, транспортування і трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині.
  9. Координаційному центру трансплантації органів, тканин та клітин провести розподіл та закріпити роботу ЗВО за територіальним принципом за регіональними центрами трансплантації.
  10. Начальникам обласних відділів охорони здоров’я, МОЗ Автономної Республіки Крим, Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Київської та управління охорони здоров’я Севастопольської міської державних адміністрацій забезпечити заклади вилучення органів та інших анатомічних матеріалів необхідним обладнанням для діагностики смерті мозку та фінансуванням витрат на кондиціювання донора. Призначити головного транслантолога регіону. Надавати щорічний звіт (Додаток 1) про стан трансплантаційної допомоги, з аналізом причин невстановлення діагнозу смерті мозку, несвоєчасного забору та невикористанню органів. Проводити щорічні наради з керівниками закладів вилучення органів та інших анатомічних матеріалів з аналізом трансплантаційної допомоги населенню регіона. Рішення наради з аналізом роботи та кадровими висновками надавати в МОЗ.
  11. Начальникам бюро судово-медичної експертизи обласних, Київського міського бюро при необхідності забезпечити участь лікаря судово-медичного експерта в процедурі вилучення органів та інших анатомічних матеріалів від донора трупа, та подальшої суд-мед експертизі трупа.
  12. Перешкоджання з боку посадових та окремих осіб роботі ЗВО по донорству кваліфікувати стосовно реціпієнтів за статтею 13 Крімінального кодексу України як ненадання допомоги хворому – потенційному реціпієнту особою медичного персонала. На посадових і окремих осіб можуть накладуватися дисциплінарні стягнення, позбавлення кваліфікаційної категорії та звільненя з посади. Також медичний заклад може бути понижений у категорії фінансування та виключений з „переліку” зі зміною керівництва.
  13. Регіональним центрам трансплантації включити додаткові пункти звіту для Координаційного центру трансплантації органів, тканин та клітин МОЗ : Оцінка роботи ЗВО за звітний період, Можливість покращення роботи ЗВО, Необхідні кадрові зміни
  14. За результатами роботи та звітів ЗВО за формою 1,2 і додатку №1 та регіональних центрів трансплантації щорічно за поданням Координаційного центру трансплантації органів, тканин та клітин МОЗ видавати наказ МОЗ про відповідні кадрові зміни та адміністративні стягнення, або заохочення. При перешкоджанні роботі ЗВО з боку місцевих органів влади МОЗ готує подання до вищих органів влади.
  15. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра охорони здоров’я Лазоришинця В.В., віце-президента АМН України Зозулю Ю.П.

    Основні наслідки прийняття наказу
  • Відповідальність посадових осіб та реаніматологів за донорство
  • Можливість контроль з боку МОЗ за донорством і транспланткоординацією
  • Збільшення кількості та якості трансплантацій
  • Покращення матеріальної бази ЗВО та трансплантаційних центрів, що займаються діяльністю пов’язаною з трансплантацією
  • Адаптація нашої законодавчої бази до Євроінтеграції


Таким чином необхідно запропонувати:

  • Прийняти наказ МОЗ по ЗВО
  • Затвердити положення про ЗВО
  • Почати розробку положення про Регіональний центр організації донорства.
  • Налогодити стажування спеціалістів транспланткоординаторів.